Тектонические платформы Платформы – это жесткие, малоподвижные блоки земной коры длительный этап геологического развития, и имеющие трех ярусное строение. Платформы состоят из кристаллического фундамента (базальтовый и гранито-гнейсовый слои) и осадочного чехла. Кристаллический фундамент сложен смятыми в складки слоями метаморфических пород. Вся эта сложно дислоцированная толща во многих местах прорвана интрузиями (преимущественно кислого и среднего состава). По возрасту формирования кристаллического фундамента платформы подразделяются на древние (докембрийские) и молодые (палеозойские и, реже, раннемезозойские). Древние платформы являются ядрами всех материков и занимают их центральную часть. Молодые платформы размещаются на периферии древних или между древними платформами. В составе осадочного чехла господствуют недислоцированные слои шельфовых, лагунных, реже континентальных осадков. В пределах древних платформ, по особенностям геологического строениявыделяют такие субглобальные структуры, как щиты и плиты. Щит – участок платформы, где кристаллический фундамент выходит на поверхность (т.е. где нет осадочного слоя). Щиты возникают при тектоническом воздымании территории, в результате которого господствуют процессы денудации. В рельефе щиты обычно представлены плоскогорьями (Бразильский щит), а реже возвышенностями (Донецкий щит). Плиты – это платформы (или их участки) с мощным осадочным слоем. Образование плит связано с тектоническим погружением платформы, и, соответственно, с морской трансгрессией. На поверхности платформ плитным территориям чаще всего соответствуют низменности, а также возвышенности. Литосферные плиты посмтоянно находятся в движении (подробнее о движении плит см. статью). Западно-Сибирская равнина относится к аккумулятивному типу и является одной из самых больших низменных равнин на планете. Территориально она относится к Западно-Сибирской плите. На её территории находятся регионы Российской Федерации и северная часть Казахстана. Тектоническая структура Западно-Сибирской равнины неоднозначна и разнопланова. Главными платформами в пределах территории страны являются Восточно-Европейская, Сибирская, Западно-Сибирская, Печорская и Скифская. Они, в свою очередь, разделяются на плоскогорья, низменности и равнины. Почему, скажем, Западно-Сибрская - это п л а т ф о р м а, а Скифско-Туранская - п л и т а? Термин плита, имеет право на существование только при наличии щита. Если щита нет - это п л а т ф о р м а. Безщитовая. Если есть щит, тогда можно выделять и плиту. А так и Западно-Сибирская и Скифско-Туранская, получаются - платформы. ПЛИТА - крупная отрицательная тектоническая струтура платформ. Характеризуется наличием чехла и противопоставляется щиту. НЕКОТОРЫЕ иследователи под термином "плита" понимают молодые (эпигерцинские) платформы, в отличие от древних докембрийских (собственно платформ) Плита (геологическое), участок земной коры в пределах платформы, где складчатое основание относительно погружено и покрыто толщей (1—16 км) горизонтально залегающих или слабонарушенных осадочных пород (см., например, Русская плита). П. противопоставляется относительно приподнятой структуре платформы — щиту и осложнена разнообразными структурами меньших порядков (антеклизами, синеклизами, сводами и др.). Термин предложен Э. Зюссом в 1885. Некоторые авторы говорят "Западно-Сибирская платформа", но всегда оговариваясь что "молодая"
Питання про те, як співвідносяться між собою економіка і політика (адже саме про це у нас фактично йде в даному випадку мова), з повним правом можна віднести до числа фундаментальних методологічних проблем, над якими ламали голови багато представників кращих умів людства. Завдання дійсно не з легких, особливо з урахуванням того факту, що і економічне, і політичне (до речі, так само як і соціальне, ідеологічне і т.д.) в певному сенсі є не більш ніж якісь абстрактно-теоретичні поняття, що використовуються для позначення різних проекцій, за до яких ми намагаємося охарактеризувати реальну суспільну життя. Остання за великим рахунком є єдиний, комплексний, цілісний процес розвитку, в рамках якого виділення окремих самостійних складових можливе лише з розумною часткою условності1.
Отже, економічна діяльність не може здійснюватися поза відомих політичних рамок, а політичні процеси не протікають поза певного економічного простору. Це в повній мірі стосується і міжнародного компоненту названих відносин. Розвиваючись в нерозривному зв'язку і взаємодії один з одним, зовнішньополітична та зовнішньоекономічна сторони життя суспільства надають один на одного безпосереднє і постійний вплив. Ось лише два приклади, що підтверджують цю тезу.
