1. Климат Хабаровска умеренной области муссонного климата лесов Дальнего Востока; формируется под влиянием Сибирского антициклона зимой и морского воздуха умеренных широт в теплое время года. Амур мало смягчает жару летом и не слишком увлажняет морозный воздух зимой.
2. Средняя годовая температура воздуха +2,4°С, а годовая сумма осадков – 682 мм.
С середины ноября по середину марта в Харабовск приходит холодная и ветреная зима. Средняя температура января колеблется от –15,7°С до –23,5°С. Абсолютный минимум температуры зафиксирован в январе 2011 г. (–40,0°С). Оттепели редки, хотя и случаются.
В весенний переходный период часты смены тепла холодом и наоборот. Тем не менее, весна – наиболее сухой сезон года.
Устойчивое тепло приходит в конце мая и длится до сентября. Самый теплый месяц – июль; средняя его температура поднимается до +21.3°С. Летом часты сушь и жара, которые вызывают лесные пожары, ощущаемые в городе остро – гарь стоит во всем городе и мало сдувается ветрами с реки, которых в это время просто нет. Жаркая погода часто держится 2-3 недели, повышая температуру воздуха до +30°С…+35°С. Часты грозы и смена погоды к вечеру. Обложные дожди – редкость. Лето наступает летом. В августе уже мало кто купается в реке, но многие едут на море, в район Владивостока, где в это время начинается «бархатный сезон», море прогревается до 22–25°С, стоит жара и в августе-сентябре.
Осадки внутри года распределены неравномерно: их максимум наблюдается в августе (153 мм), когда в регион приходит муссон, а минимум – в феврале (11 мм). В целом, на три летних календарных месяца приходится более 50% всех годовых осадков. Летом они имеют характер ливней и ливневых дождей, а осенью чаще наблюдаются обложные осадки. Снежный покров наблюдается в среднем 140 дней в году – с конца октября до начала апреля. Средняя его высота перед началом снеготаяния (конец февраля) составляет 16 см.
Основные направления дующих ветров – юго-западное и северо-восточное. С юго-запада ветра дуют преимущественно в холодный период, а в теплый – добавляются северо-восточные.
Дно океану унікальне в геотектонічному відношенні, має більше вулканів, підводних гір і атолів, чим в усіх інших океанах разом. Тихий океан з усіх сторін оточений довгими суцільними поясами складчастих гір з діючими вулканами. Загальними особливостями рельєфу дна є найбільша, в порівнянні з іншими океанами, його розчленованість і слабкий розвиток шельфу (1,7 % всієї площі океану). Шельф (до 800 м) в Беринговому, Східно-Китайському, Південно-Китайському і Яванському морях, глибше зовнішнього краю від 150 до 500 м. Широкий шельф в Австралії, біля штату Квінсленд рясніє кораловими спорудами, на зовнішньому краї окаймованим найбільшим у світі Великим Бар'єрним рифом. Вздовж Північної і Південної Америки на сході океану — вузький шельф (декілька десятків кілометрів).
Материкові схили круті, часто ступінчасті, розчленовані каньйонами (Монтерей, Беринга) та інше. По західній і північній периферії океану від півострова Аляска до Нової Зеландії простягається система котловин окраїнних морів (глибина від 3 000 до 7 000 м), острівних дуг і зв'язаних з ними океанічних жолобів — Алеутський, Курило-Камчатський, Ідзу-Бонінський, Маріанський, Філіппінський та інші. В межах ложа Тихого океану знаходяться обширні улоговини (Північно-Східна, Північно-Західна, Центральна, Південна, Перуанська та інші з глибинами від 4 000 до 7 000 м), розділені великими підняттями. Найбільша структура Тихого океану — Східно-Тихоокеанське підняття, що входить в світову систему серединно-океанічних хребтів, проте на відміну від інших хребтів цієї системи воно розділяє океан на дві асиметричні частини і позбавлене чітко виражених рифтових долин.
Характерні вулканічні хребти і вали: Лайн, Гавайський, Північно-Західний (Імператорський), Маркус-Неккер та інші. Східну частину Тихого океану перетинають численні зони розломів: Мендосіно, Кларіон, Кліппертон та інші.
Донні осади
Теригенні уламкові і глинясті осідання розвинені на підводних окраїнах материків, в котловинах морів, глибоководних жолобах. Кремнисті осідання (діатомові і діатомово-радіолярієві) утворюють три широтних пояси в зонах високої продуктивності фітопланктону (північний, екваторіальний і субантарктичний). Пелагічні червоні глини розвинені на глибині понад 4 500—5 000 м в малопродуктивних зонах.
Корисні копалини: нафта, руди рідкісних металів, олово, залізисті і титиново-залізисті піски, золото, залізо-манганні корекції та інше.
