Причины войны персов с греками Персидское царство, во главе которого стоял царь Дарий I, было тогда самым сильным государством мира. Под его властью находились и греческие города Малой Азии. Персы подчинили их тиранам, заставили платить большие налоги. Греки с трудом терпели этот гнет. В 500 году до н. э. в Милете вспыхнуло восстание, которое охватило и другие города. Восставшие обратились за к свободным полисам. Но только Афины и Эретрия (город на острове Эвбея) прислали 25 кораблей. Вначале греки одержали несколько побед, но затем были разбиты. Битва при Марафоне. Афинский полководец Мильтиад построил воинов в фалангу таким образом, что греки сумели сломить сопротивление персов. Эллины преследовали их до самого моря. Здесь они напали на корабли, которые стали быстро отходить от берега, бросая своих воинов. Греки одержали блестящую победу.Как рассказывают легенды, получив приказ, один из молодых воинов побежал в Афины. Граждане города томились в неизвестности, и следовало как можно быстрее сообщить им радостное известие о победе. Ни разу не останавливаясь, не выпив ни глотка воды, воин пробежал 42 км 195 м. Таково было расстояние между полем боя и Афинами. Появившись на площади, он остановился, крикнул: "Радуйтесь, афиняне, мы победили!" - и тут же упал бездыханным. В наши дни существует соревнование в беге на расстояние 42 км 195 м, которое называется марафонским бегом.Победа при Марафоне изменила настроение всех греков. Она разрушила легенду о непобедимости Персии. Сами афиняне гордились победой в битве при Марафоне больше, чем какой-либо другой в своей истории. Источник:
Ситуація в Україні після укладення Білоцерківського договору була надто напруженою. Повернення шляхти до своїх маєтків супроводжувалося масовими виступами селян, міщан і козаків проти своїх недавніх ворогів. Полковники замість того, щоб їх виконувати, почали збирати під свої знамена всіх незадоволених. Почався масовий відхід української людності на Слобожанщину.
На березень 1652 р. обстановка в Україні настільки загострилася, що могла перерости в загальне повстання як проти польської шляхти, так і проти українського гетьмана. Необхідні були термінові заходи, щоб розрядити обстановку. 22 травня козаки наблизилися до польського табору під горою Батіг між Південним Бугом і Собом, оточили, а вночі наступного дня наголову розгромили 20-тисячне польськеСам гетьман Калиновський і його штаб полягли у битві. Одна частина козацького війська рушила на Кам’янець-Подільський, а інша на чолі з Тимошем Хмельницьким — на Молдавію. Наляканий таким розвитком подій, Лупул погодився виконати умови договору 1650 р. про видання Розанди заміж за Тимоша Хмельницького й розірвав зв’язки з Польщею.
Лише на кінець 1652 р. Польща оговталася від поразки. Проведене посполите рушення дало армії кілька десятків тисяч вояків, і в березні 1653 р. вона перейшла в наступ. Загони Стефана Чарнецького напали на Погребище, Немирів, Кальник, Коростишів та інші міста й захопили їх. Однак, зустрівши організований спротив, Чарнецький відвів свої загони з контрольованої гетьманською адміністрацією території.
Одночасно в Молдавії підвело голови пропольськи налаштоване молдавське боярство. Воно організувало змову, закликало на до своїх однодумців з Валахії і Трансільванії й скинуло з престолу Лупула. На до тестеві Хмельницький направив сина Тимоша з Вінницьким, Брацлавським і Уманським полками. 21—22 квітня 1653 р. козаки завдали поразки противникові і увійшли до Ясс. Але намір Тимоша Хмельницького вторгнутися у Валахію закінчився невдачею. 17—20 травня козацькі полки зазнали поразки під Тарговицею й мусили відступити в Україну.
Наприкінці літа Хмельницький знову направив Тимоша з кількома тисячами козаків на до Лупулу. Козаки з запеклими боями пробилися до Лупула в Сучаву і взяла участь в обороні міста. 2 вересня Тиміш Хмельницький дістав поранення ядром у ногу й за декілька днів помер. Потерпаючи від нестатку продовольства і боєприпасів, козацьке військо 30 вересня капітулювало. При цьому воно вийшло з оточення зі зброєю та тілом сина гетьмана, яке пізніше було захоронено в Ільїнській церкві в Суботові.
На осінь 1653 р. польський уряд мобілізував 80 тис. шляхтичів і селян. У вересні король Ян Казимир зосередив своє військо під Жванцем на Поділлі. Козацьке військо Хмельницького також вирушило на Поділля й отаборилося під Гусятином. Противники готувалися до вирішальної битви. Однак тут знову відіграв свою не кращу роль кримський хан Іслам-Гірей. Діставши «упоминки» від Яна Казимира, він втретє відступився від союзу з українським гетьманом і уклав з польським королем мирний договір на умовах Зборівської угоди 1649 р. Хмельницький не брав ніякої участі в цій акції й активно готувався до прийому російських послів.