В кінці 1950-х рр. найбільшими торговими партнерами СРСР в західній півкулі були Аргентина і США. Задамося питанням, чи змогли названі країни зберегти свої позиції в першій половині 60-х рр. і якщо немає, то яку державу зайняло в зазначений період лідируюче положення в цьому рейтингу? Починаючи з 1960 р у зовнішній торгівлі СРСР з країнами регіону відбулася безумовна переорієнтація - на перше місце висунулася Куба. Якщо в 1959 р радянсько-кубинський товарообіг становив лише 6,7 млн руб. (Проти 40,2 млн руб. Радянсько-аргентинського і 39,1 млн руб. Радянсько-американського), то в 1960 р - вже 160,6 млн, а в 1961 р - 539,0 млн руб., Перевищивши показники радянсько-американського і радянсько-аргентинського товарообігу відповідно в 8 і 19,7 раза2. Пояснення таких різких коливань слід шукати аж ніяк не в економічній сфері. Кубинська революція 1959 р змінивши політичну і військово-стратегічну ситуацію не тільки в районі Карибського моря, але і у всій західній півкулі, викликала в кінцевому підсумку і перерозподіл потоків міжнародної торгівлі.
В останні роки в Західній Європі лунає все більше голосів на користь необхідності-проведення провідними країнами регіону значно більш узгодженої та виразної зовнішньої політики. Причина тут не тільки, а може бути, і не стільки в зміні розстановки сил на міжнародній арені в результаті закінчення «холодної війни», скільки в відчутний прогрес у справі економічної інтеграції, що виводить Європейський союз на якісно новий рівень розвитку. Виниклий на цій основі розрив між економічною і політичною іпостасями інтеграції стає, на думку практічес-
1 За досить обгрунтованим думку цілого ряду дослідників, тісне переплетення в реальному житті економічних,
політичних, ідеологічних та інших факторів накладає певні, а норою і вельми значні обмеження на можли
ності «чистої економічної теорії» або «чистої політології». Вихід прихильники даної точки зору бачать у проведенні
міждисциплінарних досліджень, які об'єднують представників різних галузей суспільствознавства. Див., Напр .: Spero J.E. The Politics of International Economic Relations. 3d edition. St. Martin's Press. New York, 1985.
Питання про те, як співвідносяться між собою економіка і політика (адже саме про це у нас фактично йде в даному випадку мова), з повним правом можна віднести до числа фундаментальних методологічних проблем, над якими ламали голови багато представників кращих умів людства. Завдання дійсно не з легких, особливо з урахуванням того факту, що і економічне, і політичне (до речі, так само як і соціальне, ідеологічне і т.д.) в певному сенсі є не більш ніж якісь абстрактно-теоретичні поняття, що використовуються для позначення різних проекцій, за до яких ми намагаємося охарактеризувати реальну суспільну життя. Остання за великим рахунком є єдиний, комплексний, цілісний процес розвитку, в рамках якого виділення окремих самостійних складових можливе лише з розумною часткою условності1.
Отже, економічна діяльність не може здійснюватися поза відомих політичних рамок, а політичні процеси не протікають поза певного економічного простору. Це в повній мірі стосується і міжнародного компоненту названих відносин. Розвиваючись в нерозривному зв'язку і взаємодії один з одним, зовнішньополітична та зовнішньоекономічна сторони життя суспільства надають один на одного безпосереднє і постійний вплив. Ось лише два приклади, що підтверджують цю тезу.
В кінці 1950-х рр. найбільшими торговими партнерами СРСР в західній півкулі були Аргентина і США. Задамося питанням, чи змогли названі країни зберегти свої позиції в першій половині 60-х рр. і якщо немає, то яку державу зайняло в зазначений період лідируюче положення в цьому рейтингу? Починаючи з 1960 р у зовнішній торгівлі СРСР з країнами регіону відбулася безумовна переорієнтація - на перше місце висунулася Куба. Якщо в 1959 р радянсько-кубинський товарообіг становив лише 6,7 млн руб. (Проти 40,2 млн руб. Радянсько-аргентинського і 39,1 млн руб. Радянсько-американського), то в 1960 р - вже 160,6 млн, а в 1961 р - 539,0 млн руб., Перевищивши показники радянсько-американського і радянсько-аргентинського товарообігу відповідно в 8 і 19,7 раза2. Пояснення таких різких коливань слід шукати аж ніяк не в економічній сфері. Кубинська революція 1959 р змінивши політичну і військово-стратегічну ситуацію не тільки в районі Карибського моря, але і у всій західній півкулі, викликала в кінцевому підсумку і перерозподіл потоків міжнародної торгівлі.
В останні роки в Західній Європі лунає все більше голосів на користь необхідності-проведення провідними країнами регіону значно більш узгодженої та виразної зовнішньої політики. Причина тут не тільки, а може бути, і не стільки в зміні розстановки сил на міжнародній арені в результаті закінчення «холодної війни», скільки в відчутний прогрес у справі економічної інтеграції, що виводить Європейський союз на якісно новий рівень розвитку. Виниклий на цій основі розрив між економічною і політичною іпостасями інтеграції стає, на думку практічес-
1 За досить обгрунтованим думку цілого ряду дослідників, тісне переплетення в реальному житті економічних,
політичних, ідеологічних та інших факторів накладає певні, а норою і вельми значні обмеження на можли
ності «чистої економічної теорії» або «чистої політології». Вихід прихильники даної точки зору бачать у проведенні
міждисциплінарних досліджень, які об'єднують представників різних галузей суспільствознавства. Див., Напр .: Spero J.E. The Politics of International Economic Relations. 3d edition. St. Martin's Press. New York, 1985.
Объяснение: