літосферні плити знаходяться у постійному русі, пересуваючись по шару астеносфери від зон розтягу (серединно-океанічні хребти) до зон стиску (зони Беньофа, зони всмоктування). Тут літосферні плити зіштовхуються між собою, насуваються або підсуваються під континент. Крім того, вони можуть зміщуватися одна відносно одної вздовж трансформних розломів.
Оскільки межами літосферних плит є дуже глибокі розломи, які доходять до астеносфери, то краї плит вирізняються значною рухомістю. Саме тут найчастіше при пересуванні однієї плити відносно іншої виникають землетруси, а по розломах підіймається до поверхні розплавлена речовина астеносфери, тобто вивергаються вулкани.
Ці рухомі частини літосфери називають поясами складчастості. В рельєфі, тобто на поверхні планети, вони виражені горами. Тому, як правило там на суходолі, де знаходяться великі гірські системи, активно вивергаються вулкани та часті землетруси знаходяться краї літосферних плит. На дні Океану межі плит проходять по серединно-океанічних хребтах або по глибоководних жолобах, які також вирізняються підвищеною рухливістю.
В середині літосферних плит навпаки не відчуваються сильні землетруси та немає вивержень вулканів. Це відносно стійкі ділянки літосфери – платформи (з франц. – плоска форма). В рельєфі вони відповідають рівнинам.
Вчені виділяють 9 великих літосферних плит і близько 20 малих (мал.). Межі плит далеко не завжди співпадають з узбережжями материків та океанів. Серед великих плит розрізняють 6 материкових і 3 океанічних. Материкові плити займають не лише самі материки, але й прилеглі до них частини океанів. Під ними існує земна кора, як материкового, так і океанічного типів. Великими материковими плитами є Африканська, Індо-Австралійська, Антарктична, Південноамериканська, Північноамериканська та Євразійська. Власні великі океанічні літосферні плити має лише Тихий океан. Тут виділяють такі плити: Тихоокеанська, Наска та Кокос. Під ними присутня лише тонка земна кора океанічного типу. Інші океани лежать на сусідніх материкових літосферних плитах.
Оскільки межами літосферних плит є дуже глибокі розломи, які доходять до астеносфери, то краї плит вирізняються значною рухомістю. Саме тут найчастіше при пересуванні однієї плити відносно іншої виникають землетруси, а по розломах підіймається до поверхні розплавлена речовина астеносфери, тобто вивергаються вулкани.
Ці рухомі частини літосфери називають поясами складчастості. В рельєфі, тобто на поверхні планети, вони виражені горами. Тому, як правило там на суходолі, де знаходяться великі гірські системи, активно вивергаються вулкани та часті землетруси знаходяться краї літосферних плит. На дні Океану межі плит проходять по серединно-океанічних хребтах або по глибоководних жолобах, які також вирізняються підвищеною рухливістю.
В середині літосферних плит навпаки не відчуваються сильні землетруси та немає вивержень вулканів. Це відносно стійкі ділянки літосфери – платформи (з франц. – плоска форма). В рельєфі вони відповідають рівнинам.
Вчені виділяють 9 великих літосферних плит і близько 20 малих (мал.). Межі плит далеко не завжди співпадають з узбережжями материків та океанів. Серед великих плит розрізняють 6 материкових і 3 океанічних. Материкові плити займають не лише самі материки, але й прилеглі до них частини океанів. Під ними існує земна кора, як материкового, так і океанічного типів. Великими материковими плитами є Африканська, Індо-Австралійська, Антарктична, Південноамериканська, Північноамериканська та Євразійська. Власні великі океанічні літосферні плити має лише Тихий океан. Тут виділяють такі плити: Тихоокеанська, Наска та Кокос. Під ними присутня лише тонка земна кора океанічного типу. Інші океани лежать на сусідніх материкових літосферних плитах.
1) в умеренных и субтропических зонах северного и южного полушария.
2) атмосферные осадки от 250 до 450 мм в год. средняя температура зимы от-0ºс до −30ºс, а летом от +16ºс до +40ºс
климат степных регионов, как правило, находится в диапазоне от умеренно-континентального до резко-континентального, и всегда характеризуется жарким или жарким (до +40 °c ) и сильно засушливым летом. зима в степных регионах всегда малоснежная, с сильными позёмками и метелями , варьирует от умеренно мягкой до суровой с трескучими морозами, иногда возможны даже морозы до −40 °c.
3)типичные степи представляют ровную или пологохолмистую страну, совершенно лишенную лесов, за исключением разве речных долин. почва – чернозем, лежащий чаще всего на толще лессовидных глин со значительным содержанием извести. этот чернозем в северной полосе степи достигает наибольшей мощности и тучности, так как содержит иногда до 16% гумуса. к югу чернозем беднеет гумусом, делается светлее и переходит в каштановые почвы, а затем совершенно сходить на нет.
4)характерная черта степи — безлесье огромных равнин, покрытых богатой травянистой растительностью. травы, образующие сомкнутый или почти сомкнутый ковёр: ковыль, типчак, тонконог, мятлик, овсец и др.
5)из копытных типичны виды, отличающиеся острым зрением и способностями к быстрому и длительному бегу, например, антилопы; из грызунов — строящие сложные норы суслики, сурки, слепыши и прыгающие виды: тушканчики, кенгуровые крысы. большая часть птиц на зиму улетает. обычны: степной орёл, дрофа, степной лунь, степная пустельга, жаворонки. многочисленны пресмыкающиеся и насекомые.
степи активно используются человеком.здесь расположились многие важнейшие районы земледелия мира.
