Якие правильние Визначте особливості природи Тихого океану:
1по краях Тихоокеанської літосферної плити виникли сейсмічні зони
2солоність поверхневих вод найнижча в тропічних широтах
3північна частина океану тепліша за південну
4шельф має найбільшу ширину біля берегів Америки
5океан займає 1/2 поверхні Землі та омиває береги шести материків
6акваторія океану розміщена у всіх кліматичних поясах, крім арктичного
Антиподальность материков по отношению к океанам не представляет собою какую-то случайную «игру природы». Это явление глубоко связано со структурой нашей планеты и отражает основные черты этой структуры. Оно является выражением того, что на лике нашей планеты материки и океаны взаимно друг друга уравновешивают.
Это обстоятельство было известно еще в XVIII столетии, задолго до обобщения Гарднера. Впервые на него обратил внимание французский ученый Ромье.
Ромье высказал мысль, что не только отдельные материки антиподальны отдельным океанам, но более того — вся совокупность материков антиподальна, если можно так сказать, всей совокупности океанов. Другими словами, это значит, что на поверхности Земли океаны и материки взаимно уравновешиваются.
Если площадь материков принять равной единице, то площадь океанов выразится цифрой 2,7. С другой стороны, средняя плотность горных пород, слагающих материки, является равной 2,7 г/см3, плотность же воды равна единице. Следовательно, произведение 2,7х1 является характерной величиной для нашей планеты. Именно эта величина и выражает то, что океаны и материки друг друга взаимно уравновешивают, создавая постоянство формы Земли в ходе ее вращения. Следовательно, размеры площади океанов и материков не случайны, а взаимно зависимы и в своей величине определяют друг друга.
Эта закономерность не могла бы проявиться, если бы Земля, как считали наши предки, представляла собою неподвижное тело. Только принимая во внимание вращение планеты, можно найти объяснение этому факту. Из него вытекает ряд ясно видимых следствий, также связанных с вращением Земли.
Следствия эти сводятся к следующему.
На основании закона антиподальности материков океанам, площадь океана в Арктике (то есть вокруг Северного полюса) равна площади материка Антарктиды, в пределах которого расположен Южный полюс. Каждая из этих двух площадей составляет около 14 миллионов квадратных километров. Существование этих двух антиподов определяет размещение других материков и океанов нашей планеты.
Можно сказать, что все материки разделяются на две группы, которые многие палеогеографы называют Арктогея и Антарктогея, то есть материки северного и южного полушарий. Арктогея включает в себя Европу, Азию и Северную Америку, Антарктогея — Южную Америку, Африку, Австралию и Антарктиду.
Как подчеркнул еще в 1949 году географ Н. И. Леонов, эти две группы, или полосы материков приблизительно равны между собою по площади. «Южные материки, составляющие... Антарктогею, — писал Н. И. Леонов, — Южная Америка, Африка, Австралия, Антарктида (вместе с глыбами Аравии — Индостана) составляют 70—75 миллионов квадратных километров. Северные материки — Евразия и Северная Америка — составляют также 70—75 миллионов квадратных километров. Вся суша Земли разделена на две примерно равные части».
Вследствие закона антиподальности, распределение континентов и океанов в обоих полушариях имеет различный характер. В северном полушарии мы видим огромное окаймляющее Северный Ледовитый океан кольцо материков, а в южном — вокруг Антарктиды располагается огромный опоясывающий всю Землю околополярный океан. Сейчас этот океан на картах обычно не указывается, хотя существует реально. Он разделен между Тихим, Индийским и Атлантическим океанами, объединяя их южные части, но еще сравнительно недавно он значился на картах в виде самостоятельной географической единицы.
Відповідь:
Постановка проблеми
Вплив теплових електростанцій на навколишнє середовище багато в чому залежить від
виду палива. Вугілля є “найбруднішим” з усіх
джерел енергії та робить найбільший внесок в
глобальну зміну клімату. За офіційними даними Міненерговугілля в Україні працює 14 великих конденсаційних ТЕС п’яти генеруючих
компаній (табл. 1) сумарною встановленою потужністю 27,6 ГВт, з них вугільних енергоблоків – 21,8 ГВт, або близько 41 % потужностей
об’єднаної енергосистеми України [1].
Теплові електростанції України мають 101
енергоблок з електричною потужністю від 100
до 800 МВт. Більшість енергоблоків ТЕС спроектовані для спалювання кам’яного вугілля вітчизняного видобутку з підсвічуванням мазутом
або природним газом. Кам’яне вугілля наразі
складає 98% паливної бази ТЕС. ТЕС України
споживають більше 35 млн. тонн вугілля із
зольністю 23–25% і вмістом сірки більше 2%.
Спалювання таких кількостей низькоякісного
палива призводить до значних викидів забруднюючих речовин в атмосферу та утворення великої кількості твердих відходів (золи та шлаку).
На вугільні електростанції припадає найбільша частина викидів парникових газів в енергетиці, тому що вони мають найвищий коефіцієнт виходу двоокису вуглецю на одиницю
виробленої електроенергії порівняно з всіма
іншими видами викопного палива.
При спалюванні вугілля в атмосферу надходять значні кількості твердих часточок, що
містять недопалений вуглець та оксиди важких
металів, також викидаються чадний газ (СО) та
токсичні органічні сполуки, включаючи бензапірен та діоксини, що мають канцерогенну дію,летюча зола, сірчистий і сірчаний ангідриди,
оксиди азоту, деяка кількість фтористих сполук, а також газоподібні продукти неповного
згоряння палива.
Особливо шкідливими вважаються ті конденсаційні електричні станції, що працюють на
низькосортних видах палива. До числа таких
станцій відноситься і Бурштинська ТЕС. Викиди БуТЕС є постійним джерелом забруднення
ґрунтів, ґрунтових вод, річок, атмосферного
повітря та погіршують стан здоров´я населення,
яке проживає на прилеглих територіях. Зменшення викидів забруднюючих речовин
об’єктами теплової електроенергетики є одним
з міжнародних зобов’язань України в рамках
договору про приєднання до Енергетичного
Співтовариства. Вказане обумовлює актуальність досліджень, направлених на розв'язання
важливої науково-прикладної проблеми зменшення техногенного навантаження на довкілля
теплових електричних станцій (на прикладі
Бурштинської ТЕС).
Пояснення: