До початку XVI ст. народи, що жили на островах Океанії, перебували на різних стадіях розкладання первісного общинного ладу і становлення ранньокласового суспільства. На островах Фіджі, Гавайських, Таїті і Тонга склалася химерна ієрархія спадкових каст і сформувалися примітивні держави. Тривалий час європейські держави не виявляли інтересу до Океанії, багато які острівні групи в Океанії взагалі були відкриті тільки в 2-гій половині XVIII ст. У 1565 Іспанія оголосила про анексію відкритих Ф. Магелланом Маріанських островів. З початку XIX ст. в Океанію проникають численні християнські місіонери і торговці, в тому числі работорговці. Розпочалося пряме захоплення островів Океанії європейськими державами та США. Нідерланди захопили в 1-шій половині XIX ст. західну частину Нової Гвінеї. У 1840 була оголошена англійською колонією Нова Зеландія. У 1842 Франція захопила Маркізькі острови, в 1843 — о. Таїті та ін острови Товариства, в 1853 — Нову Каледонію, перетворену на місце заслання. Європейські колонізатори різко порушили природний хід культурно-історичного розвитку в Океанії і принесли незліченні лиха її корінному населенню. В останній чверті XIX ст. процес колоніального розділу Океанії посилився. У 1874 Велика Британія перетворила острови Фіджі у свою колонію. У 1884 Німеччина захопила північно-східну частину о. Нова Гвінея, а Велика Британія — його південно-східну частину (Папуа). У 1898 США анексували Гавайські острови. У результаті поразки Іспанії в іспансько-американській війні 1898 відбувся поділ її володінь в Океанії, США захопили о. Гуам. Німеччина «придбала» Маріанські (крім Гуама) і Каролінські острови, купивши їх у Іспанії. У 1899 Німеччина і США поділили між собою острови Самоа. У 1900 був оголошений англійський протекторат над островами Тонга. У 1906 з встановленням кондомініуму Великої Британії та Франції над островами Нові Гебриди розділ Океанії завершився. У 1-шій половині ХХ ст. змінювалися лише імперіалістичні «власники» окремих території в Океанії.
Протягом всього періоду колоніального панування народи Океанії не припиняли боротьби проти поневолювачів. У 1878—1879, в 1913 і 1917 проти французької адміністрації повстали жителі Нової Каледонії. У 1909 відбулося повстання самоанців проти німецьких колонізаторів. Виступи проти колоніального гніту мали місце і на інших островах. Після 1-ї світової війни 1914—1918 в Океанії з'явилися політичні організації, які виступали за ліквідацію колоніального режиму, — «May» («Ліга») на Західному Самоа, «фіджійська молодь» на Фіджі та ін. У 1928-29 населення Західного Самоа (підмандатної територія Нової Зеландії) активно виступило проти колоніальної адміністрації. У роки 2-ї світової війни 1939—1945 Океанія стала театром воєнних дій. Тисячі остров'ян загинули.
Після 2-ї світової війни мережу військових баз імперіалістичних держав в Океанії розширилася. США перетворили передану під американське управління «підопічну територію Тихоокеанські острови» в головний полігон для випробувань (1946—1958) ядерної зброї.
Після війни стихійні розрізнені виступи окремих етнічних і соціальних груп в Океанії все частіше стали змінюватися організованою боротьбою за незалежність цілих архіпелагів, проти використання островів Океанії у військових цілях. У 1962 була проголошена незалежність Західного Самоа. У 1963 звільнився від голландського колоніального ярма Західний Іріан — частина територіальної Індонезії, незаконно утримували колонізаторами. Незалежності досягли також Науру (1968), Тонга, Фіджі (1970). У 1973 проголошено «повне внутрішнє самоврядування» Папуа Новій Гвінеї.
Не только географическое положение материка и его огромные размеры, но и сложность рельефа Евразии определяют чрезвычайное разнообразие климатических условий и, как нигде в мире, обширное распространение континентальных типов климата. В пределах материка представлены все климатические пояса (карта климатических поясов) . На климат Евразии влияют мощные центры действия атмосферы как круглогодовые, так и сезонные, среди которых выделяются зимний Азиатский антициклон и летняя депрессия над Южной Азией. В Арктике и Субарктике в течение всего года действуют циклоны арктического фронта, в умеренных широтах — полярного фронта, в более низких широтах — циклоны тропического фронта (тайфуны) , которые нередко вызывают ураганные ветры.
В арктическом и субарктическом климатических поясах различают два типа климата: морской климат, характерный для западных районов, и континентальный климат восточных районов, для последнего характерно небольшое количество осадков и очень низкие зимние температуры.
Наибольшие площади в пределах материка занимает умеренный климатический пояс. На побережье Атлантического океана климат морской, с прохладным летом и теплой зимой. Влияние океана на климат особенно заметно в Западной Европе, где в западный перенос воздушных масс включается воздух, который оттекает по периферии Азорского антициклона. В том же направлении, вдоль арктического и полярного фронтов, перемещаются циклоны, зарождающиеся в области Исландской депрессии. При движении на восток атлантический воздух постепенно теряет влагу и преобразуется в континентальный (уменьшается количество осадков, увеличивается годовая амплитуда температур) . На крайнем востоке климат муссонный с теплым влажным летом и сухой холодной зимой.
В субтропическом поясе выделяются три области. С сезонными смещениями общей циркуляции атмосферы связана смена сухого лета влажной зимой в западном секторе в средиземноморской области. Зимние дожди обусловлены здесь циклонами полярного фронта. На нагорьях Малой Азии, Ирана и Армении климат континентальный с относительно холодной зимой и жарким сухим летом. На востоке преобладает муссонный климат с летним максимумом осадков.
Тропический пояс в Европе отсутствует, а в Азии выражен лишь в её юго-западной части (Аравийский полуостров, пустыня Тар) , где господствует климат тропических пустынь. Восточнее он сменяется субэкваториальным поясом с муссонным климатом, который преобладает на полуостровах Индостан и Индокитай.
В экваториальном поясе происходит конвергенция воздушных масс, притекающих с севера и юга, что формирует обильные осадки в течение всего года. Температура воздуха около + 25o С, без заметных сезонных колебаний.
В горных районах ярко выражены высотная поясность климатических условий и их смена в зависимости от экспозиций склонов. Четко проявляется барьерная изоляция внутренних областей Евразии, с чем связаны резкие контрасты увлажнения. Над обширными нагорьями застаивается выхоложенный воздух, и формируются местные центры действия атмосферы и своеобразные варианты высокогорных климатов (например, климат высокогорных пустынь Памира и Тибета).
До початку XVI ст. народи, що жили на островах Океанії, перебували на різних стадіях розкладання первісного общинного ладу і становлення ранньокласового суспільства. На островах Фіджі, Гавайських, Таїті і Тонга склалася химерна ієрархія спадкових каст і сформувалися примітивні держави. Тривалий час європейські держави не виявляли інтересу до Океанії, багато які острівні групи в Океанії взагалі були відкриті тільки в 2-гій половині XVIII ст. У 1565 Іспанія оголосила про анексію відкритих Ф. Магелланом Маріанських островів. З початку XIX ст. в Океанію проникають численні християнські місіонери і торговці, в тому числі работорговці. Розпочалося пряме захоплення островів Океанії європейськими державами та США. Нідерланди захопили в 1-шій половині XIX ст. західну частину Нової Гвінеї. У 1840 була оголошена англійською колонією Нова Зеландія. У 1842 Франція захопила Маркізькі острови, в 1843 — о. Таїті та ін острови Товариства, в 1853 — Нову Каледонію, перетворену на місце заслання. Європейські колонізатори різко порушили природний хід культурно-історичного розвитку в Океанії і принесли незліченні лиха її корінному населенню. В останній чверті XIX ст. процес колоніального розділу Океанії посилився. У 1874 Велика Британія перетворила острови Фіджі у свою колонію. У 1884 Німеччина захопила північно-східну частину о. Нова Гвінея, а Велика Британія — його південно-східну частину (Папуа). У 1898 США анексували Гавайські острови. У результаті поразки Іспанії в іспансько-американській війні 1898 відбувся поділ її володінь в Океанії, США захопили о. Гуам. Німеччина «придбала» Маріанські (крім Гуама) і Каролінські острови, купивши їх у Іспанії. У 1899 Німеччина і США поділили між собою острови Самоа. У 1900 був оголошений англійський протекторат над островами Тонга. У 1906 з встановленням кондомініуму Великої Британії та Франції над островами Нові Гебриди розділ Океанії завершився. У 1-шій половині ХХ ст. змінювалися лише імперіалістичні «власники» окремих території в Океанії.
