Методы географических исследований получения географической информации. Основными методами географических исследований являются:
1) Картографический метод. Карта, по образному выражению одного из основоположников отечественной экономической географии — Николая Николаевича Баранского — это второй язык географии. Карта — уникальный источник информации! Она дает представление о взаиморасположении объектов, их размерах, о степени распространения того или иного явления и многое другое.
2) Исторический метод. Всё на Земле развивается исторически. Ничего не возникает на пустом месте, поэтому для познания современной географии необходимо знание истории: истории развития Земли, истории человечества.
3) Статистический метод. Невозможно говорить о странах, народах, природных объектах, не используя статистические данные: какова высота или глубина, площадь территории, запасы природных ресурсов, численность населения, демографические показатели, абсолютные и относительные показатели производства и т.д.
4) Экономико-математический. Если есть цифры, то есть и расчёты: расчёты плотности населения, рождаемости, смертности и естественного прироста населения, сальдо миграций, ресурсообеспеченности, ВВП на душу населения и т.д.
5) Метод географического районирования. Выделение физико-географических (природных) и экономических районов — один из методов исследования географической науки.
6) Сравнительно-географический. Всё подлежит сравнению:
больше или меньше, выгодно или невыгодно, быстрее или медленнее. Только сравнение позволяет более полно описать и оценить черты сходства и различия тех или иных объектов, а также объяснить причины этих различий.
7) Метод полевых исследований и наблюдений. Географию невозможно изучать только сидя в классах и кабинетах. Увиденное своими глазами — самая ценная географическая информация. Описание географических объектов, сбор образцов, наблюдение явлений — все это тот фактический материал, который и является предметом изучения.
8) Метод дистанционных наблюдений. Современная аэро- и космическая съёмка — большие в изучении географии, в создании географических карт, в развитии народного хозяйства и охране природы, в решении многих проблем человечества.
9) Метод географического моделирования. Создание географических моделей — важный метод исследования географии. Наиболее простой географической моделью является глобус.
10) Географический прогноз. Современная географическая наука должна не только описывать изучаемые объекты и явления, но и предсказывать последствия, к которым человечество может прийти в ходе своего развития. Географический прогноз избежать многих нежелательных явлений, уменьшить негативное влияние деятельности на природу, рационально использовать ресурсы, решать глобальные проблемы.
Великі географічні відкриття були підготовлені всією історією людства. Мандрівники нової доби спиралися на досвід і знання, накопичені попередниками. Далекі подорожі були б неможливими без корисних винаходів середньовіччя — компасу і астролябії, точних астрономічних таблиць і надійних географічних карт. Нарівні з каравелами наприкінці XV століття європейці почали будувати й великі кораблі, придатні для плавання у відкритому морі, — караки. Шукачі нових земель були захищені залізними шоломами та латами і мали вогнепальну зброю — гармати і рушниці.
Серед славетних мандрівників стародавнього світу і середньовіччя були вихідці з різних континентів. Великі географічні відкриття здійснювали переважно європейці. Вчені зазвичай пояснюють це тим, що саме європейці були найбільш зацікавлені у прокладанні нових торговельних шляхів. Адже індійські та китайські товари вони тривалий час змушені були купувати за цінами, завищеними арабськими посередниками, ще й сплачувати величезні мита до єгипетської скарбниці. Європейські ж вироби мешканців Азії майже не цікавили, тому за товари зі Сходу доводилося розраховуватися золотом або сріблом. Дорогоцінних металів на Заході добували дедалі більше, але потреба в них зростала ще швидше. Саме в пошуках золота і почали споряджати великі заморські експедиції. Справа ця була непростою, впоратися з нею могли лише централізовані держави із міцною королівською владою. До того ж саме в централізованих державах з припиненням феодальних усобиць з'явилося чимало «безробітних» шляхтичів, готових за прикладом хрестоносців шукати щастя і багатств на чужині[1].
