Між 330 і 320 роками до н. е. Піфей здійснив мандрівку вздовж узбережжя Північної Європи. Вважається, що він відкрив півострів Бретань, острови Ірландія та Велика Британія, обігнув Велику Британію, відкрив Ірландське та Північне моря, дослідив острів Зеландію і частково Скандинавський півострів. Зворотний шлях Піфей здійснив або морем, або суходолом (річками Рейн і Рона). Не тільки це лишається нез'ясованим з його мандрівки Північною Європою: вчені і досі сперечаються щодо описаної Піфеєм крижаної країни Тулє, висуваючи різноманітні версії, що це була за країна, — від Гренландії, Ісландії до Фарерських островів; також неясно, чи досяг Піфей узбережжя Балтики, але ймовірно досяг острову Гельголанд, що славився своїм бурштином.
Африканському туристичному регіону притаманна перевага природних туристичних ресурсів. Особливо значними серед них є флоро-фауністичні і ландшафтні складові ресурсного потенціалу. Для порізнених країн і територій регіону характерні комфортні погодно-кліматичні умови - основа розвитку масового туризму.
На ринку міжнародних туристичних послуг окремі африканські держави посіли чільні місця і пропонують високоякісний туристичний продукт: Маврикій - весільний туризм і пляжно-купальний відпочинок; Туніс і Марокко - пляжно-купальний, лікувально-оздоровчий і пізнавальний туризм; Зімбабве, Танзанія та Кенія - сафарі й екологічний туризм; ПАР - пляжно-купальний відпочинок, гастрономічний і екологічний туризм; Кабо-Верде спеціалізується на дайвінгу та серфінгу. Стосовно більшості інших держав, особливо центральноафриканських, то актуальність розвитку міжнародного туризму для них не стоїть на порядку денному: несприятливий для відпочинку європейців і американців клімат, міжетнічні конфлікти, бідність, висока захворюваність на СНІД та інші недуги і відсутність елементарних побутових умов роблять ці країни неприваб-ливими з точки зору рекреаційно-туристичної діяльності.
На африканському континенті протягом останніх десятиліть від-булися суттєві зміни у структурі міжнародного туризму. Протягом 1980-х років частка міжрегіональних туристичних потоків в Африці перевищувала внутрішні регіональні. Ситуація змінилася у 1990-х роках, які пройшли під знаком поступового переважання внутрішніх регіональних подорожей над зовнішніми.
Піфей
Объяснение:
Між 330 і 320 роками до н. е. Піфей здійснив мандрівку вздовж узбережжя Північної Європи. Вважається, що він відкрив півострів Бретань, острови Ірландія та Велика Британія, обігнув Велику Британію, відкрив Ірландське та Північне моря, дослідив острів Зеландію і частково Скандинавський півострів. Зворотний шлях Піфей здійснив або морем, або суходолом (річками Рейн і Рона). Не тільки це лишається нез'ясованим з його мандрівки Північною Європою: вчені і досі сперечаються щодо описаної Піфеєм крижаної країни Тулє, висуваючи різноманітні версії, що це була за країна, — від Гренландії, Ісландії до Фарерських островів; також неясно, чи досяг Піфей узбережжя Балтики, але ймовірно досяг острову Гельголанд, що славився своїм бурштином.Объяснение:
Африканському туристичному регіону притаманна перевага природних туристичних ресурсів. Особливо значними серед них є флоро-фауністичні і ландшафтні складові ресурсного потенціалу. Для порізнених країн і територій регіону характерні комфортні погодно-кліматичні умови - основа розвитку масового туризму.
На ринку міжнародних туристичних послуг окремі африканські держави посіли чільні місця і пропонують високоякісний туристичний продукт: Маврикій - весільний туризм і пляжно-купальний відпочинок; Туніс і Марокко - пляжно-купальний, лікувально-оздоровчий і пізнавальний туризм; Зімбабве, Танзанія та Кенія - сафарі й екологічний туризм; ПАР - пляжно-купальний відпочинок, гастрономічний і екологічний туризм; Кабо-Верде спеціалізується на дайвінгу та серфінгу. Стосовно більшості інших держав, особливо центральноафриканських, то актуальність розвитку міжнародного туризму для них не стоїть на порядку денному: несприятливий для відпочинку європейців і американців клімат, міжетнічні конфлікти, бідність, висока захворюваність на СНІД та інші недуги і відсутність елементарних побутових умов роблять ці країни неприваб-ливими з точки зору рекреаційно-туристичної діяльності.
На африканському континенті протягом останніх десятиліть від-булися суттєві зміни у структурі міжнародного туризму. Протягом 1980-х років частка міжрегіональних туристичних потоків в Африці перевищувала внутрішні регіональні. Ситуація змінилася у 1990-х роках, які пройшли під знаком поступового переважання внутрішніх регіональних подорожей над зовнішніми.