Моря и океаны играют решающую роль в сохранении среды, влияют на климат земного шара и обеспечивают баланс мировой гидрологической системы. Океаны и моря — главный поставщик кислорода, вырабатываемого фитопланктоном. Если бы вода не обладала особой удерживать тепло, большая часть Земли была бы необитаемой. Океаны охлаждают тропики, несут тепло в холодные районы, регулируют температуру на всей планете. Мировой океан не без основания называют «легкими земли». Вырабатывая более половины кислорода, океан постоянству в атмосфере кислородно-углекислого баланса, необходимого для существования жизни на нашей планете
Сейсмічність Землі — схильність Землі або окремих її територій до землетрусів.
Характеризується територіальним розподілом осередків землетрусів різної енергії, що оцінюється магнітудою або за шкалою енергетичних класів, інтенсивністю їх прояву по поверхні в балах, частотою сейсмічних подій та іншими характеристиками землетрусів.
Сильні землетруси відбуваються переважно в межах протяжних сейсмічних поясів, також в районах серединно-океанічних хребтів і континентальних рифтових зон. Існує також важлива категорія так званих внутрішньоплитових землетрусів, що відбуваються в платформних районах континентів (наприклад, район Газлі, Узбекистан). Найбільшою активністю характеризується Тихоокеанський пояс, на який припадає понад 75 % всієї сейсмічної енергії Землі, і Альпійско-Гімалайський пояс — близько 20 %. Більша частина сейсмічної енергії виділяється при землетрусах, осередки яких розташовані на глибинах, що не перевищують декількох десятків кілометрів. Проміжні за глибиною землетруси і глибиннофокусні (до 600—700 км) зосереджені в дуже вузьких (за низкою оцінок, не ширше декількох десятків кілометрів) похилих зонах, які мають складну структуру і відрізняються за фізичними характеристиками від вміщуючого Дослідження географічного розподілу землетрусів і особливостей їх механізму в різних поясах зіграли важливу роль в розробці теорії тектоніки плит, згідно з якою основною причиною сейсмічності Землі є накопичення напружень на кордонах рухомих літосферних плит. Проміжні й глибокі землетруси пов'язуються з вивільненням напружень у плитах океанічної літосфери, що занурюються в мантію.
Сейсмічність Землі — схильність Землі або окремих її територій до землетрусів.
Характеризується територіальним розподілом осередків землетрусів різної енергії, що оцінюється магнітудою або за шкалою енергетичних класів, інтенсивністю їх прояву по поверхні в балах, частотою сейсмічних подій та іншими характеристиками землетрусів.
Сильні землетруси відбуваються переважно в межах протяжних сейсмічних поясів, також в районах серединно-океанічних хребтів і континентальних рифтових зон. Існує також важлива категорія так званих внутрішньоплитових землетрусів, що відбуваються в платформних районах континентів (наприклад, район Газлі, Узбекистан). Найбільшою активністю характеризується Тихоокеанський пояс, на який припадає понад 75 % всієї сейсмічної енергії Землі, і Альпійско-Гімалайський пояс — близько 20 %. Більша частина сейсмічної енергії виділяється при землетрусах, осередки яких розташовані на глибинах, що не перевищують декількох десятків кілометрів. Проміжні за глибиною землетруси і глибиннофокусні (до 600—700 км) зосереджені в дуже вузьких (за низкою оцінок, не ширше декількох десятків кілометрів) похилих зонах, які мають складну структуру і відрізняються за фізичними характеристиками від вміщуючого Дослідження географічного розподілу землетрусів і особливостей їх механізму в різних поясах зіграли важливу роль в розробці теорії тектоніки плит, згідно з якою основною причиною сейсмічності Землі є накопичення напружень на кордонах рухомих літосферних плит. Проміжні й глибокі землетруси пов'язуються з вивільненням напружень у плитах океанічної літосфери, що занурюються в мантію.
Объяснение: