Страны: канада, мексика, сша. природные ресурсы: минеральные, водные, лесные, рыбные, земельные, климатические. если в этих странах нет данного (одного из перечисленных) то -, мало +, много ++.
У земній корі існує рухливий, надзвичайно теплоємний енергоносій — вода, що насичує всі породи осадового чохла. Розігріті до високих температур породи нагрівають воду. Рідка вода існує тільки до глибин 10-15 кілометрів, нижче при температурі близько 700 °С вода перебуває винятково у газоподібному стані.
На глибині 50-60 кілометрів, при тиску близько 30 тисяч атмосфер, зникає межа фазовості, тобто водяна пара набуває таку саму густину, що і рідка вода.
Геотермальна енергія (природне тепло Землі), акумульована в перших десяти кілометрах земної кори, за оцінкою МРЕК-ХІ досягає 137 трлн т у.п., що в 10 разів перевищує геологічні ресурси усіх видів палива разом узятих. Разом з тим, гідрогеотермальні ресурси, і в першу чергу термальні води, які використовуються сьогодні, складають лише 1 % від загального теплового запасу надр.
Здавна термальні води знаходили застосування в лікувальних цілях (римські, тбіліські терми). У СРСР прісні азотні терми, багаті кремнієвою кислотою, використовували відомі курорти — Белокуриха на Алтаї, Кульдур у Хабаровському краї та інші; вуглекислі термальні води — курорти Кавказьких Мінеральних Вод (П'ятигорськ, Железноводськ, Єсентуки), сірководневі — курорт Сочі-Мацеста. У бальнеології термальні води підрозділяють на теплі (субтермальні) 20-37 °С, термальні 37-42 °С та гіпертермальні — понад 42 °C.
У районах сучасного й недавнього вулканізму в Італії, Ісландії, Мексиці, країнах СНД, США, Японії працює ряд електростанцій, що використовують перегріті термальні води з температурою понад 100 °C. У пострадянських та інших країнах (Болгарія, Угорщина, Ісландія, Нова Зеландія, США — гідрогеотермальне родовище Великі гейзери). Термальні води застосовують також для теплопостачання житлових і виробничих будинків, обігріву теплично-парникових комбінатів, плавальних басейнів й у технологічних цілях (Рейк'явік повністю обігрівається теплом термальні води). У СРСР було організоване теплопостачання мікрорайонів Кизляра, Махачкали, Зугдіді, Тбілісі, Черкеська; обігрівалися теплично-парникові комбінати на Камчатці, Кавказі. У теплопостачанні термальні води поділяються на слаботермальні 20—50 °С, термальні 50—75 °С. високотермальні 75-100 °С.
Перспективними вважаються райони, в яких зростання температури з глибиною відбувається досить інтенсивно, колекторські властивості гірських порід дозволяють одержувати з тріщин значні кількості нагрітої води чи пари, а склад мінеральної частини термальних вод не створює додаткових труднощів по боротьбі із солевідкладеннями і кородуванням устаткування. Аналіз економічної доцільності широкого використання термальних вод показує, що їх варто застосовувати для опалення і гарячого водопостачання комунально-побутових, сільськогосподарських і промислових підприємств, для технологічних цілей, добування цінних хімічних компонентів тощо. Гідрогеотермальні ресурси, придатні для одержання електроенергії, складають 4 % від загальних прогнозних запасів, тому їх використання в майбутньому варто пов'язувати з теплопостачанням і теплофікацією місцевих об'єктів.
Гідротермальні родовища використовуються в ряді країн для вироблення електроенергії. Перше місце за виробленням електроенергії з гарячих гідротермальних джерел займає США. У долині Великих Гейзерів (штат Каліфорнія) на площі 52 км діє 15 установок, потужністю понад 900 МВт. Ефективно використовує гідротермальну енергію своїх надр Ісландія. Тут відомо понад 700 термальних джерел, які виходять на земну поверхню. Близько 60 % населення користується геотермальними водами для обігріву житлових приміщень, а в найближчому майбутньому планується довести це число до 80 %. При середній температурі води 87°С річне споживання енергії гарячої води становить 15 млн. ГДж, що рівноцінно економії 500 тис. т кам'яного вугілля на рік. Крім того, ісландські теплиці, в яких вирощують овочі, фрукти, квіти і навіть банани, споживають щорічно до 150 тис. м3 гарячої води, тобто понад 1,5 млн. ГДж теплової енергії.