Португальці почали систематичне дослідження атлантичного узбережжя Африки у 1418 році під заступництвом принца Генріха, в кінцевому рахунку обігнувши Африку і увійшовши до Індійського океану в 1488 році. У 1492 році в пошуках торгового шляху до Азії іспанські монархи схвалили план Христофора Колумба відправитися на захід через Атлантичний океан у пошуках «Індій». Він висадився на континент, не нанесений на картах, відкривши для європейців «Новий Світ», Америку. З метою запобігання конфлікту між Іспанією і Португалією був укладений Тордесільяський договір, за яким світ був розділений на дві частини, де кожна із сторін отримувала ексклюзивні права на землі, що відкривалися ними. У 1498 році португальська експедиція під керівництвом Васко да Гами змогла досягти Індії, обігнувши Африку і відкривши прямий торговий шлях до Азії. Незабаром португальці пішли ще далі на схід, досягнувши «Островів Прянощів» у 1512 році і висадившись в Китаї роком пізніше. У 1522 році експедиція Фернана Магеллана, португальця, який перебував на іспанській службі, вирушила на захід, зробивши першу навколосвітню подорож. Тим часом іспанські конкістадори досліджували американський континент, а пізніше деякі з островів півдня Тихого океану. У 1495 році французи і англійці та, трохи пізніше, голландці приєдналися до перегонів за відкриття нових земель, кинувши виклик іберійській монополії на морські торгові шляхи і досліджуючи нові маршрути, спочатку північні, потім через Тихий океан навколо Південної Америки, але в кінцевому рахунку пішовши за португальцями навколо Африки в Індійський океан; відкривши Австралію в 1606 році, Нову Зеландію в 1642 році Гавайські острови у 1778 році. Тим часом з 1580-х по 1640-ві роки московські першопрохідці відкрили і підкорили майже весь Сибір.
Великі географічні відкриття сприяли переходу від середньовіччя до Нового часу, разом з епохою Відродження і підйомом європейських національних держав. Вважають, що карти далеких земель, що розмножуються за до нової друкарської машини, сприяли розвитку гуманістичного світогляду і розширенню кругозору, породивши нову епоху наукової та інтелектуальної цікавості. Просування європейців у нові землі призвело до створення і піднесення колоніальних імперій, при контактах між Старим і Новим Світом відбувався колумбів обмін: планетою переміщалися рослини, тварини, продукти харчування, цілі народи (в тому числі раби), інфекційні хвороби, а також йшов культурний обмін між цивілізаціями, це був один з найважливіших етапів глобалізації в екології, сільському господарстві і культурі в історії. Європейські відкриття[en] продовжилися і після епохи Великих географічних відкриттів, в результаті чого вся поверхня земної кулі була нанесена на карти, а далекі цивілізації змогли зустрітися одна з одною.
Методы географических исследований получения географической информации. Основными методами географических исследований являются:
1) Картографический метод. Карта, по образному выражению одного из основоположников отечественной экономической географии — Николая Николаевича Баранского — это второй язык географии. Карта — уникальный источник информации! Она дает представление о взаиморасположении объектов, их размерах, о степени распространения того или иного явления и многое другое.
2) Исторический метод. Всё на Земле развивается исторически. Ничего не возникает на пустом месте, поэтому для познания современной географии необходимо знание истории: истории развития Земли, истории человечества.
3) Статистический метод. Невозможно говорить о странах, народах, природных объектах, не используя статистические данные: какова высота или глубина, площадь территории, запасы природных ресурсов, численность населения, демографические показатели, абсолютные и относительные показатели производства и т.д.
4) Экономико-математический. Если есть цифры, то есть и расчёты: расчёты плотности населения, рождаемости, смертности и естественного прироста населения, сальдо миграций, ресурсообеспеченности, ВВП на душу населения и т.д.
5) Метод географического районирования. Выделение физико-географических (природных) и экономических районов — один из методов исследования географической науки.
6) Сравнительно-географический. Всё подлежит сравнению:
больше или меньше, выгодно или невыгодно, быстрее или медленнее. Только сравнение позволяет более полно описать и оценить черты сходства и различия тех или иных объектов, а также объяснить причины этих различий.
7) Метод полевых исследований и наблюдений. Географию невозможно изучать только сидя в классах и кабинетах. Увиденное своими глазами — самая ценная географическая информация. Описание географических объектов, сбор образцов, наблюдение явлений — все это тот фактический материал, который и является предметом изучения.
8) Метод дистанционных наблюдений. Современная аэро- и космическая съёмка — большие в изучении географии, в создании географических карт, в развитии народного хозяйства и охране природы, в решении многих проблем человечества.
9) Метод географического моделирования. Создание географических моделей — важный метод исследования географии. Наиболее простой географической моделью является глобус.
10) Географический прогноз. Современная географическая наука должна не только описывать изучаемые объекты и явления, но и предсказывать последствия, к которым человечество может прийти в ходе своего развития. Географический прогноз избежать многих нежелательных явлений, уменьшить негативное влияние деятельности на природу, рационально использовать ресурсы, решать глобальные проблемы.
