У Тихому океані, на відміну від інших, материкова окраїна становить лише 10 % від його загальної плоті. Більша вона в західній частині, де являє собою акумулятивно-абразивні тераси прибережних гірських хребтів або продовження прибережних рівнин. Шельф здебільшого згладжений абразивно-акумулятивною діяльністю моря або виносом теригенного матеріалу (Жовте, Східнокитайське моря). Проте в Індонезійському архіпелазі та Австралії через коралові рифи та інші коралові споруди він має складну будову.
У східній частині океану шельфу практично немає або він дуже вузький. Материковий схил крутий, розчленований каньйонами. Конуси виносу цих каньйонів, зливаючись, утворюють нахилену плоску рівнину материкового підніжжя. Такі самі рівнини простяглися вздовж материкового підніжжя Азії та Австралії.
Перехідна зона оточує океан майже суцільним кільцем і становить 13,5 % від його загальної площі. На заході океану всі окраїнні моря ніби перша сходинка перехідних зон між океаном та Євразійським і Австралійським материками. Друга перехідна зона та кож дуже складна забудовою. її склали Філіппінське море і морс Фіджі. Найпростіші за структурою Алеутська, Курило-Камчатська та Східно-Китайська перехідні зони, де дно морів здебільшого вкрите донними відкладами і є пласкою абісальною рівниною. Виняток становлять Японське й Південно-Китайське моря. їхні глибоководні западини мають гірський рельєф; подекуди трапляються хребти, особливо в Тасмановому морі.
Глибоководні западини, які супроводжують низку островів і відокремлюють перехідну зону від ложа, розташовані неперервно, як і пасмо гірських споруд острівних дуг. Максимальні глибини більшості жолобів були відкриті радянськими дослідниками в 1957—1958 pp.. Ширина жолобів угорі — десятки і сотні кілометрів, схили круті — до 45°, дно плоске, шириною в кілька сот метрів.
Перехідна зона у східній частині океану простіша, її складають значні за протяжністю глибоководні жолоби — Центральноамериканський, Перуанський, Чилійський, що прилягають до підводних схилів молодих альпійських складчастих споруд прибережної зони Кордельєрів.
Ложе океану займає понад 65% площі дна.
Объяснение:
У цьому і полягає основна особливість океану від інших.
Рельеф региона равнинно-холмистый, так как область занимает северо-восточную часть Среднерусской возвышенности. Встречаются мелкие карстовые формы: воронки, провальные впадины. Значительная часть области расположена выше 200 м над уровнем моря, а обширные площади водоразделов в южной и западной ее частях — выше 250 м. Густая овражно-балочная сеть и многочисленные речные долины придают всей местности слабоволнистый характер. Постепенно со стороны Оки и Дона поверхность области поднимается, достигая у села Раево максимальной высоты, равной 293 м над уровнем моря. Но, несмотря на все многообразие форм рельефа, встречающихся на территории области, основными формами поверхности здесь являются речные долины и водоразделы.
У Тихому океані, на відміну від інших, материкова окраїна становить лише 10 % від його загальної плоті. Більша вона в західній частині, де являє собою акумулятивно-абразивні тераси прибережних гірських хребтів або продовження прибережних рівнин. Шельф здебільшого згладжений абразивно-акумулятивною діяльністю моря або виносом теригенного матеріалу (Жовте, Східнокитайське моря). Проте в Індонезійському архіпелазі та Австралії через коралові рифи та інші коралові споруди він має складну будову.
У східній частині океану шельфу практично немає або він дуже вузький. Материковий схил крутий, розчленований каньйонами. Конуси виносу цих каньйонів, зливаючись, утворюють нахилену плоску рівнину материкового підніжжя. Такі самі рівнини простяглися вздовж материкового підніжжя Азії та Австралії.
Перехідна зона оточує океан майже суцільним кільцем і становить 13,5 % від його загальної площі. На заході океану всі окраїнні моря ніби перша сходинка перехідних зон між океаном та Євразійським і Австралійським материками. Друга перехідна зона та кож дуже складна забудовою. її склали Філіппінське море і морс Фіджі. Найпростіші за структурою Алеутська, Курило-Камчатська та Східно-Китайська перехідні зони, де дно морів здебільшого вкрите донними відкладами і є пласкою абісальною рівниною. Виняток становлять Японське й Південно-Китайське моря. їхні глибоководні западини мають гірський рельєф; подекуди трапляються хребти, особливо в Тасмановому морі.
Глибоководні западини, які супроводжують низку островів і відокремлюють перехідну зону від ложа, розташовані неперервно, як і пасмо гірських споруд острівних дуг. Максимальні глибини більшості жолобів були відкриті радянськими дослідниками в 1957—1958 pp.. Ширина жолобів угорі — десятки і сотні кілометрів, схили круті — до 45°, дно плоске, шириною в кілька сот метрів.
Перехідна зона у східній частині океану простіша, її складають значні за протяжністю глибоководні жолоби — Центральноамериканський, Перуанський, Чилійський, що прилягають до підводних схилів молодих альпійських складчастих споруд прибережної зони Кордельєрів.
Ложе океану займає понад 65% площі дна.
Объяснение:
У цьому і полягає основна особливість океану від інших.
Рельеф региона равнинно-холмистый, так как область занимает северо-восточную часть Среднерусской возвышенности. Встречаются мелкие карстовые формы: воронки, провальные впадины. Значительная часть области расположена выше 200 м над уровнем моря, а обширные площади водоразделов в южной и западной ее частях — выше 250 м. Густая овражно-балочная сеть и многочисленные речные долины придают всей местности слабоволнистый характер. Постепенно со стороны Оки и Дона поверхность области поднимается, достигая у села Раево максимальной высоты, равной 293 м над уровнем моря. Но, несмотря на все многообразие форм рельефа, встречающихся на территории области, основными формами поверхности здесь являются речные долины и водоразделы.