Згідно з віруваннями різних народів дощ посилають божества дощу (наприклад, для того, щоб вродив врожай). У слов'ян таким богом був Перун, у римській міфології - це Юпітер, у греків - Зевс, у ведичній культурі - Індра. Слід зазначити, що у монотеїстичних релігіях, де поклоняються Верховному Богу над іншими підпорядкованими богами, немає потреби поклонятися богові дощу окремо. Якщо людина поклоняється Верховному Богу, то бог дощу, будучи Його слугою, буде також вдоволений і пошле дощі.
Характеристики[ред. • ред. код]
Рідкі опади з меншим діаметром крапель називаються мрякою. Краплі з діаметром понад 7 мм, розбиваються при випаданні на менші краплі. Інтенсивність дощу коливається від 0.25 мм/год (мжа) до 100 мм/год (злива). Дощ силою 28 мм/год, що випадає на площі 1 га д,огає потужності 7,5 кВт.[1]
Поверхневі потоки, що утворюються під час дощу, спричиняють значну ерозію корінних порід, особливо у гірській місцевості.
Тривала відсутність дощу призводить до посухи. У багатьох культурах виконується спеціальний обряд викликання дощу, що виконується під час посухи з метою виклику дощу.
Механізм утворення[ред. • ред. код]
Дощ випадає, як правило, зі змішаних хмар (переважно шарувато-дощових та високошаруватих), що містять за температури нижче 0 °C переохолоджені краплини і льодяні кристали. Пружність насичення водяної пари над краплями більша, ніж над крижаними кристалами за тієї ж температури, тому хмара, навіть ненасичена водяною парою по відношенню до крапель води, буде перенасичена по відношенню до кристалів. Це призводить до зростання кристалів за одночасного випаровуваннія крапель. Збільшуючись і обтяжуючись, кристали випадають з хмари, приморожуючи до себе при цьому переохолоджені краплини. Входячи у нижню частину хмари або в шари під нею з температурою понад 0 °C вони тануть,, перетворюючись на дощові краплини. Менша роль в утворенні дощу належить злиттю хмарних крапель між собою.
Утворення кристалів льоду звичайно відбувається на ядрах кристалізації — аерозольних часточках, присутніх у атмосфері. За високої концентрації аерозолів утворення дощових краплин відбувається швидше. З цієї причини над великими містами частіше, ніж на селі випадають слабкі дощі.[2] Розпилюючи у хмарі реагенти, можна викликати штучний дощ, однак кількість штучних опадів буде невеликою. В природніх умовах дощові хмари утворюються на потоках теплого вологого повітря, які багаторазово відновлюють вміст вологи у хмарі під час дощу.
Якщо сонце освітлює дощові краплини, що летять, то за певних умов можна гати веселку.
Присмотритесь к ручейку или маленькой речке. Вы сразу заметите, что она несет много мелкого песка или тончайшей мути. Более крупные частицы ручеек перекатывает по дну; более мелкие — переносятся течением воды. Эти частицы сносятся в речку с береговых склонов дождевыми и талыми водами, а также вымываются рекой из пород, слагающих дно и берега русла. Чем быстрее течет река, тем больше частиц она вымывает и уносит своими водами. Многие быстро текущие реки отличаются мутной водой. Таковы, например, в низовьях наши кавказские горные реки — Кура, Терек, Кубань. И у многих равнинных рек мутные воды, особенно если они прокладывают себе путь среди мягких глинистых пород. Особенно мутными становятся равнинные реки в половодье. Крупные, тяжелые частицы, вымытые рекой из пород, слагающих берега, сравнительно ро оседают, встретив на своем пути то пли иное препятствие, а главным образом — при уменьшении скорости течения. Мелкие же и легкие частицы совершают далекие путешествия: они уносятся из ручьев в небольшие речки, из небольших речек — в полноводные реки и под конец своих странствий достигают озера или моря.