літосферні плити знаходяться у постійному русі, пересуваючись по шару астеносфери від зон розтягу (серединно-океанічні хребти) до зон стиску (зони Беньофа, зони всмоктування). Тут літосферні плити зіштовхуються між собою, насуваються або підсуваються під континент. Крім того, вони можуть зміщуватися одна відносно одної вздовж трансформних розломів.
Оскільки межами літосферних плит є дуже глибокі розломи, які доходять до астеносфери, то краї плит вирізняються значною рухомістю. Саме тут найчастіше при пересуванні однієї плити відносно іншої виникають землетруси, а по розломах підіймається до поверхні розплавлена речовина астеносфери, тобто вивергаються вулкани.
Ці рухомі частини літосфери називають поясами складчастості. В рельєфі, тобто на поверхні планети, вони виражені горами. Тому, як правило там на суходолі, де знаходяться великі гірські системи, активно вивергаються вулкани та часті землетруси знаходяться краї літосферних плит. На дні Океану межі плит проходять по серединно-океанічних хребтах або по глибоководних жолобах, які також вирізняються підвищеною рухливістю.
В середині літосферних плит навпаки не відчуваються сильні землетруси та немає вивержень вулканів. Це відносно стійкі ділянки літосфери – платформи (з франц. – плоска форма). В рельєфі вони відповідають рівнинам.
Вчені виділяють 9 великих літосферних плит і близько 20 малих (мал.). Межі плит далеко не завжди співпадають з узбережжями материків та океанів. Серед великих плит розрізняють 6 материкових і 3 океанічних. Материкові плити займають не лише самі материки, але й прилеглі до них частини океанів. Під ними існує земна кора, як материкового, так і океанічного типів. Великими материковими плитами є Африканська, Індо-Австралійська, Антарктична, Південноамериканська, Північноамериканська та Євразійська. Власні великі океанічні літосферні плити має лише Тихий океан. Тут виділяють такі плити: Тихоокеанська, Наска та Кокос. Під ними присутня лише тонка земна кора океанічного типу. Інші океани лежать на сусідніх материкових літосферних плитах.
Оскільки межами літосферних плит є дуже глибокі розломи, які доходять до астеносфери, то краї плит вирізняються значною рухомістю. Саме тут найчастіше при пересуванні однієї плити відносно іншої виникають землетруси, а по розломах підіймається до поверхні розплавлена речовина астеносфери, тобто вивергаються вулкани.
Ці рухомі частини літосфери називають поясами складчастості. В рельєфі, тобто на поверхні планети, вони виражені горами. Тому, як правило там на суходолі, де знаходяться великі гірські системи, активно вивергаються вулкани та часті землетруси знаходяться краї літосферних плит. На дні Океану межі плит проходять по серединно-океанічних хребтах або по глибоководних жолобах, які також вирізняються підвищеною рухливістю.
В середині літосферних плит навпаки не відчуваються сильні землетруси та немає вивержень вулканів. Це відносно стійкі ділянки літосфери – платформи (з франц. – плоска форма). В рельєфі вони відповідають рівнинам.
Вчені виділяють 9 великих літосферних плит і близько 20 малих (мал.). Межі плит далеко не завжди співпадають з узбережжями материків та океанів. Серед великих плит розрізняють 6 материкових і 3 океанічних. Материкові плити займають не лише самі материки, але й прилеглі до них частини океанів. Під ними існує земна кора, як материкового, так і океанічного типів. Великими материковими плитами є Африканська, Індо-Австралійська, Антарктична, Південноамериканська, Північноамериканська та Євразійська. Власні великі океанічні літосферні плити має лише Тихий океан. Тут виділяють такі плити: Тихоокеанська, Наска та Кокос. Під ними присутня лише тонка земна кора океанічного типу. Інші океани лежать на сусідніх материкових літосферних плитах.
1) в умеренных и субтропических зонах северного и южного полушария.
2) атмосферные осадки от 250 до 450 мм в год. средняя температура зимы от-0ºс до −30ºс, а летом от +16ºс до +40ºс
климат степных регионов, как правило, находится в диапазоне от умеренно-континентального до резко-континентального, и всегда характеризуется жарким или жарким (до +40 °c ) и сильно засушливым летом. зима в степных регионах всегда малоснежная, с сильными позёмками и метелями , варьирует от умеренно мягкой до суровой с трескучими морозами, иногда возможны даже морозы до −40 °c.
3)типичные степи представляют ровную или пологохолмистую страну, совершенно лишенную лесов, за исключением разве речных долин. почва – чернозем, лежащий чаще всего на толще лессовидных глин со значительным содержанием извести. этот чернозем в северной полосе степи достигает наибольшей мощности и тучности, так как содержит иногда до 16% гумуса. к югу чернозем беднеет гумусом, делается светлее и переходит в каштановые почвы, а затем совершенно сходить на нет.
4)характерная черта степи — безлесье огромных равнин, покрытых богатой травянистой растительностью. травы, образующие сомкнутый или почти сомкнутый ковёр: ковыль, типчак, тонконог, мятлик, овсец и др.
5)из копытных типичны виды, отличающиеся острым зрением и способностями к быстрому и длительному бегу, например, антилопы; из грызунов — строящие сложные норы суслики, сурки, слепыши и прыгающие виды: тушканчики, кенгуровые крысы. большая часть птиц на зиму улетает. обычны: степной орёл, дрофа, степной лунь, степная пустельга, жаворонки. многочисленны пресмыкающиеся и насекомые.
степи активно используются человеком.здесь расположились многие важнейшие районы земледелия мира.