на территории сибирского федерального округа находятся два района: западно-сибирский (республика алтай, алтайский край, кемеровская область, новосибирская область, омская область, томская область) и восточно-сибирский (республика бурятия, республика тыва, республика хакасия, забайкальский край, красноярский край, иркутская область). в межрайонном территориальном разделении труда сфо специализируется на производстве топлива и электроэнергии, продукции черной и цветной металлургии, машиностроения, , заготовке и переработке леса, заготовке пушнины. сибирский федеральный округ – один из важнейших производителей сельскохозяйственной продукции россии. он специализируется на выращивании и переработке зерна, производстве разнообразной животноводческой продукции.
топливно-энергетические ресурсы сибири огромны: запасы углей по различным оценкам составляют от 3,8 до 4,4 трлн. т., потенциальные запасы гидроэнергии – около 1 трлн. квт-ч. большое количество угольных месторождений содержит разнообразные по качеству и количеству, условиям залегания угли. среди них выделяется уникальный по геологическим запасам, качеству и условиям залегания каменных углей кузнецкий бассейн. по разнообразию марочного состава бассейн также не имеет аналогов. себестоимость добычи коксующихся углей в бассейне самая низкая в стране. значение кузбаса в страны трудно переоценить, это главный угольный бассейн россии.
к числу уникальных также относится и другой буроугольный канско-ачинский бассейн. общегеологические запасы угля составляют 600 млрд. т.
территория округа перспективна в отношении нефти и газа. в западной сибири на территории округа выделяются месторождения газа васюганского нефтегазоносного района – мыльджинское, северо-васюганское, лугинецкое. в восточной сибири открыты пока небольшие месторождения на верхней лене, природный газ мессояхского месторождения в низовьях енисея.
гидроэнергетические ресурсы региона огромны, особенно богата ими восточная сибирь. гидроэнергетический потенциал не имеет мировых аналогов не только по своим общим запасам, но и по их высокой концентрации. запасы оцениваются в 848 млрд. квт-ч. мощные источники гидроэнергии – реки енисей, ангара, обь и иртыш. регион располагает и богатыми запасами водных ресурсов. на его территории находится озеро байкал – крупнейшее по ресурсам пресной воды озеро земли, являющееся национальным достоянием россии.
в сибирском федеральном округе имеются значительные запасы железных руд. бассеины горная шория, кузнецкий алатау и алтай богаты магнетитами с содержанием железа 40–45% .
руды цветных металлов в западной части округа представлены полиметаллическими (салаир), нефелиновыми (кия-щалтьт) и ртутью (алтай). в восточной сибири, на севере красноярского края, расположен крупнейший в россии норильский медно-никелевый район с месторождениями норильск-1, норильск-2. попутно руды этих металлов содержат , золото, серебро, платину и др. регион известен крупнейшими месторождениями золота в ленском районе, в забайкалье. в целом в регионе свыше 85% российских запасов свинца, платины, палладия, около 70% никеля, меди, цинка, cвыше 40% золота и серебра.
крупными месторождениями и большим разнообразием отличается горно- и строительная минеральная база.
большое значение в районе как отрасль рыночной специализации имеет производство алюминия. выпуск глинозема на базе кия-шалтырского месторождения нефелинов осуществляет ачинский комбинат, он обеспечивает 20% потребностей сибирских заводов в глиноземе. глинозем для производства алюминия поступает на заводы и из других районов страны, и даже из-за рубежа. производство металлического алюминия располагается вблизи гидростанций ангаро-енисейского каскада, поставляющих дешевую электроэнергию.
добыча и переработка медно-никелевых и платиносодержащих руд ведется на уникальном комплексе норильского горнометаллургического комбината, а также на надеждинском металлургическом комбинате (красноярский край), использующих энергетическую базу усть-хантайской гэс, газа мессояхского месторождения и местных углей.
цветная металлургия сибири слабо ориентирована на обеспечение внутрирегиональных потребностей, а в основном работает на вывоз в районы урала, европейского севера, центральной россии и на экспорт. в настоящее время многие металлургические предприятия, и в первую очередь экспортоориентированные (алюминиевые заводы, норильский медно-никелевый комбинат), yспешно функционируют в условиях рынка.
