В МО преимущественно равнин, западную часть занимают холмистые возвышенности, восточную- обширные низменности. С юго-запада на северо-восток область пересекает граница Московского оледенения; к северу от неё распространены ледниково-эрозионные формы с моренными грядами, а к югу — лишь эрозионные формы рельефа. Процесс современного рельефообразования в наше время связан с эрозией, остальные же экзогенные процессы (карстовые, оползневые, эоловые) имеют второстепенное значение. Почти весь запад и север Московской области занимает моренная Московская возвышенность с хорошо выраженными речными долинами, наибольшую среднюю высоту (около 300 м, в районе Дмитрова) имеющая в пределах Клинско-Дмитровской гряды, а верхнюю точку (310 м) у деревни Шапкино Можайского района. Северный склон Московской возвышенности более крутой по сравнению с южным. В пределах возвышенности часты озёра ледникового происхождения (Нерское, Круглое, Долгое) . К северу от названной возвышенности расположена плоская и сильно заболоченная аллювиально-зандровая Верхневолжская низменность, высота которой — не более 150 м; включает в себя Шошинскую и Дубнинскую низины (высоты менее 120 м) . На юге области простирается холмистая моренно-эрозионная Москворецко-Окская равнина, имеющая наибольшую высоту (255 м) в районе Тёплого Стана (находится в черте Москвы) , с чётко выраженными (особенно в южной части) речными долинами и плоскими междуречьями; в её пределах изредка встречаются карстовые формы рельефа. Последние особенно распространены в Серпуховском районе. На крайнем юге области, за Окой, — довольно высокие (более 200 м, максимальная высота 238 м) северные отроги Среднерусской возвышенности с многочисленными оврагами и балками. Это Заокское эрозионное плато и Заосетринская эрозионная равнина. Почти всю восточную половину Московской области занимает обширная Мещёрская низменность, в восточной своей части значительно заболоченная; самый высокий её холм имеет высоту 214 м над уровнем моря; преобладают высоты 120—150 м; речные долины выражены слабо. Почти все крупные озёра Мещёрской низменности (Чёрное, Святое и др. ) имеют ледниковое происхождение. Тут же и самая низкая в регионе естественная высота — уровень воды Оки — около 97 метров
Для характеристики розміщення населення використовують поняття "розселення". Розселення є міським і сільським. Основними чинниками розселення, в тому числі його інтенсивності і напрямів, є соціально-економічні (розвиток та розміщення продуктивних сил тощо), природні та демографічні.
Природні фактори позначаються на процесі розселення внаслідок територіальних відмінностей природного середовища (поверхні, клімату, гідрографічної мережі, корисних копалин, якості земельних ресурсів та ін.).
Територіальні особливості розселення, крім того, залежать від інтенсивності та напрямів постійних та маятникових переміщень населення.
Міське розселення. На території України чітко виділяється дія трьох чинників, що впливають на розміщення населення, в тому числі міського. Найважливішим є соціально-економічний чинник, тобто розміщення продуктивних сил, що впливає на виникнення міст і значний приплив сільського населення до них. Так, міське населення з 1913 до 1994 р. зросло у 5,2 раза, а сільське зменшилося в 1,7 раза. Тепер в Україні 445 міст та 909 селищ міського типу. Між цими двома видами міських поселень є істотна відмінність. Містом вважають населений пункт, який виконує промислові, транспортні, культурно-торгові та адміністративні функції, а населення складається переважно з робітників, службовців та їхніх сімей. Міста поділяють на економічні (промислові, транспортні, торгово-розподільні) та неекономічні (адміністративні, культурні, рекреаційні та ін.).
Найбільше міст зосереджено в Західній економічній зоні — 210 (47 % усіх міст України), проте в них проживає тільки 36,1 % міського населення країни. Навпаки, у Східній економічній зоні — 183 міста (41 % міст), проте в них проживає майже половина всіх городян (49,3 %). У Південній економічній зоні України зосереджено понад 11 % міст і 14 % міського населення держави.
Часто міста виконують якусь одну функцію, тому їх називають малофункціональними (монофункціональними). Проте найчастіше вони поліфункціональні.
Найгустіша мережа міст характерна для Донецької (51 місто), Луганської (37), Київської (25), Одеської та Харківської (відповідно 18 і 17) областей. Найменше їх у Миколаївській та Херсонській (по 9 у кожній), Рівненській, Закарпатській та Волинській (відповідно 10, 10, 11).
Крім того, більшість міських жителів проживає у так званих селищах міського типу. Це проміжна ланка поселень між містом і селом. Ці поселення розміщуються навколо промислових підприємств, залізничних вузлів, курортів чи санаторіїв і мають дві і більше тисяч мешканців, переважно робітників і службовців та членів їхніх сімей.
Селища міського типу поділяють на індустріальні, агропромислові, сільськогосподарські, несільськогосподарські та мішаного типу. В 1995 р. їх в країні було 907, або 67,2 % загальної кількості всіх міських поселень України, проте в них проживало тільки 13,2 % загальної кількості міського населення. В цілому селища міського типу поділяють на дрібні (від 2 до 10 тис. чол.) — усього 829 (91 % загальної кількості їх). Найбільше селищ міського типу зосереджено у Східній (446) та в Західній (327) економічних зонах. Найменше їх у Південній економічній зоні — 138.
