Экологическая проблема номер один сегодняшней Балтики – избыточное поступление в акваторию азота и фосфора в результате смыва с удобряемых полей, с коммунальными стоками городов и отходами некоторых предприятий. Из-за этих биогенных элементов море становится «переудобренным», органические вещества не полностью перерабатываются и при дефиците кислорода начинают разлагаться, выделяя сероводород, губительный для морских обитателей. Мертвые сероводородные зоны уже занимают дно крупнейших впадин Балтийского моря – Борнхольмской, Готландской и Гданьской; Вторая по значимости проблема Балтийского моря – накопление тяжелых металлов – ртути, свинца, меди, цинка, кадмия, кобальта, никеля. Около половины общей массы этих металлов попадает в море с атмосферными осадками, остальная часть – при прямом сбросе в акваторию или с речным стоком бытовых и промышленных отходов. Количество меди, поступающей в акваторию, составляет ежегодно около 4 тыс. т, свинца – 3 тыс. т, кадмия – около 50 т, а ртути – «всего» 33 т. На 21 тыс. км 3 водного объема акватории, казалось бы, немного. Однако эти металлы даже в ничтожных концентрациях крайне опасны для человека и морских организмов. Третья из наиболее острых проблем Балтики – загрязнение нефтью, давним врагом моря. С различными стоками в акваторию ежегодно попадает до 600 тыс. тонн нефти. Нефть покрывает поверхность водного зеркала пленкой, не пропускающей кислород вглубь. Накапливаются вещества, токсичные для живых организмов. Аварийные разливы нефти в большинстве случаев происходят в прибрежных и шельфовых зонах, наиболее продуктивных и в то же время уязвимых районах моря. Все экологические проблемы Балтийского моря определяются его загрязнением из множества разнообразных источников через реки, трубопроводы, захоронения, от эксплуатации судов и, наконец, из воздуха. Общественность все больше беспокоит загрязнение вод Балтики, главной причиной которого, как указывается, являются нефтеразливы в акватории Невы и Финского залива. Любая серьезная авария, связанная с разливом нефти вызвать полномасштабную экологическую катастрофу для всего нашего региона.
Клімат — це багаторічний режим погоди, який гається вданій місцевості. Практичне уявлення про клімат одержують на основі статистичної обробки метеорологічних за багаторічний період (декілька десятків років). Клімат визначають не тільки за середніми значеннями метеорологічних показників, а враховують і їхній річний, добовий хід, їхні крайні значення, середні відхилення від середніх величин, повторюваність певних явищ, середні і крайні строки початку явищ та ін. До основних метеорологічних показників клімату належать характеристики стану повітря, а також деякі атмосферні процеси, що безпосередньо гаються на метеорологічних станціях: температура повітря, температура ґрунту, атмосферні опади, тиск, вологість, хмарність, тумани, грози, тривалість сонячного сяйва, висота і стан снігового покриву. Клімат залежить від географічної широти певної території, відстані від морів та океанів, характеру морських течій, висоти над рівнем океану, особливості рельєфу. становлять + 17... +19°С, на півдні України +22... +23°С. Основною закономірністю в розподілі опадів на території України є їх зменшення з півночі і північного заходу на південь і південний схід. (Поясніть, чому.) Найбільші річні суми опадів зареєстровано в Українських Карпатах — 1500 мм (полонина Плай — 1663 мм) і Кримських горах (1000—1200 мм), найменші — на Азово-Чорноморському узбережжі і в Присивашші (300—450 мм). На більшій частині території кількість опадів у середньому змінюється від 650—600 мм на заході до 450—400 мм на півдні і на південному сході. Основна їх маса припадає на теплий період року за винятком Південного берега Криму. (Поясніть, чому.) Взимку опади бувають у вигляді снігу майже на всій території країни. Висота снігового покриву становить 10— 30 см, а в горах досягає 40 см. Протягом року в Україні змінюються напрям і швидкість вітру, тобто його режим. Це залежить від положення території щодо центрів атмосферного тиску. Через Україну проходить смуга високого атмосферного тиску, так звана вісь Воєйкова. Вона перетинає Євразію від озера Байкал, де знаходиться центр Сибірського антициклону, до Карпатських гір, прямує через південь Франції до Піренейського півострова і далі до Азорських островів (центр Азорського антициклону). На території України вісь високого атмосферного тиску простежується з північного сходу на південний захід по лінії Луганськ — Дніпропетровськ — Балта. Вісь є своєрідним кліматорозділом. На північ від неї переважають вітри західного напряму, на південь — східного. В Українських Карпатах і Кримських горах на вершинах переважають західні вітри. Середня швидкість вітру на території України становить переважно до 4 м/с. В Карпатах і Криму виникають місцеві вітри: влітку — гірсько-долинні, взимку — фени (теплі сухі вітри, що рухаються гірськими схилами вниз у долини). В Україні чітко виражена зміна сезонів протягом року. Зима в Україні тривала, але порівняно тепла, хоч і з морозними днями і снігом. Взимку над Україною розвивається циклонічна діяльність, повітряні маси часто змінюються, тому погода не стійка. В середньому за зиму буває до десяти відлиг. Зима триває від 120—130 днів на північному сході і до 75—85 днів на південному заході.
