Низкими считаются горы до 800-метровой высоты. Это, скорее, сопки и примерами могут быть Хибины или Северный Урал. Средними считаются горы 800-3000 метров, это хребты российского Дальнего Востока, Урал, кроме пологой северной части. Высокими считаются горы более 3-километровой высоты. Молодые горы, вершины которых остры и одеты в ледяные шапки даже летом: Алтай, Кавказ, Памир. Высочайшие горные системы манят туристов-экстремалов - Гималаи, Карокорум, Анды.
Равнины высотой от 0 до 200 м над уровнем моря называются низменностями, от 200 до 500 м — возвышенностями, а выше 500 м — плоскогорьями. Некоторые низменности расположены ниже уровня моря, например, Прикаспийская низменность.
Северо-Сосьвинская возвышенность занимает большую площадь и весьма разнородна в геоморфологическом и структурно-тектоническом отнощениях. Абсолютные высоты достигают местами 300 м, в основном же преобладают отметки 150—200 м. Весьма выразительна и Туринская наклонная равнина, представленная тремя хорощо выраженными разновысотными ступенями, понижающимися к востоку (250—400, 150—200 и 115—150 м). Приобское плато на севере имеет высоты около 150 м, а на юге — до 300—325 м. Верхнетазовская возвыщен- ность, где максимальные высоты достигают почти 300 м, а преобладают отметки в 150—200 м, отличается от окружающих ее пространств и глубиной и густотой расчленения, узкими долинами, крутыми продольными уклонами рек
Природні умови кожної з них мають свої відмінності, які залежать від широти місця, співвідношення тепла і вологи, циркулярної атмосфери. Типові в межах зони гідрологічні й теплові умови є вирішальним чинником формування ґрунтів певних типів, рослинності й тваринного світу. Загальні особливості природних умов враховуються в сільськогосподарському виробництві, лісовому господарстві, містобудуванні, під час проєктування інженерно-меліоративних і природоохоронних заходів, планування місць відпочинку.
Природні зони беруть свою назву від рослинності, властивої їм, і інших географічних особливостей.
Природні зони — один із щаблів фізико-географічного районування. Основною ознакою природної зони є переважання в її межах певного типу ландшафтів. У межах зони по перевазі ландшафтів того або іншого типу виділяються фізико-географічні підзони
Низкими считаются горы до 800-метровой высоты. Это, скорее, сопки и примерами могут быть Хибины или Северный Урал. Средними считаются горы 800-3000 метров, это хребты российского Дальнего Востока, Урал, кроме пологой северной части. Высокими считаются горы более 3-километровой высоты. Молодые горы, вершины которых остры и одеты в ледяные шапки даже летом: Алтай, Кавказ, Памир. Высочайшие горные системы манят туристов-экстремалов - Гималаи, Карокорум, Анды.
Равнины высотой от 0 до 200 м над уровнем моря называются низменностями, от 200 до 500 м — возвышенностями, а выше 500 м — плоскогорьями. Некоторые низменности расположены ниже уровня моря, например, Прикаспийская низменность.
Северо-Сосьвинская возвышенность занимает большую площадь и весьма разнородна в геоморфологическом и структурно-тектоническом отнощениях. Абсолютные высоты достигают местами 300 м, в основном же преобладают отметки 150—200 м. Весьма выразительна и Туринская наклонная равнина, представленная тремя хорощо выраженными разновысотными ступенями, понижающимися к востоку (250—400, 150—200 и 115—150 м). Приобское плато на севере имеет высоты около 150 м, а на юге — до 300—325 м. Верхнетазовская возвыщен- ность, где максимальные высоты достигают почти 300 м, а преобладают отметки в 150—200 м, отличается от окружающих ее пространств и глубиной и густотой расчленения, узкими долинами, крутыми продольными уклонами рек
Природні умови кожної з них мають свої відмінності, які залежать від широти місця, співвідношення тепла і вологи, циркулярної атмосфери. Типові в межах зони гідрологічні й теплові умови є вирішальним чинником формування ґрунтів певних типів, рослинності й тваринного світу. Загальні особливості природних умов враховуються в сільськогосподарському виробництві, лісовому господарстві, містобудуванні, під час проєктування інженерно-меліоративних і природоохоронних заходів, планування місць відпочинку.
Природні зони беруть свою назву від рослинності, властивої їм, і інших географічних особливостей.
Природні зони — один із щаблів фізико-географічного районування. Основною ознакою природної зони є переважання в її межах певного типу ландшафтів. У межах зони по перевазі ландшафтів того або іншого типу виділяються фізико-географічні підзони