Выберите основные характеристики Альпийско – Гималайского горного пояса: а) состоит в основном из старых, разрушающихся гор б) отличается частыми, разрушительными землетрясениями в) располагается вдоль границ нескольких литосферных плит
Бразилия не достигла амбициозных целей, провозглашенных президентом Дилмой Русефф в последние годы своей власти, но у страны есть потенциал создать настоящий феномен в области добычи. Ожидается, что в этом десятилетии там будет бурно развиваться добыча из морских глубоководных «подсолевых» залежей в Атлантическом океане. Открытие этих запасов началось в 1997 году с месторождения Сантос, за которым последовали месторождения Кампос и Эспириту Санто, что создало для страны новые перспективы с колоссальными возможностями — и препятствиями. Эти подсолевые пласты могут содержать до 50 миллиардов баррелей готовых к извлечению нефти и газа.
Национальная бразильская нефтегазовая компания Petrobras проводит аналогию с началом производства в Северном море в 1999 году, прогнозируя, что на подсолевые пласты будет приходиться более 50% общей добычи страны, которая составит в 3,7 миллионов баррелей в нефтяном эквиваленте к 2020 году.
Компания, пострадав от ряда скандалов, в последние годы пересмотрела планы производства в сторону уменьшения, но доля подсолевой добычи растет быстро. Согласно данным нефтегазового агентства ANP на этот источник приходилось почти 33% добычи углеводородов в Бразилии в 2015 году. Это гораздо больше, чем доля в 7,7% в июле 2012 года. Petrobras также заявила, что сделает своим приоритетом разведывательную и производственную деятельность на подсолевых запасах, впрочем, не предоставив подробностей этого плана.
То, что перспективы добычи связаны с подсолевыми резервами, означает, что разведка и добыча газа в Бразилии географически распределены неравномерно. Около 80% запасов газа в стране расположены на морском дне, и на воды штата Рио-де-Жанейро — включающие в себя самые богатые месторождения Кампос и Сантос — приходится около 45% этих резервов.
Вплив господарської діяльності людини на природні умови і природні ресурси Під впливом господарської діяльності людини відбуваються зміни природних компонентів ландшафтів. Під час будівництва міст, доріг, гребель на річках, видобування корисних копалин порушується рельєф. Неправильний обробіток ґрунтів призводить до їх водної і вітрової ерозії, площинного змиву. Розорювання степів, луків, зведення лісів, осушення боліт позначаються на видовому складі рослинності, а отже, і тваринного світу: природні угруповання рослин витісняються культурними (поля, сади, виноградники), збіднюється видовий склад тварин. Зміни цих компонентів ландшафтів впливають на клімат і води. Вплив господарського освоєння території України на її природні умови і ресурси був неоднаковим у часі і в різних природних зонах. Уже люди первісного суспільства, які займалися полюванням і збиранням дикорослих плодів і ягід, впливали на природні ландшафти. Пізніше, в неоліті (VIII— IV тисячоліття до н. е.), кількість населення зросла, воно вже не могло задовольнитися полюванням на диких тварин І збиранням рослин. Почали розвиватися землеробство і тваринництво. За трипільської культури (IV—II тисячоліття до н. е.) землеробський вплив поширюється у лісостеповій зоні, де розвивалось орне землеробство, а також в зоні мішаних лісів, де переважало підсічне землеробство. Підсічне землеробство зберігалося тут да кінця XIX ст. Воно призвело до зведення лісів на великій частині території Українського Полісся. На зменшення лісистості на Поліссі і в Лісостепу мав вплив також розвиток промислів в XVII—XIX ст. (виплавляння металу з болотяних руд, виробництво скла, поташу). До кінця XVIII ст. були в основному розорані лучні степи лісостепової зони і почалося землеробське освоєння степових ландшафтів України. Воно супроводжувалось зведенням природної степової рослинності, що призвело до зменшення зволоженості ґрунтів та висихання степів, і тому з другої половини XIX ст. в степовій зоні України гаються посухи, пилові бурі, вітрова ерозія та ін. Освоєння земель з крутими схилами, неправильна оранка сприяли утворенню ярів, висиханню малих річок, замуленню озер, зниженню рівня ґрунтових вод.
