Екатерина II Алексеевна - великая российская императрица и самодержица; жена Петра III и дочь князя Ангальт-Цербтского. Родилась 21 апреля 1729 года в Пруссии и при рождении была названа Софьей-Августой-Фредерикой. Отец будущей императрицы происходил из Ангальтского дома Пруссии. С детства она обучалась иностранным языкам, танцам, географии, богословию и прочим предметам. Софья-Августа получила превосходное домашнее образование.
Умная и честолюбивая девушка в 1745 году была выдана замуж за великого князя Петра Федоровича (впоследствии Петра III), который оставался к ней равнодушным. Выбор в пользу Екатерины сделала бабушка будущего правителя - Елизавета Петровна. Окруженная при дворе недоброжелателями и регламентированной жизнью, она много читала, изучала историю, интересовалась юриспруденцией. Она любила охоту, верховую езду и веселые балы. В 1754 году у них с Петром III родился первенец, которого нарекли Павлом I. В 1757 году у четы родилась дочь Анна, которая умерла в младенчестве.
В ноябре 1796 года она перенесла инсульт, после которого уже не оправилась. Екатерина Алексеевна была похоронена в Петропавловском соборе.
Зміни в соціальній та національній структурі української нації другої половини ХІХ ст.
Загальна чисельність і соціальний склад населення. Скасування кріпацтва й бурхливий розвиток буржуазних відносин відповідним чином позначилися на соціальних і національних процесах української нації. В результаті природного приросту кількість населення України в межах Російської імперії збільшилася з 13,4 у 1863 р. до 23,4 млн осіб у 1897 р. На західноукраїнських землях чисельність населення в другій половині ХІХ ст. зросла з 3,9 до 5,9 млн осіб.
Народ України другої половини ХІХ ст. етнічно був досить монолітним. Незважаючи на великодержавну політику царизму й асиміляцію, кількість українців серед усього населення в сучасних межах України перебувала приблизно на одному рівні. У 1858 р. вона становила 79,8 % і в 1897 – 1900 рр. – 79,6 %. Це стало можливим завдяки високому природному приросту, який компенсував відхід українців у інші регіони Російської держави й збільшення чисельності представників національних меншин. Причому співвідношення українців і представників інших національностей було неоднаковим у різних місцевостях. У 1897 – 1900 рр. в Криму українці становили всього 11,6 %, Бессарабії – 34,6, Полтавській губернії – 98,0 і Харківській – 80,6 % усіх мешканців.
Екатерина II Алексеевна - великая российская императрица и самодержица; жена Петра III и дочь князя Ангальт-Цербтского. Родилась 21 апреля 1729 года в Пруссии и при рождении была названа Софьей-Августой-Фредерикой. Отец будущей императрицы происходил из Ангальтского дома Пруссии. С детства она обучалась иностранным языкам, танцам, географии, богословию и прочим предметам. Софья-Августа получила превосходное домашнее образование.
Умная и честолюбивая девушка в 1745 году была выдана замуж за великого князя Петра Федоровича (впоследствии Петра III), который оставался к ней равнодушным. Выбор в пользу Екатерины сделала бабушка будущего правителя - Елизавета Петровна. Окруженная при дворе недоброжелателями и регламентированной жизнью, она много читала, изучала историю, интересовалась юриспруденцией. Она любила охоту, верховую езду и веселые балы. В 1754 году у них с Петром III родился первенец, которого нарекли Павлом I. В 1757 году у четы родилась дочь Анна, которая умерла в младенчестве.
В ноябре 1796 года она перенесла инсульт, после которого уже не оправилась. Екатерина Алексеевна была похоронена в Петропавловском соборе.
Зміни в соціальній та національній структурі української нації другої половини ХІХ ст.
Загальна чисельність і соціальний склад населення. Скасування кріпацтва й бурхливий розвиток буржуазних відносин відповідним чином позначилися на соціальних і національних процесах української нації. В результаті природного приросту кількість населення України в межах Російської імперії збільшилася з 13,4 у 1863 р. до 23,4 млн осіб у 1897 р. На західноукраїнських землях чисельність населення в другій половині ХІХ ст. зросла з 3,9 до 5,9 млн осіб.
Народ України другої половини ХІХ ст. етнічно був досить монолітним. Незважаючи на великодержавну політику царизму й асиміляцію, кількість українців серед усього населення в сучасних межах України перебувала приблизно на одному рівні. У 1858 р. вона становила 79,8 % і в 1897 – 1900 рр. – 79,6 %. Це стало можливим завдяки високому природному приросту, який компенсував відхід українців у інші регіони Російської держави й збільшення чисельності представників національних меншин. Причому співвідношення українців і представників інших національностей було неоднаковим у різних місцевостях. У 1897 – 1900 рр. в Криму українці становили всього 11,6 %, Бессарабії – 34,6, Полтавській губернії – 98,0 і Харківській – 80,6 % усіх мешканців.