Протягом всього періоду колоніального панування народи Океанії не припиняли боротьби проти поневолювачів. У 1878—1879, в 1913 і 1917 проти французької адміністрації повстали жителі Нової Каледонії. У 1909 відбулося повстання самоанців проти німецьких колонізаторів. Виступи проти колоніального гніту мали місце і на інших островах. Після 1-ї світової війни 1914—1918 в Океанії з'явилися політичні організації, які виступали за ліквідацію колоніального режиму, — «May» («Ліга») на Західному Самоа, «фіджійська молодь» на Фіджі та ін. У 1928-29 населення Західного Самоа (підмандатної територія Нової Зеландії) активно виступило проти колоніальної адміністрації. У роки 2-ї світової війни 1939—1945 Океанія стала театром воєнних дій. Тисячі остров'ян загинули.
Після 2-ї світової війни мережу військових баз імперіалістичних держав в Океанії розширилася. США перетворили передану під американське управління «підопічну територію Тихоокеанські острови» в головний полігон для випробувань (1946—1958) ядерної зброї.
Після війни стихійні розрізнені виступи окремих етнічних і соціальних груп в Океанії все частіше стали змінюватися організованою боротьбою за незалежність цілих архіпелагів, проти використання островів Океанії у військових цілях. У 1962 була проголошена незалежність Західного Самоа. У 1963 звільнився від голландського колоніального ярма Західний Іріан — частина територіальної Індонезії, незаконно утримували колонізаторами. Незалежності досягли також Науру (1968), Тонга, Фіджі (1970). У 1973 проголошено «повне внутрішнє самоврядування» Папуа Новій Гвінеї.
В арктическом и субарктическом климатических поясах различают два типа климата: морской климат, характерный для западных районов, и континентальный климат восточных районов, для последнего характерно небольшое количество осадков и очень низкие зимние температуры.
Наибольшие площади в пределах материка занимает умеренный климатический пояс. На побережье Атлантического океана климат морской, с прохладным летом и теплой зимой. Влияние океана на климат особенно заметно в Западной Европе, где в западный перенос воздушных масс включается воздух, который оттекает по периферии Азорского антициклона. В том же направлении, вдоль арктического и полярного фронтов, перемещаются циклоны, зарождающиеся в области Исландской депрессии. При движении на восток атлантический воздух постепенно теряет влагу и преобразуется в континентальный (уменьшается количество осадков, увеличивается годовая амплитуда температур) . На крайнем востоке климат муссонный с теплым влажным летом и сухой холодной зимой.
В субтропическом поясе выделяются три области. С сезонными смещениями общей циркуляции атмосферы связана смена сухого лета влажной зимой в западном секторе в средиземноморской области. Зимние дожди обусловлены здесь циклонами полярного фронта. На нагорьях Малой Азии, Ирана и Армении климат континентальный с относительно холодной зимой и жарким сухим летом. На востоке преобладает муссонный климат с летним максимумом осадков.
Тропический пояс в Европе отсутствует, а в Азии выражен лишь в её юго-западной части (Аравийский полуостров, пустыня Тар) , где господствует климат тропических пустынь. Восточнее он сменяется субэкваториальным поясом с муссонным климатом, который преобладает на полуостровах Индостан и Индокитай.
В экваториальном поясе происходит конвергенция воздушных масс, притекающих с севера и юга, что формирует обильные осадки в течение всего года. Температура воздуха около + 25o С, без заметных сезонных колебаний.
В горных районах ярко выражены высотная поясность климатических условий и их смена в зависимости от экспозиций склонов. Четко проявляется барьерная изоляция внутренних областей Евразии, с чем связаны резкие контрасты увлажнения. Над обширными нагорьями застаивается выхоложенный воздух, и формируются местные центры действия атмосферы и своеобразные варианты высокогорных климатов (например, климат высокогорных пустынь Памира и Тибета).