Тимур поділив Османську державу між синами Баязида. На деякий час у країні запанували міжусобиці. Відродити державну єдність зумів султан Мурад II (1421-1451), а могутність країни утвердив Мегмед II (1451 - 1481), прозваний «Завойовником». Його заповітною мрією було захоплення Константинополя.
Султанові приписують такі слова: «Мусить бути одна світова імперія, з однією вірою й одним правлінням. Для встановлення такої єдності немає кращого центру, ніж Константинополь».
У квітні 1453 р. Мегмед II із величезним військом, яке налічувало кілька десятків тисяч, оточив Константинополь. Йому протистояло майже 7 тисяч захисників міста. Колись могутня візантійська столиця була приречена. Та імператор Константин XI відмовився здати місто і впродовж 53 днів відважні захисники відбивали штурм за штурмом.
На світанку 29 травня 1453 р. турки розпочали штурм, який виявився останнім. Двічі вони відступали назад, залишаючи багато вбитих. Ллє Мегмед направляв свіжі сили. У найважчий для константинопольців момент битви генуезькі найманці стали покидати свої позиції, а султан кинув у бій яничарів. Бойовий дух оборонців похитнувся і вони відступили, а турки, ввірвавшись у Константинополь, почали його грабувати. Увечері 29 травня місто затихло, тільки в підвалах та будинках де-не-де ще нишпорили турки, шукаючи сховані скарби. Мегмед поспішив повернути Константинополю спокій і того ж дня проголосив його своєю столицею, перейменувавши на Істанбул (Стамбул). Християнську святиню — храм Святої Софії — за наказом султана було перетворено на мусульманську мечеть. Над Босфором замайорів зелений прапор пророка Мухаммеда.
За правління Мегмеда ІІ було створено дієву адміністративну систему й започатковано центральний уряд країни — Осяйну Порту. Було також видано звід основних законів — «Канун». Султан володів необмеженою державною та духовною владою над підданими. Функції глави уряду виконував Великий візир, мусульманське духовенство очолював Головний муфтій.
Значна увага приділялася вихованню молоді в дусі ісламу. Мегмед, який був освіченою людиною, володів шістьома мовами, знався на філософії та літературі, всіляко сприяв поширенню знань. Саме тому за його наказом у Стамбулі було відкрито 8 шкіл (медресе), у яких учні опановували граматику, право, логіку, астрономію, ісламське віровчення тощо.
Причина этого восстания – резкий рост цены хлеба и других продуктов. Россия должна была выполнить компенсацию Швеции, поставив им определенное количество зерна. Этим они лишили хлеба собственных людей.
Произошло восстание в 1650 году.
Бунтовало почти все население – крестьяне, горожане, рабочие и местные войска стрельцов. Нехватка хлеба и подорожание продуктов повлияли на каждого. А наболевшие проблемы тоже были у всех, и крестьян, и ремесленников, и солдат – подорожание пищи просто усугубило уже плохую ситуацию. Так началось полноценное восстание, которое не сразу получилось подавить, даже после подключения армии.
Цель восстания – добиться от государства уступок, прекратить произвол местного государства и представителей Швеции. Большинство требовало всего лишь прекратить беспошлинный вывоз зерна к шведам. Но на базе этого недовольства выросли и другие требования – сменить местное государство и выплатить солдатам жалованье.
В итоге государство подавило восстание, прислав нескольких воевод. Руководителей восстания сослали или заключили в тюрьму. Многих также подвергли пыткам. На некоторые уступки государство пошло, хотя большую часть выдвинутых требований оно не выполнило. Казнили только одного главаря восстания, остальных же сослали.
Тимур поділив Османську державу між синами Баязида. На деякий час у країні запанували міжусобиці. Відродити державну єдність зумів султан Мурад II (1421-1451), а могутність країни утвердив Мегмед II (1451 - 1481), прозваний «Завойовником». Його заповітною мрією було захоплення Константинополя.
Султанові приписують такі слова: «Мусить бути одна світова імперія, з однією вірою й одним правлінням. Для встановлення такої єдності немає кращого центру, ніж Константинополь».
У квітні 1453 р. Мегмед II із величезним військом, яке налічувало кілька десятків тисяч, оточив Константинополь. Йому протистояло майже 7 тисяч захисників міста. Колись могутня візантійська столиця була приречена. Та імператор Константин XI відмовився здати місто і впродовж 53 днів відважні захисники відбивали штурм за штурмом.
На світанку 29 травня 1453 р. турки розпочали штурм, який виявився останнім. Двічі вони відступали назад, залишаючи багато вбитих. Ллє Мегмед направляв свіжі сили. У найважчий для константинопольців момент битви генуезькі найманці стали покидати свої позиції, а султан кинув у бій яничарів. Бойовий дух оборонців похитнувся і вони відступили, а турки, ввірвавшись у Константинополь, почали його грабувати. Увечері 29 травня місто затихло, тільки в підвалах та будинках де-не-де ще нишпорили турки, шукаючи сховані скарби. Мегмед поспішив повернути Константинополю спокій і того ж дня проголосив його своєю столицею, перейменувавши на Істанбул (Стамбул). Християнську святиню — храм Святої Софії — за наказом султана було перетворено на мусульманську мечеть. Над Босфором замайорів зелений прапор пророка Мухаммеда.
За правління Мегмеда ІІ було створено дієву адміністративну систему й започатковано центральний уряд країни — Осяйну Порту. Було також видано звід основних законів — «Канун». Султан володів необмеженою державною та духовною владою над підданими. Функції глави уряду виконував Великий візир, мусульманське духовенство очолював Головний муфтій.
Значна увага приділялася вихованню молоді в дусі ісламу. Мегмед, який був освіченою людиною, володів шістьома мовами, знався на філософії та літературі, всіляко сприяв поширенню знань. Саме тому за його наказом у Стамбулі було відкрито 8 шкіл (медресе), у яких учні опановували граматику, право, логіку, астрономію, ісламське віровчення тощо.
Объяснение:
Причина этого восстания – резкий рост цены хлеба и других продуктов. Россия должна была выполнить компенсацию Швеции, поставив им определенное количество зерна. Этим они лишили хлеба собственных людей.
Произошло восстание в 1650 году.
Бунтовало почти все население – крестьяне, горожане, рабочие и местные войска стрельцов. Нехватка хлеба и подорожание продуктов повлияли на каждого. А наболевшие проблемы тоже были у всех, и крестьян, и ремесленников, и солдат – подорожание пищи просто усугубило уже плохую ситуацию. Так началось полноценное восстание, которое не сразу получилось подавить, даже после подключения армии.
Цель восстания – добиться от государства уступок, прекратить произвол местного государства и представителей Швеции. Большинство требовало всего лишь прекратить беспошлинный вывоз зерна к шведам. Но на базе этого недовольства выросли и другие требования – сменить местное государство и выплатить солдатам жалованье.
В итоге государство подавило восстание, прислав нескольких воевод. Руководителей восстания сослали или заключили в тюрьму. Многих также подвергли пыткам. На некоторые уступки государство пошло, хотя большую часть выдвинутых требований оно не выполнило. Казнили только одного главаря восстания, остальных же сослали.