Вот информация по открытиям
Объяснение:
Великі географічні відкриття були підготовлені всією історією людства. Мандрівники нової доби спиралися на досвід і знання, накопичені попередниками. Далекі подорожі були б неможливими без корисних винаходів середньовіччя — компасу і астролябії, точних астрономічних таблиць і надійних географічних карт. Нарівні з каравелами наприкінці XV століття європейці почали будувати й великі кораблі, придатні для плавання у відкритому морі, — караки. Шукачі нових земель були захищені залізними шоломами та латами і мали вогнепальну зброю — гармати і рушниці.
Серед славетних мандрівників стародавнього світу і середньовіччя були вихідці з різних континентів. Великі географічні відкриття здійснювали переважно європейці. Вчені зазвичай пояснюють це тим, що саме європейці були найбільш зацікавлені у прокладанні нових торговельних шляхів. Адже індійські та китайські товари вони тривалий час змушені були купувати за цінами, завищеними арабськими посередниками, ще й сплачувати величезні мита до єгипетської скарбниці. Європейські ж вироби мешканців Азії майже не цікавили, тому за товари зі Сходу доводилося розраховуватися золотом або сріблом. Дорогоцінних металів на Заході добували дедалі більше, але потреба в них зростала ще швидше. Саме в пошуках золота і почали споряджати великі заморські експедиції. Справа ця була непростою, впоратися з нею могли лише централізовані держави із міцною королівською владою. До того ж саме в централізованих державах з припиненням феодальних усобиць з'явилося чимало «безробітних» шляхтичів, готових за прикладом хрестоносців шукати щастя і багатств на чужині[1].
Португальці почали систематичне дослідження атлантичного узбережжя Африки у 1418 році під заступництвом принца Генріха, в кінцевому рахунку обігнувши Африку і увійшовши до Індійського океану в 1488 році. У 1492 році в пошуках торгового шляху до Азії іспанські монархи схвалили план Христофора Колумба відправитися на захід через Атлантичний океан у пошуках «Індій». Він висадився на континент, не нанесений на картах, відкривши для європейців «Новий Світ», Америку. З метою запобігання конфлікту між Іспанією і Португалією був укладений Тордесільяський договір, за яким світ був розділений на дві частини, де кожна із сторін отримувала ексклюзивні права на землі, що відкривалися ними. У 1498 році португальська експедиція під керівництвом Васко да Гами змогла досягти Індії, обігнувши Африку і відкривши прямий торговий шлях до Азії. Незабаром португальці пішли ще далі на схід, досягнувши «Островів Прянощів» у 1512 році і висадившись в Китаї роком пізніше. У 1522 році експедиція Фернана Магеллана, португальця, який перебував на іспанській службі, вирушила на захід, зробивши першу навколосвітню подорож. Тим часом іспанські конкістадори досліджували американський континент, а пізніше деякі з островів півдня Тихого океану. У 1495 році французи і англійці та, трохи пізніше, голландці приєдналися до перегонів за відкриття нових земель, кинувши виклик іберійській монополії на морські торгові шляхи і досліджуючи нові маршрути, спочатку північні, потім через Тихий океан навколо Південної Америки, але в кінцевому рахунку пішовши за португальцями навколо Африки в Індійський океан; відкривши Австралію в 1606 році, Нову Зеландію в 1642 році Гавайські острови у 1778 році. Тим часом з 1580-х по 1640-ві роки московські першопрохідці відкрили і підкорили майже весь Сибір.
Великі географічні відкриття сприяли переходу від середньовіччя до Нового часу, разом з епохою Відродження і підйомом європейських національних держав. Вважають, що карти далеких земель, що розмножуються за до нової друкарської машини, сприяли розвитку гуманістичного світогляду і розширенню кругозору, породивши нову епоху наукової та інтелектуальної цікавості. Просування європейців у нові землі призвело до створення і піднесення колоніальних імперій, при контактах між Старим і Новим Світом відбувався колумбів обмін: планетою переміщалися рослини, тварини, продукти харчування, цілі народи (в тому числі раби), інфекційні хвороби, а також йшов культурний обмін між цивілізаціями, це був один з найважливіших етапів глобалізації в екології, сільському господарстві і культурі в історії. Європейські відкриття[en] продовжилися і після епохи Великих географічних відкриттів, в результаті чого вся поверхня земної кулі була нанесена на карти, а далекі цивілізації змогли зустрітися одна з одною.