Объяснение:
1. Климат Хабаровска умеренной области муссонного климата лесов Дальнего Востока; формируется под влиянием Сибирского антициклона зимой и морского воздуха умеренных широт в теплое время года. Амур мало смягчает жару летом и не слишком увлажняет морозный воздух зимой.
2. Средняя годовая температура воздуха +2,4°С, а годовая сумма осадков – 682 мм.
С середины ноября по середину марта в Харабовск приходит холодная и ветреная зима. Средняя температура января колеблется от –15,7°С до –23,5°С. Абсолютный минимум температуры зафиксирован в январе 2011 г. (–40,0°С). Оттепели редки, хотя и случаются.
В весенний переходный период часты смены тепла холодом и наоборот. Тем не менее, весна – наиболее сухой сезон года.
Устойчивое тепло приходит в конце мая и длится до сентября. Самый теплый месяц – июль; средняя его температура поднимается до +21.3°С. Летом часты сушь и жара, которые вызывают лесные пожары, ощущаемые в городе остро – гарь стоит во всем городе и мало сдувается ветрами с реки, которых в это время просто нет. Жаркая погода часто держится 2-3 недели, повышая температуру воздуха до +30°С…+35°С. Часты грозы и смена погоды к вечеру. Обложные дожди – редкость. Лето наступает летом. В августе уже мало кто купается в реке, но многие едут на море, в район Владивостока, где в это время начинается «бархатный сезон», море прогревается до 22–25°С, стоит жара и в августе-сентябре.
Осадки внутри года распределены неравномерно: их максимум наблюдается в августе (153 мм), когда в регион приходит муссон, а минимум – в феврале (11 мм). В целом, на три летних календарных месяца приходится более 50% всех годовых осадков. Летом они имеют характер ливней и ливневых дождей, а осенью чаще наблюдаются обложные осадки. Снежный покров наблюдается в среднем 140 дней в году – с конца октября до начала апреля. Средняя его высота перед началом снеготаяния (конец февраля) составляет 16 см.
Основные направления дующих ветров – юго-западное и северо-восточное. С юго-запада ветра дуют преимущественно в холодный период, а в теплый – добавляются северо-восточные.
Дно океану унікальне в геотектонічному відношенні, має більше вулканів, підводних гір і атолів, чим в усіх інших океанах разом. Тихий океан з усіх сторін оточений довгими суцільними поясами складчастих гір з діючими вулканами. Загальними особливостями рельєфу дна є найбільша, в порівнянні з іншими океанами, його розчленованість і слабкий розвиток шельфу (1,7 % всієї площі океану). Шельф (до 800 м) в Беринговому, Східно-Китайському, Південно-Китайському і Яванському морях, глибше зовнішнього краю від 150 до 500 м. Широкий шельф в Австралії, біля штату Квінсленд рясніє кораловими спорудами, на зовнішньому краї окаймованим найбільшим у світі Великим Бар'єрним рифом. Вздовж Північної і Південної Америки на сході океану — вузький шельф (декілька десятків кілометрів).
Материкові схили круті, часто ступінчасті, розчленовані каньйонами (Монтерей, Беринга) та інше. По західній і північній периферії океану від півострова Аляска до Нової Зеландії простягається система котловин окраїнних морів (глибина від 3 000 до 7 000 м), острівних дуг і зв'язаних з ними океанічних жолобів — Алеутський, Курило-Камчатський, Ідзу-Бонінський, Маріанський, Філіппінський та інші. В межах ложа Тихого океану знаходяться обширні улоговини (Північно-Східна, Північно-Західна, Центральна, Південна, Перуанська та інші з глибинами від 4 000 до 7 000 м), розділені великими підняттями. Найбільша структура Тихого океану — Східно-Тихоокеанське підняття, що входить в світову систему серединно-океанічних хребтів, проте на відміну від інших хребтів цієї системи воно розділяє океан на дві асиметричні частини і позбавлене чітко виражених рифтових долин.
Характерні вулканічні хребти і вали: Лайн, Гавайський, Північно-Західний (Імператорський), Маркус-Неккер та інші. Східну частину Тихого океану перетинають численні зони розломів: Мендосіно, Кларіон, Кліппертон та інші.
Донні осади
Теригенні уламкові і глинясті осідання розвинені на підводних окраїнах материків, в котловинах морів, глибоководних жолобах. Кремнисті осідання (діатомові і діатомово-радіолярієві) утворюють три широтних пояси в зонах високої продуктивності фітопланктону (північний, екваторіальний і субантарктичний). Пелагічні червоні глини розвинені на глибині понад 4 500—5 000 м в малопродуктивних зонах.
Корисні копалини: нафта, руди рідкісних металів, олово, залізисті і титиново-залізисті піски, золото, залізо-манганні корекції та інше.
Объяснение: