До 1388 года Фёдор Кориатович стал князем Подолья. Изменение политики после Кревской унии 1385 года заставило его вступить в коалицию с киевским князем Владимиром Ольгердовичем, северским князем Корибутом Ольгердовичем, витебским князем Свидригайло Ольгердовичем и господарем Молдавии Романом I. В это время одним из наиболее активных приверженцев унии выступал князь Борис Кориатович. Витовт сумел разбить союзников поодиночке. Осенью 1393 года молдавско-подольские войска потерпели поражение. Фёдор Кориатович покинул Подолье и с семьей выехал в Венгрию, надеясь с Сигизмунда продолжить борьбу. Подолье было оставлено на воеводу Нестиса, которому на прибыли молдавские и венгерские отряды. Подольские крепости были довольно мощные и князь надеялся, что они выдержат осаду войск Витовта до подхода венгерской армии. Витовт получил Брацлав и Соколец. Жители Каменца ночью пропустили литовцев в город. Воевода Несжал показал Смотрич, Скалу и Черлений городок. Каменец великий князь передал польскому рыцарю и магнату Спытку с Мельштина (Spytko z Melsztyna).
Фёдор Кориатович не помирился с Ягайло, как это сделали другие Гедиминовичи. Свои права на Подолье он передал венгерскому королю, получив взамен жупы Берег и Шарош, а в 1396 году — в пожизненное владение Мукачевскую и Маковицкую доминии. Он выбрал своей резиденцией Мукачево. Здесь он заложил Свято-Николаевский монастырь с библиотекой, который довольно долго был главным культурным центром Закарпатья. Фёдор Кориатович укреплял и развивал хозяйство в своей доминии, поддерживал православие и русскую культуру.
11 листопада 1918 року до Варшави прибув Ю. Пілсудський, який, спираючись на Польську військову організацію та ліві партії, проголосив відновлення Польської держави. Незабаром він був призначений її тимчасовим керівником, а за його дорученням Є. Морачевський сформував уряд. Офіційною назвою новоствореної держави стала Річ Посполита Польська.
Найскладнішою проблемою відновленої держави були її кордони. Розв'язання цього питання залежало як від волі країн Антанти, так і від можливостей силою зброї поширити державну територію до освячених традицією великодержавності кордонів 1772 року.
У результаті війни з українцями поляки захопили територію Західноукраїнської Народної Республіки й у 1923 році домоглися від Антанти визнання цього загарбання. Після підписання 22 квітня 1920 року Варшавського договору з Директорією УНР Ю. Пілсудський розпочав війну з Радянською Росією, яка завершилася укладенням у березні 1921 року Ризького мирного договору, що залишив західноукраїнські й західнобілоруські землі за Польщею.
За Версальським мирним договором 1919 року до Польщі була приєднана Познанщина й частина 'я з вузьким виходом до Балтійського моря, порт Гданськ (Данциг) отримав статус вільного міста. У жовтні 1920 року польські війська захопили в Литві Віленський край.
Після завершення Першої світової війни й національно-визвольної боротьби 1917—1921 рр. під владою Польщі опинилися такі етнічні українські землі:
Галичина
Холмщина
Підляшшя
Західна Волинь
Західне Полісся
Посяння
Лемківщина.
Відповідно до Варшавського та Ризького договорів ці території офіційно закріплювалися за Польщею.
Фёдор Кориатович не помирился с Ягайло, как это сделали другие Гедиминовичи. Свои права на Подолье он передал венгерскому королю, получив взамен жупы Берег и Шарош, а в 1396 году — в пожизненное владение Мукачевскую и Маковицкую доминии. Он выбрал своей резиденцией Мукачево. Здесь он заложил Свято-Николаевский монастырь с библиотекой, который довольно долго был главным культурным центром Закарпатья. Фёдор Кориатович укреплял и развивал хозяйство в своей доминии, поддерживал православие и русскую культуру.
11 листопада 1918 року до Варшави прибув Ю. Пілсудський, який, спираючись на Польську військову організацію та ліві партії, проголосив відновлення Польської держави. Незабаром він був призначений її тимчасовим керівником, а за його дорученням Є. Морачевський сформував уряд. Офіційною назвою новоствореної держави стала Річ Посполита Польська.
Найскладнішою проблемою відновленої держави були її кордони. Розв'язання цього питання залежало як від волі країн Антанти, так і від можливостей силою зброї поширити державну територію до освячених традицією великодержавності кордонів 1772 року.
У результаті війни з українцями поляки захопили територію Західноукраїнської Народної Республіки й у 1923 році домоглися від Антанти визнання цього загарбання. Після підписання 22 квітня 1920 року Варшавського договору з Директорією УНР Ю. Пілсудський розпочав війну з Радянською Росією, яка завершилася укладенням у березні 1921 року Ризького мирного договору, що залишив західноукраїнські й західнобілоруські землі за Польщею.
За Версальським мирним договором 1919 року до Польщі була приєднана Познанщина й частина 'я з вузьким виходом до Балтійського моря, порт Гданськ (Данциг) отримав статус вільного міста. У жовтні 1920 року польські війська захопили в Литві Віленський край.
Після завершення Першої світової війни й національно-визвольної боротьби 1917—1921 рр. під владою Польщі опинилися такі етнічні українські землі:
Галичина
Холмщина
Підляшшя
Західна Волинь
Західне Полісся
Посяння
Лемківщина.
Відповідно до Варшавського та Ризького договорів ці території офіційно закріплювалися за Польщею.