1. изучи описание влияния идей эпохи просвещения на общественное развитие. (30)
в 1770 г. королю был представлен доклад, в котором говорилось; «философы сделались наставниками че
одной рукой они пытаются пошатнуть престол, а другой опрокинуть алтарь. красноречие, по пя, исті
даже словари - все заражено. зараза проникла в мастерские и даже в хижинен
какие выводы можно сделать из этого документа:
i
3.​

Зовнішня політика Сполучених Штатів Америки визначається Президентом та здійснюється Державним департаментом на чолі з Державним секретарем.

Сполучені Штати Америки проводять складну зовнішню політику, основними принципами якої проголошені «будівництво безпечного світу» і «поширення демократії на користь американського народу та міжнародної спільноти»[1]. Сполучені Штати відіграють вкрай важливу роль у міжнародних відносинах, мають найрозвиненішу у світі мережу дипломатичних представництв. США — член-засновник Організації Об'єднаних Націй і Північно-Атлантичного альянсу, член Ради Безпеки ООН. Дипломатія США бере найактивнішу участь у розв'язанні практично всіх міжнародних конфліктів і суперечок.

Колишній державний секретар США Колін Павелл називав зовнішню політику США «агресивною у сенсі ставлення до викликів і проблем».[2]. З 1940-их років, коли адміністрація Рузвельта відмовилась від політики невтручання, США виступали ініціаторами безлічі збройних конфліктів та військових переворотів в усьому світі, серед яких переворот в Ірані у 1953 році, Операція у затоці Свиней у 1961 році, війни в Югославії 1999, Афганістані та Іраку (2001, 2003).

Один із напрямів у зовнішній політиці США, за власним самовизначенням, є проведення політики «М'якої сили» (Soft power). М'яка сила — це здатність держави (союзу, коаліції) досягти бажаних результатів у міжнародних справах через переконання, а не придушення (нав'язування, примус). «М'яка сила» діє, спонукаючи інших дотримуватись (або домагаючись їхньої власної згоди додержуватись, або роблячи вигідним додержання) певних нормам поведінки та інституцій на міжнародній арені, що і приводить її носіїв до досягнення бажаного результату фактично без примусу". Це поняття належить відомому американському політологу на ім'я Джозеф Най молодший.

Невдоволення подібним лунає в різних країнах світу, де американські принципи світоустрою часто сприймаються як диктат та бажання нав'язати власну систему цінностей. Критика світової політики США багато в чому обумовлена тим, що первісно подібний підхід до розрішення глобальних проблем формувався в тому числі, і як інструмент розповсюдження свого геополітичного впливу, оскільки його реалізація надавала Вашингтону конкурентні переваги у боротьбі за ринки збуту в різних регіонах, що дозволяло досягти там і політичного домінування[3].

В 1659 году в Англии были формально восстановлены республиканские нововведения, однако, напуган­ные усилением демократического движения, буржуазия и джентри стали склоняться к «традиционной монархии». После небольшого периода борьбы власть захватил генерал Монк, командующий английской армией в Шотландии, ранее сражавшийся на стороне короля. Он предпринял марш-бросок на Лондон и разместил там свои полки. Фактически Монк в 1660 году проложил дорогу реставрации монархии в лице Карла II Стюарта (сына казненного Карла I).

21 мая 1660 года Карл II торжественно въехал в Уайт-холл, и Англия снова стала монархией. В апреле 1660 годапарламент восстановил королевское звание и пала­ту лордов. По замыслу правящей группировки джентри и буржуазии эта монархия должна была быть конституционной и гарантировать незыблемость главных завоеваний революции. В Бредской декларации 1660 года Карл II обещал, что: вопросы о содержании армии, землях роялистов, конфискованных и проданных землевладельцам в годы республики, о прощении участников революции и о вероисповедании будут ос­тавлены на разрешение парламенту. Однако феодальная реакция возрастала: участники революции преследовались, организации пресвитериан и индепендентов были ликвидированы. Новый король лицемерно объявил, что не имеет претензий к парламен­ту, но распорядился выкопать трупы Кромвеля и его сподвижни­ков и повесить их на центральной площади Лондона.

Принципы нового буржуазного правления были отражены в двух основных законах 1660 года: в Акте об упразднении остатков феодализма и Акте о добровольном и общем прощении, осво­бождении и забвении. В соответствии с этими законами, в частности, монарх должен был гарантировать право на новую буржуазную собст­венность, приобретенную с 1 января 1641 года. Парламент снова стал ареной политического противобор­ства сторонников короля и оппозиции. Дело доходило до взаимных оскорблений парламентариев. Вполне реальный историко-политический курьез заключается в том, что из произнесенных оскорблений сложились названия образовав­шихся политических лагерей (а потом и партий) – тори (т.е. воры, мошенники, вымогате­ли); виги (т.е. подлецы, негодяи). Представители придворной аристократии и часть джентри, ориентирующиеся на Стюартов, а также духовенство