Найпоширеніші селища міського типу — індустріальні, що характерно для Східної економічної зони, та мішаного типу (адміністративно-агропромислові) — в Західній економічній зоні; курортні ж найбільш характерні для Південної економічної зони, а також у регіоні, що прилягає до зони Українських Карпа
В МО преимущественно равнин, западную часть занимают холмистые возвышенности, восточную- обширные низменности. С юго-запада на северо-восток область пересекает граница Московского оледенения; к северу от неё распространены ледниково-эрозионные формы с моренными грядами, а к югу — лишь эрозионные формы рельефа. Процесс современного рельефообразования в наше время связан с эрозией, остальные же экзогенные процессы (карстовые, оползневые, эоловые) имеют второстепенное значение. Почти весь запад и север Московской области занимает моренная Московская возвышенность с хорошо выраженными речными долинами, наибольшую среднюю высоту (около 300 м, в районе Дмитрова) имеющая в пределах Клинско-Дмитровской гряды, а верхнюю точку (310 м) у деревни Шапкино Можайского района. Северный склон Московской возвышенности более крутой по сравнению с южным. В пределах возвышенности часты озёра ледникового происхождения (Нерское, Круглое, Долгое) . К северу от названной возвышенности расположена плоская и сильно заболоченная аллювиально-зандровая Верхневолжская низменность, высота которой — не более 150 м; включает в себя Шошинскую и Дубнинскую низины (высоты менее 120 м) . На юге области простирается холмистая моренно-эрозионная Москворецко-Окская равнина, имеющая наибольшую высоту (255 м) в районе Тёплого Стана (находится в черте Москвы) , с чётко выраженными (особенно в южной части) речными долинами и плоскими междуречьями; в её пределах изредка встречаются карстовые формы рельефа. Последние особенно распространены в Серпуховском районе. На крайнем юге области, за Окой, — довольно высокие (более 200 м, максимальная высота 238 м) северные отроги Среднерусской возвышенности с многочисленными оврагами и балками. Это Заокское эрозионное плато и Заосетринская эрозионная равнина. Почти всю восточную половину Московской области занимает обширная Мещёрская низменность, в восточной своей части значительно заболоченная; самый высокий её холм имеет высоту 214 м над уровнем моря; преобладают высоты 120—150 м; речные долины выражены слабо. Почти все крупные озёра Мещёрской низменности (Чёрное, Святое и др. ) имеют ледниковое происхождение. Тут же и самая низкая в регионе естественная высота — уровень воды Оки — около 97 метров
Объяснение:
Для характеристики розміщення населення використовують поняття "розселення". Розселення є міським і сільським. Основними чинниками розселення, в тому числі його інтенсивності і напрямів, є соціально-економічні (розвиток та розміщення продуктивних сил тощо), природні та демографічні.
Природні фактори позначаються на процесі розселення внаслідок територіальних відмінностей природного середовища (поверхні, клімату, гідрографічної мережі, корисних копалин, якості земельних ресурсів та ін.).
Територіальні особливості розселення, крім того, залежать від інтенсивності та напрямів постійних та маятникових переміщень населення.
Міське розселення. На території України чітко виділяється дія трьох чинників, що впливають на розміщення населення, в тому числі міського. Найважливішим є соціально-економічний чинник, тобто розміщення продуктивних сил, що впливає на виникнення міст і значний приплив сільського населення до них. Так, міське населення з 1913 до 1994 р. зросло у 5,2 раза, а сільське зменшилося в 1,7 раза. Тепер в Україні 445 міст та 909 селищ міського типу. Між цими двома видами міських поселень є істотна відмінність. Містом вважають населений пункт, який виконує промислові, транспортні, культурно-торгові та адміністративні функції, а населення складається переважно з робітників, службовців та їхніх сімей. Міста поділяють на економічні (промислові, транспортні, торгово-розподільні) та неекономічні (адміністративні, культурні, рекреаційні та ін.).
Найбільше міст зосереджено в Західній економічній зоні — 210 (47 % усіх міст України), проте в них проживає тільки 36,1 % міського населення країни. Навпаки, у Східній економічній зоні — 183 міста (41 % міст), проте в них проживає майже половина всіх городян (49,3 %). У Південній економічній зоні України зосереджено понад 11 % міст і 14 % міського населення держави.
Часто міста виконують якусь одну функцію, тому їх називають малофункціональними (монофункціональними). Проте найчастіше вони поліфункціональні.
Найгустіша мережа міст характерна для Донецької (51 місто), Луганської (37), Київської (25), Одеської та Харківської (відповідно 18 і 17) областей. Найменше їх у Миколаївській та Херсонській (по 9 у кожній), Рівненській, Закарпатській та Волинській (відповідно 10, 10, 11).
Крім того, більшість міських жителів проживає у так званих селищах міського типу. Це проміжна ланка поселень між містом і селом. Ці поселення розміщуються навколо промислових підприємств, залізничних вузлів, курортів чи санаторіїв і мають дві і більше тисяч мешканців, переважно робітників і службовців та членів їхніх сімей.
Селища міського типу поділяють на індустріальні, агропромислові, сільськогосподарські, несільськогосподарські та мішаного типу. В 1995 р. їх в країні було 907, або 67,2 % загальної кількості всіх міських поселень України, проте в них проживало тільки 13,2 % загальної кількості міського населення. В цілому селища міського типу поділяють на дрібні (від 2 до 10 тис. чол.) — усього 829 (91 % загальної кількості їх). Найбільше селищ міського типу зосереджено у Східній (446) та в Західній (327) економічних зонах. Найменше їх у Південній економічній зоні — 138.
Найпоширеніші селища міського типу — індустріальні, що характерно для Східної економічної зони, та мішаного типу (адміністративно-агропромислові) — в Західній економічній зоні; курортні ж найбільш характерні для Південної економічної зони, а також у регіоні, що прилягає до зони Українських Карпа