Объяснение:
У земній корі існує рухливий, надзвичайно теплоємний енергоносій — вода, що насичує всі породи осадового чохла. Розігріті до високих температур породи нагрівають воду. Рідка вода існує тільки до глибин 10-15 кілометрів, нижче при температурі близько 700 °С вода перебуває винятково у газоподібному стані.
На глибині 50-60 кілометрів, при тиску близько 30 тисяч атмосфер, зникає межа фазовості, тобто водяна пара набуває таку саму густину, що і рідка вода.
Геотермальна енергія (природне тепло Землі), акумульована в перших десяти кілометрах земної кори, за оцінкою МРЕК-ХІ досягає 137 трлн т у.п., що в 10 разів перевищує геологічні ресурси усіх видів палива разом узятих. Разом з тим, гідрогеотермальні ресурси, і в першу чергу термальні води, які використовуються сьогодні, складають лише 1 % від загального теплового запасу надр.
Здавна термальні води знаходили застосування в лікувальних цілях (римські, тбіліські терми). У СРСР прісні азотні терми, багаті кремнієвою кислотою, використовували відомі курорти — Белокуриха на Алтаї, Кульдур у Хабаровському краї та інші; вуглекислі термальні води — курорти Кавказьких Мінеральних Вод (П'ятигорськ, Железноводськ, Єсентуки), сірководневі — курорт Сочі-Мацеста. У бальнеології термальні води підрозділяють на теплі (субтермальні) 20-37 °С, термальні 37-42 °С та гіпертермальні — понад 42 °C.
У районах сучасного й недавнього вулканізму в Італії, Ісландії, Мексиці, країнах СНД, США, Японії працює ряд електростанцій, що використовують перегріті термальні води з температурою понад 100 °C. У пострадянських та інших країнах (Болгарія, Угорщина, Ісландія, Нова Зеландія, США — гідрогеотермальне родовище Великі гейзери). Термальні води застосовують також для теплопостачання житлових і виробничих будинків, обігріву теплично-парникових комбінатів, плавальних басейнів й у технологічних цілях (Рейк'явік повністю обігрівається теплом термальні води). У СРСР було організоване теплопостачання мікрорайонів Кизляра, Махачкали, Зугдіді, Тбілісі, Черкеська; обігрівалися теплично-парникові комбінати на Камчатці, Кавказі. У теплопостачанні термальні води поділяються на слаботермальні 20—50 °С, термальні 50—75 °С. високотермальні 75-100 °С.
Перспективними вважаються райони, в яких зростання температури з глибиною відбувається досить інтенсивно, колекторські властивості гірських порід дозволяють одержувати з тріщин значні кількості нагрітої води чи пари, а склад мінеральної частини термальних вод не створює додаткових труднощів по боротьбі із солевідкладеннями і кородуванням устаткування. Аналіз економічної доцільності широкого використання термальних вод показує, що їх варто застосовувати для опалення і гарячого водопостачання комунально-побутових, сільськогосподарських і промислових підприємств, для технологічних цілей, добування цінних хімічних компонентів тощо. Гідрогеотермальні ресурси, придатні для одержання електроенергії, складають 4 % від загальних прогнозних запасів, тому їх використання в майбутньому варто пов'язувати з теплопостачанням і теплофікацією місцевих об'єктів.
Гідротермальні родовища використовуються в ряді країн для вироблення електроенергії. Перше місце за виробленням електроенергії з гарячих гідротермальних джерел займає США. У долині Великих Гейзерів (штат Каліфорнія) на площі 52 км діє 15 установок, потужністю понад 900 МВт. Ефективно використовує гідротермальну енергію своїх надр Ісландія. Тут відомо понад 700 термальних джерел, які виходять на земну поверхню. Близько 60 % населення користується геотермальними водами для обігріву житлових приміщень, а в найближчому майбутньому планується довести це число до 80 %. При середній температурі води 87°С річне споживання енергії гарячої води становить 15 млн. ГДж, що рівноцінно економії 500 тис. т кам'яного вугілля на рік. Крім того, ісландські теплиці, в яких вирощують овочі, фрукти, квіти і навіть банани, споживають щорічно до 150 тис. м3 гарячої води, тобто понад 1,5 млн. ГДж теплової енергії.
