верхнее озеро (lake superior) — меднорудный район в сша, штат мичиган. включает группу месторождений самородной меди (разрабатываются с 1845) и медистых песчаников (открыты в 1865, разрабатываются с 1915) с общими запасами около 9 млн. т меди (1979). позднедокембрийские вулканогенно-осадочные
образования системы кивино (лавы, конгломераты, сланцы, песчаники) слагают южное крыло синклинали верхнего озера. залегание пород осложнено пологими брахискладками и разрывными нарушениями.
месторождения самородной меди (крупнейшее кальюмет-хекла) располагаются в пределах узкой (3-6
км) зоны, прослеживающейся на протяжении свыше 120 км. оруденение к верхним миндалекаменным частям отдельных базальтовых лавовых покровов и пластам конгломератов (серия портидж-лейк). самородная медь с примесью халькозина и самородного серебра вместе с другими минералами (хлорит, кварц, кальцит,
эпидот и др.) заполняет поры в цементе брекчий и конгломератов. медь образует мелкие зёрна, самородки. первоначальные запасы самородной меди 6 млн. т. за время эксплуатации месторождений (1845-1968) добыто до 5,5 млн. т меди. глубина отработки 1600 м. с 1968 рудники законсервированы, остаток запасов
составляет 500 тысяч т меди при её содержании в руде 0,8-1,5%.
месторождения медистых песчаников (наиболее крупное уайт-пайн) расположены в 100 км к юго-западу от месторождений самородной меди. оруденение к сланцевой толще нонсач, сложенной переслаивающимися пластами серых и
полосчатых алевролитов, глинистых сланцев и песчаников. рудоносные пласты в основном в алевролитах и углисто-глинистых аргиллитах базальной пачки мощностью до 20 м. на месторождении уайт-пайн (разрабатывается с 1954 подземным способом) рудные тела (длина по падению до 900 м, мощность до 7,5 м)
представлены серией сближенных медьсодержащих сланцев и аргиллитов, разделённых пропластками песчаника. основные рудные минералы — халькозин, борнит, халькопирит, реже самородная медь и серебро. среднее содержание меди 1,2%. система разработки — камерно-столбовая, с применением самоходного
оборудования. бурение шпуров — с кареток, погрузка и доставка породы — дизельными машинами, крепление — анкерной крепью. доставка руды до обогатительной фабрики по трубопроводу (длина 8,2 км), в транспортных сосудах.
Трудова еміграція почалася у 1877 коли перша хвиля українських переселенців, прибувши із Закарпаття до США, влилася в лави шахтарів штату Пенсільванія. Найбільше ж українські селяни прагнули одержати для сільськогосподарського обробітку земельну ділянку - гомстед (земельна ділянка, яка надавалася з державних земельних фондів на пільгових умовах у США та Канаді тим, хто бажав вести фермерське господарство).
Масова еміграція західноукраїнського селянства розпочалася у 80-х pp. XIX ст., а найбільших розмірів досягла на початку XX ст.
Наприкінці XIX ст. не набагато меншою за кількістю була українська іммігрантська громада Канади. Переважну більшість становили галицькі та буковинські українці. Вони селилися на безлюдних місцях Західної Канади, де й одержували гомстеди. Отримавши власне господарство, сусіди по гомстедах будували свої житла, утворювали поселення з церквою, школою, поштою. Так виникли українські селища. Як і українці-першопоселенці у США, їхні земляки в Канаді одне з перших своїх селищ також назвали Україною.
Відбувалася вона у формах постійної переселенської й тимчасової заробіткової еміграції. Постійна переселенська еміграція відбувалася переважно до Бразилії, Аргентини, США і Канади. На тимчасові сезонні роботи західноукраїнські селяни щорічно виїздили до сусідніх країн – Угорщини, Західної Австрії, Німеччини, Румунії, Росії, Франції та інших країн.
Основна маса постійних емігрантів вирушала за океан. Для організації набору й перевезення переселенців існували спеціальні компанії. їхні агенти розповсюджували листівки, у яких змальовували принадні умови переїзду та поселення на нових землях, обіцяли селянам можливість безкоштовного отримання землі, добру платню у промисловому та сільськогосподарському виробництві. Агенти компаній були зацікавлені у збільшенні кількості емігрантів, оскільки отримували за кожного завербованого гроші: за дорослого – 5 доларів і 2 долари за дитину. При цьому умови перевезення через океан більшості західноукраїнських селян вельми нагадували транспортування африканських рабів у минулі часи. За другу половину XIX ст. зі Східної Галичини й Північної Буковини виїхало в пошуках кращої долі за океан близько 250 тис. осіб. Закарпаття упродовж 1871–1900 pp. залишили 170 тис. переселенців.
