Ориентироваться на местности — значит определять своё положение относительно сторон горизонта. можно ориентироваться днём по солнцу, а ночью — по . по местным признакам направление на север укажет мох, всегда растущий на северной стороне ствола дерева. более пологий склон муравейника и широкие годичные кольца на пне дерева укажут направление на юг. зная хоть одно направление, легко определить остальные. если стать лицом к северу, то сзади будет юг, справа — восток, слева — запад. но надёжнее всего ориентироваться по компасу. синий конец его стрелки всегда указывает на север. направление узнают по шкале компаса, сначала определив азимут. азимут — это угол между направлением на север и направлением на данный объект. величина угла измеряется в градусах и отсчитывается по ходу часовой стрелки от 0° до 360° (рис. 26). азимут объекта, находящегося на севере от наблюдателя. — 0° или 360", на юг — 180°, на восток — 90°, на запад — 270°. для определения азимута компас поворачивают так, чтобы деление 0° совпало с синим концом стрелки. затем вращают кольцо компаса, пока линия от прорези к мушке не установится в направлении на предмет. мушка покажет на шкале величину азимута в градусах. на плане местности направление на север часто обозначают стрелкой в верхнем правом углу. если стрелки нет, то север плана всегда вверху. на карте сторону горизонта определяют по линиям градусной сотки. учитывают стороны горизонта при определении положения части материка, государства, города и прочих объектов относительно более крупных территорий. например, киевская область лежит в северной части украины, донецкая — в восточной, закарпатская — в западной, автономная республика крым — на юге украины. материал с сайта определить стороны горизонта на местности можно по солнцу, звёз, местным признакам, но точнее всего — по компасу.азимут — это угол между направлением на север и направлением на данный объект. величину этого угла измеряют в градусах. отсчёт азимута начинают от точки "север" (на компасе — с.) по ходу часовой стрелки.на плане местности север всегда вверху. на карте направления определяют по линиям параллелей и меридианов.
Атланти́чний океа́н, раніше Атланті́йський океа́н[1] — другий за величиною та глибиною океан на Землі, загальною площею 106 460 000 kм2 (41 100 000 кв. миль).[2][3] Займає близько 20 % поверхні планети та 29 % її водної поверхні. Океан розділяє так звані «Старий» та «Новий» світи.
Атлантичний океан займає подовжений, S-подібний басейн, що ться поздовжньо між Європою та Африкою на сході та Америками на заході. Як один із компонентів взаємопов'язаного Світового океану, він пов'язаний на півночі з Північним Льодовитим океаном, з Тихим океаном на південному заході, Індійським океаном на південному сході та Південним океаном на півдні (інші визначення описують Атлантичний океан, як розширення на південь до Антарктиди). Екваторіальна протитечія розділяє його на Північний Атлантичний та Південний Атлантичний океани близько 8-ї паралелі північної широти.[4]
Наукові розвідки Атлантики включають експедицію «Челленджера», німецьку метеорну експедицію, обсерваторію Землі Ламонт-Догерті Колумбійського університету та гідрографічне бюро ВМС США.[4]
Атланти́чний океа́н, раніше Атланті́йський океа́н[1] — другий за величиною та глибиною океан на Землі, загальною площею 106 460 000 kм2 (41 100 000 кв. миль).[2][3] Займає близько 20 % поверхні планети та 29 % її водної поверхні. Океан розділяє так звані «Старий» та «Новий» світи.
Атлантичний океан займає подовжений, S-подібний басейн, що ться поздовжньо між Європою та Африкою на сході та Америками на заході. Як один із компонентів взаємопов'язаного Світового океану, він пов'язаний на півночі з Північним Льодовитим океаном, з Тихим океаном на південному заході, Індійським океаном на південному сході та Південним океаном на півдні (інші визначення описують Атлантичний океан, як розширення на південь до Антарктиди). Екваторіальна протитечія розділяє його на Північний Атлантичний та Південний Атлантичний океани близько 8-ї паралелі північної широти.[4]
Наукові розвідки Атлантики включають експедицію «Челленджера», німецьку метеорну експедицію, обсерваторію Землі Ламонт-Догерті Колумбійського університету та гідрографічне бюро ВМС США.[4]
Объяснение:м