1) Как происходили выборы консулов в Риме?.
2) В чём состояли служебные обязанности консулов? Чем они занимались?
3)как пополнялся сенат? Какими государственными делами ведали сенаторы?
4)Почему при обсуждении дел в сенате консул редко выступал против мнения большинства?
5)Какие меры наказания и поощрения применялись в римском войске?

Социальная организация общества восточных славян в начале IX в. отражает процесс складывания феодальных отношений. В основе их лежит собственность феодала на основное средство производства- землю и неполная собственность на феодально-зависимого работника. В этот период военно-дружинная знать становится собственником земель, а живущие и работающие на ней общинники-земледельцы платят им за пользование землей налог. Выделяются два основных класса - крестьяне (прежде всего смерды) и феодалы. Смердами назывались люди, занимающиеся сельскохозяйственным трудом. Они составляли основную массу населения и делились на свободных общинников, которые вели натуральное хозяйство и платили дань князю, и зависимых людей. Зависимое население состояло из:

- закупов - разорившихся общинников, которые попали в зависимость от князя, взяв у него «купу» (долг) деньгами, скотом, семенами или инвентарем;

- рядовичей - зависимых людей, заключивших с князем договор («ряд»);

- изгоев - обедневших выходцев из общин;

- холопов - зависимых людей, находившихся на положении рабов и выполнявших хозяйские работы в вотчине;

- всего населения, работавшего в вотчине и зависимого от вотчинника, или челяди.

Класс феодалов составляла военно-княжеская знать -- представители великокняжеского дома с великим князем во главе, князья племен или земель, бояре, старшие дружинники. В начале IX в. происходит объединение групп восточнославянских племен. В основе его лежали следующие причины:

- экономическое развитие;

- социальные процессы в период военной демократии;

- развитие торговых связей;

- общность языческих верований;

- необходимость защиты от внешних нападений;

- осуществление завоевательной политики.

Центрами объединения стали города Киев и Новгород. Удобно расположенные на торговом пути «из варягов в греки», они объединили две группы восточнославянских племен - северную и южную. В первую вошли славяне, кривичи и ряд неславянских племен. Во вторую - поляне, северяне, вятичи.  

Выбери ,то что считаешь нужным.

Объяснение:

Відомий український мислитель та вчений М. П. Драгоманов значну частину свого життя, а саме 19 років, змушений був провести за кордоном, у еміграції. На жаль, на батьківщині, розділеній могутнішими державами, належного офіційного визнання його як інтелектуала, прихильника і генератора ліберальних поглядів та ідей – годі було й сподіватися. Та й не дивно: Російська імперія побоювалася вільнодумства. І саме на чужині (у Швейцарії, Австро-Угорщині, Болгарії) з’явилися з-під пера кращі праці Драгоманова – вже зрілого мислителя. Будучи прихильником європейського позитивізму та раціоналізму, і беручи щонайактивнішу участь в інтелектуальному процесі на еміграції, М. П. Драгоманов невтомно досліджував та осмислював можливості реформування та розбудови існуючих суспільств, їх розвиток у соціальному та національному напрямах.

Центральне місце в поглядах Драгоманова посідає ідея поступу: вищого ступеня соціальної справедливості та духовної культури. Обґрунтування її вчений вважав найважливішим досягненням європейської науки. І тут слід наголосити, що опинившись на еміграції, Михайло Петрович прагнув здійснити введення справи українського визвольного руху до загальноєвропейського контексту: зорієнтувати українську справу на взірці європейської науки і культури.

Франко, як і Т.Шевченко, спеціально не виділяв слов'янські культури серед культур інших народів світу. Про нього можна сказати його же словами: "3 минувшини слов'ян він підносив тільки такі моменти, де слов'яни (одиниці) вносили свої вклади в скарбницю загальнолюдської цивілізації"

Майже кожну зі слов'янських культур І.Франко розглядав у широкому світовому контексті, у її синхронних і діахронних вимірах; у залежності від мети вивчення він на перший план завжди висував найбільш показові її види і форми (історія народу, літератури, фольклор, філософські і суспільні навчання, мова, наука, утворення й ін.). Найбільше яскраво його системний підхід видний при порівняльному аналізі явищ одного виду культури в різних народів (література, фольклор і ін.). І.Франко уважно стежив за розвитком світової науки про культуру, був особисто зв'язаний з багатьма видатними європейськими ученими свого часу. І.Франко розглядав слов'янські культури як інтегральну частину культури європейської й одним з перших на Слов'янщині розкрив їхнє світове значення. Він поєднував народи і культури в ім'я прийдешнього суспільства. Аналізуючи передові явища в українській, чеській і польській культурі, Франко постійно звертається до питання про зв'язки з передовою російською культурою.

Як видатний українознавець і прихильник культурно-історичної школи в науці, Іван Франко вважав, що історія народу й історія суспільної психології закріплена в різних художніх пам'ятках, зокрема у народній пісні, турбувався, щоб мелодії народних пісень були записані на нотному папері.

Розглядаючи проблему кобзарства та лірництва, Іван Франко звертав увагу на роль кобзарів та лірників у духовному та моральному житті суспільства, піднесення в людях почуття людської гідності, об'єднуючої сили. Для відчуття свого коріння заради майбутнього вважав необхідним, першочерговим завданням дбайливо ставитися до цих музикантів.