Попадая в спокойные воды или в море, муть, принесенная речной водой, постепенно осаждается на дно. На морских пляжах и у самых берегов отлагаются наиболее крупные, тяжелые обломки и округлые камешки с отполированной поверхностью, называемые галькой. Они приносятся реками преимущественно в период половодья или образуются при размыве морских берегов. Более мелкие частицы увлекаются несколько дальше в море и, оседая там, образуют слои песка. Наконец, самые мелкие, тончайшие частички — ил — уносятся уже на значительное расстояние от берегов и, оседая на дне, образуют слои глин. Этот процесс осаждения различных частиц в море происходит непрерывно день за днем, годами, столетиями, тысячелетиями. Одни слои осадков постепенно перекрываются другими. Нижележащие слои под давлением вновь образовавшихся уплотняются и твердеют. Осадок, накопляющийся в море, под влиянием морской воды, содержащей различные соли, подвергается химическим видоизменениям. В нем возникают новые минеральные образования, которые прочно связывают (цементируют) частицы осадка, заполняя промежутки между ними. Если цементируются гальки, то возникает осадочная порода, называемая конгломератом. Сцементированный песок образуетпесчаник; затвердевшие глины — глинистые сланцы. Если в состав глинистого осадка входит значительное количество известковой мути, то порода носит название мергеля. Все это — обломочные осадочные породы. Они возникли за счет обломков ранее существовавших горных пород, постепенно размытых или разрушенных реками, дождями, ветрами, морозом.
Згідно з віруваннями різних народів дощ посилають божества дощу (наприклад, для того, щоб вродив врожай). У слов'ян таким богом був Перун, у римській міфології - це Юпітер, у греків - Зевс, у ведичній культурі - Індра. Слід зазначити, що у монотеїстичних релігіях, де поклоняються Верховному Богу над іншими підпорядкованими богами, немає потреби поклонятися богові дощу окремо. Якщо людина поклоняється Верховному Богу, то бог дощу, будучи Його слугою, буде також вдоволений і пошле дощі.
Характеристики[ред. • ред. код]Рідкі опади з меншим діаметром крапель називаються мрякою. Краплі з діаметром понад 7 мм, розбиваються при випаданні на менші краплі. Інтенсивність дощу коливається від 0.25 мм/год (мжа) до 100 мм/год (злива). Дощ силою 28 мм/год, що випадає на площі 1 га д,огає потужності 7,5 кВт.[1]
Поверхневі потоки, що утворюються під час дощу, спричиняють значну ерозію корінних порід, особливо у гірській місцевості.
Тривала відсутність дощу призводить до посухи. У багатьох культурах виконується спеціальний обряд викликання дощу, що виконується під час посухи з метою виклику дощу.
Механізм утворення[ред. • ред. код]Дощ випадає, як правило, зі змішаних хмар (переважно шарувато-дощових та високошаруватих), що містять за температури нижче 0 °C переохолоджені краплини і льодяні кристали. Пружність насичення водяної пари над краплями більша, ніж над крижаними кристалами за тієї ж температури, тому хмара, навіть ненасичена водяною парою по відношенню до крапель води, буде перенасичена по відношенню до кристалів. Це призводить до зростання кристалів за одночасного випаровуваннія крапель. Збільшуючись і обтяжуючись, кристали випадають з хмари, приморожуючи до себе при цьому переохолоджені краплини. Входячи у нижню частину хмари або в шари під нею з температурою понад 0 °C вони тануть,, перетворюючись на дощові краплини. Менша роль в утворенні дощу належить злиттю хмарних крапель між собою.
Утворення кристалів льоду звичайно відбувається на ядрах кристалізації — аерозольних часточках, присутніх у атмосфері. За високої концентрації аерозолів утворення дощових краплин відбувається швидше. З цієї причини над великими містами частіше, ніж на селі випадають слабкі дощі.[2] Розпилюючи у хмарі реагенти, можна викликати штучний дощ, однак кількість штучних опадів буде невеликою. В природніх умовах дощові хмари утворюються на потоках теплого вологого повітря, які багаторазово відновлюють вміст вологи у хмарі під час дощу.
Якщо сонце освітлює дощові краплини, що летять, то за певних умов можна гати веселку.
Умови утворення[ред. • ред. код]