Компоненты оболочки и их взаимодействие. атмосфера, литосфера, гидросфера и биосфера – четыре оболочки земного шара находятся в сложном взаимодействии, взаимопроникают друг в друга. все вместе они составляют оболочку.в оболочке развивается жизнь, проявляется деятельность воды, льда, ветра, образуются почвы, осадочные горные породы. оболочка – это область сложного взаимопроникновения, взаимодействия космических и земных сил. она продолжает развиваться и усложняться в результате взаимодействия живой и неживой природы.верхняя граница оболочки соответствует тропопаузе – переходному слою между тропосферой и стратосферой. над экватором этот слой располагается на высоте 16–18 км, а на полюсах – 8-10 км. на этих высотах затухают и прекращаются процессы, порождаемые взаимодействием геосфер. в стратосфере практически отсутствует водяной пар, нет вертикального перемещения воздуха, изменение температур не связано с влиянием земной поверхности. невозможна здесь и жизнь.нижняя граница на суше проходит на глубине 3–5 км, т. е. там, где изменяются состав и свойства горных пород, отсутствуют вода в жидком состоянии и живые организмы. оболочка земли представляет собой целостную материальную систему, качественно отличную от других геосфер земли. ее целостность определяется непрерывным взаимодействием твердых, жидких и газообразных, а с возникновением жизни – и живых веществ. все составные части оболочки взаимодействуют, используя солнечную энергию, поступающую на землю, и энергию внутренних сил земли.взаимодействие между геосферами земли в пределах оболочки происходит в результате круговорота веществ (воды, углерода, кислорода, азота, углекислого газа и все компоненты оболочки находятся в сложных взаимосвязях. изменение одного компонента непременно вызывает изменение и других.
У свій час цікаву гіпотезу висунув А. Вегенер, за якою гранітні брили материків ніби плавають, "як крижини у воді", на густішій і в'язкій базальтовій масі. У палеозої існував єдиний суцільний гранітний материк, він виступав серед вод океану. У мезозої і кайнозої цей материк розколовся на частини. Північна і Південна Америка відкололись від Європи і Африки і під впливом відцентрової сили відійшли далеко на захід. Між материками утворився Атлантичний океан. Відпливаючи на захід, материки Америки наштовхнулись на твердіші базальтові маси і зазнали їхнього опору, внаслідок чого передні частини їх зім'ялись у складки. Так утворились Кордильєри й Анди.
У свій час цікаву гіпотезу висунув А. Вегенер, за якою гранітні брили материків ніби плавають, "як крижини у воді", на густішій і в'язкій базальтовій масі. У палеозої існував єдиний суцільний гранітний материк, він виступав серед вод океану. У мезозої і кайнозої цей материк розколовся на частини. Північна і Південна Америка відкололись від Європи і Африки і під впливом відцентрової сили відійшли далеко на захід. Між материками утворився Атлантичний океан. Відпливаючи на захід, материки Америки наштовхнулись на твердіші базальтові маси і зазнали їхнього опору, внаслідок чого передні частини їх зім'ялись у складки. Так утворились Кордильєри й Анди.