на территории сибирского федерального округа находятся два района: западно-сибирский (республика алтай, алтайский край, кемеровская область, новосибирская область, омская область, томская область) и восточно-сибирский (республика бурятия, республика тыва, республика хакасия, забайкальский край, красноярский край, иркутская область). в межрайонном территориальном разделении труда сфо специализируется на производстве топлива и электроэнергии, продукции черной и цветной металлургии, машиностроения, , заготовке и переработке леса, заготовке пушнины. сибирский федеральный округ – один из важнейших производителей сельскохозяйственной продукции россии. он специализируется на выращивании и переработке зерна, производстве разнообразной животноводческой продукции.
топливно-энергетические ресурсы сибири огромны: запасы углей по различным оценкам составляют от 3,8 до 4,4 трлн. т., потенциальные запасы гидроэнергии – около 1 трлн. квт-ч. большое количество угольных месторождений содержит разнообразные по качеству и количеству, условиям залегания угли. среди них выделяется уникальный по геологическим запасам, качеству и условиям залегания каменных углей кузнецкий бассейн. по разнообразию марочного состава бассейн также не имеет аналогов. себестоимость добычи коксующихся углей в бассейне самая низкая в стране. значение кузбаса в страны трудно переоценить, это главный угольный бассейн россии.
к числу уникальных также относится и другой буроугольный канско-ачинский бассейн. общегеологические запасы угля составляют 600 млрд. т.
территория округа перспективна в отношении нефти и газа. в западной сибири на территории округа выделяются месторождения газа васюганского нефтегазоносного района – мыльджинское, северо-васюганское, лугинецкое. в восточной сибири открыты пока небольшие месторождения на верхней лене, природный газ мессояхского месторождения в низовьях енисея.
гидроэнергетические ресурсы региона огромны, особенно богата ими восточная сибирь. гидроэнергетический потенциал не имеет мировых аналогов не только по своим общим запасам, но и по их высокой концентрации. запасы оцениваются в 848 млрд. квт-ч. мощные источники гидроэнергии – реки енисей, ангара, обь и иртыш. регион располагает и богатыми запасами водных ресурсов. на его территории находится озеро байкал – крупнейшее по ресурсам пресной воды озеро земли, являющееся национальным достоянием россии.
в сибирском федеральном округе имеются значительные запасы железных руд. бассеины горная шория, кузнецкий алатау и алтай богаты магнетитами с содержанием железа 40–45% .
руды цветных металлов в западной части округа представлены полиметаллическими (салаир), нефелиновыми (кия-щалтьт) и ртутью (алтай). в восточной сибири, на севере красноярского края, расположен крупнейший в россии норильский медно-никелевый район с месторождениями норильск-1, норильск-2. попутно руды этих металлов содержат , золото, серебро, платину и др. регион известен крупнейшими месторождениями золота в ленском районе, в забайкалье. в целом в регионе свыше 85% российских запасов свинца, платины, палладия, около 70% никеля, меди, цинка, cвыше 40% золота и серебра.
крупными месторождениями и большим разнообразием отличается горно- и строительная минеральная база.
большое значение в районе как отрасль рыночной специализации имеет производство алюминия. выпуск глинозема на базе кия-шалтырского месторождения нефелинов осуществляет ачинский комбинат, он обеспечивает 20% потребностей сибирских заводов в глиноземе. глинозем для производства алюминия поступает на заводы и из других районов страны, и даже из-за рубежа. производство металлического алюминия располагается вблизи гидростанций ангаро-енисейского каскада, поставляющих дешевую электроэнергию.
добыча и переработка медно-никелевых и платиносодержащих руд ведется на уникальном комплексе норильского горнометаллургического комбината, а также на надеждинском металлургическом комбинате (красноярский край), использующих энергетическую базу усть-хантайской гэс, газа мессояхского месторождения и местных углей.
цветная металлургия сибири слабо ориентирована на обеспечение внутрирегиональных потребностей, а в основном работает на вывоз в районы урала, европейского севера, центральной россии и на экспорт. в настоящее время многие металлургические предприятия, и в первую очередь экспортоориентированные (алюминиевые заводы, норильский медно-никелевый комбинат), yспешно функционируют в условиях рынка.