Персидское царство, во главе которого стоял царь Дарий I, было тогда самым сильным государством мира. Под его властью находились и греческие города Малой Азии. Персы подчинили их тиранам, заставили платить большие налоги. Греки с трудом терпели этот гнет. В 500 году до н. э. в Милете вспыхнуло восстание, которое охватило и другие города. Восставшие обратились за к свободным полисам. Но только Афины и Эретрия (город на острове Эвбея) прислали 25 кораблей. Вначале греки одержали несколько побед, но затем были разбиты.
Битва при Марафоне. Афинский полководец Мильтиад построил воинов в фалангу таким образом, что греки сумели сломить сопротивление персов. Эллины преследовали их до самого моря. Здесь они напали на корабли, которые стали быстро отходить от берега, бросая своих воинов. Греки одержали блестящую победу.Как рассказывают легенды, получив приказ, один из молодых воинов побежал в Афины. Граждане города томились в неизвестности, и следовало как можно быстрее сообщить им радостное известие о победе. Ни разу не останавливаясь, не выпив ни глотка воды, воин пробежал 42 км 195 м. Таково было расстояние между полем боя и Афинами. Появившись на площади, он остановился, крикнул: "Радуйтесь, афиняне, мы победили!" - и тут же упал бездыханным. В наши дни существует соревнование в беге на расстояние 42 км 195 м, которое называется марафонским бегом.Победа при Марафоне изменила настроение всех греков. Она разрушила легенду о непобедимости Персии. Сами афиняне гордились победой в битве при Марафоне больше, чем какой-либо другой в своей истории.
Источник:
Ситуація в Україні після укладення Білоцерківського договору була надто напруженою. Повернення шляхти до своїх маєтків супроводжувалося масовими виступами селян, міщан і козаків проти своїх недавніх ворогів. Полковники замість того, щоб їх виконувати, почали збирати під свої знамена всіх незадоволених. Почався масовий відхід української людності на Слобожанщину.
На березень 1652 р. обстановка в Україні настільки загострилася, що могла перерости в загальне повстання як проти польської шляхти, так і проти українського гетьмана. Необхідні були термінові заходи, щоб розрядити обстановку. 22 травня козаки наблизилися до польського табору під горою Батіг між Південним Бугом і Собом, оточили, а вночі наступного дня наголову розгромили 20-тисячне польськеСам гетьман Калиновський і його штаб полягли у битві. Одна частина козацького війська рушила на Кам’янець-Подільський, а інша на чолі з Тимошем Хмельницьким — на Молдавію. Наляканий таким розвитком подій, Лупул погодився виконати умови договору 1650 р. про видання Розанди заміж за Тимоша Хмельницького й розірвав зв’язки з Польщею.
Лише на кінець 1652 р. Польща оговталася від поразки. Проведене посполите рушення дало армії кілька десятків тисяч вояків, і в березні 1653 р. вона перейшла в наступ. Загони Стефана Чарнецького напали на Погребище, Немирів, Кальник, Коростишів та інші міста й захопили їх. Однак, зустрівши організований спротив, Чарнецький відвів свої загони з контрольованої гетьманською адміністрацією території.
Одночасно в Молдавії підвело голови пропольськи налаштоване молдавське боярство. Воно організувало змову, закликало на до своїх однодумців з Валахії і Трансільванії й скинуло з престолу Лупула. На до тестеві Хмельницький направив сина Тимоша з Вінницьким, Брацлавським і Уманським полками. 21—22 квітня 1653 р. козаки завдали поразки противникові і увійшли до Ясс. Але намір Тимоша Хмельницького вторгнутися у Валахію закінчився невдачею. 17—20 травня козацькі полки зазнали поразки під Тарговицею й мусили відступити в Україну.
Наприкінці літа Хмельницький знову направив Тимоша з кількома тисячами козаків на до Лупулу. Козаки з запеклими боями пробилися до Лупула в Сучаву і взяла участь в обороні міста. 2 вересня Тиміш Хмельницький дістав поранення ядром у ногу й за декілька днів помер. Потерпаючи від нестатку продовольства і боєприпасів, козацьке військо 30 вересня капітулювало. При цьому воно вийшло з оточення зі зброєю та тілом сина гетьмана, яке пізніше було захоронено в Ільїнській церкві в Суботові.
На осінь 1653 р. польський уряд мобілізував 80 тис. шляхтичів і селян. У вересні король Ян Казимир зосередив своє військо під Жванцем на Поділлі. Козацьке військо Хмельницького також вирушило на Поділля й отаборилося під Гусятином. Противники готувалися до вирішальної битви. Однак тут знову відіграв свою не кращу роль кримський хан Іслам-Гірей. Діставши «упоминки» від Яна Казимира, він втретє відступився від союзу з українським гетьманом і уклав з польським королем мирний договір на умовах Зборівської угоди 1649 р. Хмельницький не брав ніякої участі в цій акції й активно готувався до прийому російських послів.