Объяснение:
Бразилия не достигла амбициозных целей, провозглашенных президентом Дилмой Русефф в последние годы своей власти, но у страны есть потенциал создать настоящий феномен в области добычи. Ожидается, что в этом десятилетии там будет бурно развиваться добыча из морских глубоководных «подсолевых» залежей в Атлантическом океане. Открытие этих запасов началось в 1997 году с месторождения Сантос, за которым последовали месторождения Кампос и Эспириту Санто, что создало для страны новые перспективы с колоссальными возможностями — и препятствиями. Эти подсолевые пласты могут содержать до 50 миллиардов баррелей готовых к извлечению нефти и газа.
Национальная бразильская нефтегазовая компания Petrobras проводит аналогию с началом производства в Северном море в 1999 году, прогнозируя, что на подсолевые пласты будет приходиться более 50% общей добычи страны, которая составит в 3,7 миллионов баррелей в нефтяном эквиваленте к 2020 году.
Компания, пострадав от ряда скандалов, в последние годы пересмотрела планы производства в сторону уменьшения, но доля подсолевой добычи растет быстро. Согласно данным нефтегазового агентства ANP на этот источник приходилось почти 33% добычи углеводородов в Бразилии в 2015 году. Это гораздо больше, чем доля в 7,7% в июле 2012 года. Petrobras также заявила, что сделает своим приоритетом разведывательную и производственную деятельность на подсолевых запасах, впрочем, не предоставив подробностей этого плана.
То, что перспективы добычи связаны с подсолевыми резервами, означает, что разведка и добыча газа в Бразилии географически распределены неравномерно. Около 80% запасов газа в стране расположены на морском дне, и на воды штата Рио-де-Жанейро — включающие в себя самые богатые месторождения Кампос и Сантос — приходится около 45% этих резервов.
Під впливом господарської діяльності людини відбуваються зміни природних компонентів ландшафтів. Під час будівництва міст, доріг, гребель на річках, видобування корисних копалин порушується рельєф. Неправильний обробіток ґрунтів призводить до їх водної і вітрової ерозії, площинного змиву. Розорювання степів, луків, зведення лісів, осушення боліт позначаються на видовому складі рослинності, а отже, і тваринного світу: природні угруповання рослин витісняються культурними (поля, сади, виноградники), збіднюється видовий склад тварин. Зміни цих компонентів ландшафтів впливають на клімат і води.
Вплив господарського освоєння території України на її природні умови і ресурси був неоднаковим у часі і в різних природних зонах. Уже люди первісного суспільства, які займалися полюванням і збиранням дикорослих плодів і ягід, впливали на природні ландшафти. Пізніше, в неоліті (VIII— IV тисячоліття до н. е.), кількість населення зросла, воно вже не могло задовольнитися полюванням на диких тварин І збиранням рослин. Почали розвиватися землеробство і тваринництво. За трипільської культури (IV—II тисячоліття до
н. е.) землеробський вплив поширюється у лісостеповій зоні, де розвивалось орне землеробство, а також в зоні мішаних лісів, де переважало підсічне землеробство. Підсічне землеробство зберігалося тут да кінця XIX ст. Воно призвело до зведення лісів на великій частині території Українського Полісся. На зменшення лісистості на Поліссі і в Лісостепу мав вплив також розвиток промислів в XVII—XIX ст. (виплавляння металу з болотяних руд, виробництво скла, поташу).
До кінця XVIII ст. були в основному розорані лучні степи лісостепової зони і почалося землеробське освоєння степових ландшафтів України. Воно супроводжувалось зведенням природної степової рослинності, що призвело до зменшення зволоженості ґрунтів та висихання степів, і тому з другої половини XIX ст. в степовій зоні України гаються посухи, пилові бурі, вітрова ерозія та ін. Освоєння земель з крутими схилами, неправильна оранка сприяли утворенню ярів, висиханню малих річок, замуленню озер, зниженню рівня ґрунтових вод.