верхнее озеро (lake superior) — меднорудный район в сша, штат мичиган. включает группу месторождений самородной меди (разрабатываются с 1845) и медистых песчаников (открыты в 1865, разрабатываются с 1915) с общими запасами около 9 млн. т меди (1979). позднедокембрийские вулканогенно-осадочные
образования системы кивино (лавы, конгломераты, сланцы, песчаники) слагают южное крыло синклинали верхнего озера. залегание пород осложнено пологими брахискладками и разрывными нарушениями.
месторождения самородной меди (крупнейшее кальюмет-хекла) располагаются в пределах узкой (3-6
км) зоны, прослеживающейся на протяжении свыше 120 км. оруденение к верхним миндалекаменным частям отдельных базальтовых лавовых покровов и пластам конгломератов (серия портидж-лейк). самородная медь с примесью халькозина и самородного серебра вместе с другими минералами (хлорит, кварц, кальцит,
эпидот и др.) заполняет поры в цементе брекчий и конгломератов. медь образует мелкие зёрна, самородки. первоначальные запасы самородной меди 6 млн. т. за время эксплуатации месторождений (1845-1968) добыто до 5,5 млн. т меди. глубина отработки 1600 м. с 1968 рудники законсервированы, остаток запасов
составляет 500 тысяч т меди при её содержании в руде 0,8-1,5%.
месторождения медистых песчаников (наиболее крупное уайт-пайн) расположены в 100 км к юго-западу от месторождений самородной меди. оруденение к сланцевой толще нонсач, сложенной переслаивающимися пластами серых и
полосчатых алевролитов, глинистых сланцев и песчаников. рудоносные пласты в основном в алевролитах и углисто-глинистых аргиллитах базальной пачки мощностью до 20 м. на месторождении уайт-пайн (разрабатывается с 1954 подземным способом) рудные тела (длина по падению до 900 м, мощность до 7,5 м)
представлены серией сближенных медьсодержащих сланцев и аргиллитов, разделённых пропластками песчаника. основные рудные минералы — халькозин, борнит, халькопирит, реже самородная медь и серебро. среднее содержание меди 1,2%. система разработки — камерно-столбовая, с применением самоходного
оборудования. бурение шпуров — с кареток, погрузка и доставка породы — дизельными машинами, крепление — анкерной крепью. доставка руды до обогатительной фабрики по трубопроводу (длина 8,2 км), в транспортных сосудах.
Трудова еміграція почалася у 1877 коли перша хвиля українських переселенців, прибувши із Закарпаття до США, влилася в лави шахтарів штату Пенсільванія. Найбільше ж українські селяни прагнули одержати для сільськогосподарського обробітку земельну ділянку - гомстед (земельна ділянка, яка надавалася з державних земельних фондів на пільгових умовах у США та Канаді тим, хто бажав вести фермерське господарство).
Масова еміграція західноукраїнського селянства розпочалася у 80-х pp. XIX ст., а найбільших розмірів досягла на початку XX ст.
Наприкінці XIX ст. не набагато меншою за кількістю була українська іммігрантська громада Канади. Переважну більшість становили галицькі та буковинські українці. Вони селилися на безлюдних місцях Західної Канади, де й одержували гомстеди. Отримавши власне господарство, сусіди по гомстедах будували свої житла, утворювали поселення з церквою, школою, поштою. Так виникли українські селища. Як і українці-першопоселенці у США, їхні земляки в Канаді одне з перших своїх селищ також назвали Україною.
Відбувалася вона у формах постійної переселенської й тимчасової заробіткової еміграції. Постійна переселенська еміграція відбувалася переважно до Бразилії, Аргентини, США і Канади. На тимчасові сезонні роботи західноукраїнські селяни щорічно виїздили до сусідніх країн – Угорщини, Західної Австрії, Німеччини, Румунії, Росії, Франції та інших країн.
Основна маса постійних емігрантів вирушала за океан. Для організації набору й перевезення переселенців існували спеціальні компанії. їхні агенти розповсюджували листівки, у яких змальовували принадні умови переїзду та поселення на нових землях, обіцяли селянам можливість безкоштовного отримання землі, добру платню у промисловому та сільськогосподарському виробництві. Агенти компаній були зацікавлені у збільшенні кількості емігрантів, оскільки отримували за кожного завербованого гроші: за дорослого – 5 доларів і 2 долари за дитину. При цьому умови перевезення через океан більшості західноукраїнських селян вельми нагадували транспортування африканських рабів у минулі часи. За другу половину XIX ст. зі Східної Галичини й Північної Буковини виїхало в пошуках кращої долі за океан близько 250 тис. осіб. Закарпаття упродовж 1871–1900 pp. залишили 170 тис. переселенців.