Епоха Відродження – період в історії культури Західної Європи, який почався в Італії. Відродження поділяється на 4 етапи:
друга половина ХІІІ - XIV ст. – проторенесанс (перед-відродження);
XV ст. – раннє Відродження;
кінець XV ст. – перша третина XVІ ст. – Високий Ренесанс;
XVІ ст. – пізній Ренесанс.
Сам термін "Відродження" (фр. Renaissance, від лат. renascor – відроджуюся) введено в ужиток у XVІ ст. живописцем та істориком мистецтва Джордано Вазарі, який хотів підкреслити цією назвою особливий інтерес свого часу до античності, відновлення її традицій.
За своїм характером епоха Відродження (або Ренесанс) є перехідною. З нею пов’язаний важливий перелом в культурному розвитку: кінець панування середньовічної культури і початок формування культури Нового часу.
Саме тому епоха Відродження була спрямована на пошук індивідуальності, прагнула усвідомити та обґрунтувати незалежну гідність індивідуальної думки життя. У ХІІІ ст. з’являються поняття "особа" й "особистість". У добу, що передувала Відродженню, "всі співали в унісон", тобто на один голос, не виявляючи індивідуальності.
2. Чому самє Італія стала Батьківщиною цієї культури? Які ж передумови її Виникнення?
В Італії раніше, Ніж в інших європейськіх країнах, почався процес розкладання феодальних и Зародження нових, буржуазних відносін. Для Італії характерний ранній и Дуже швидкий Розвиток міст. Тут зіграло свою роль вігідне географічне положення, Що Зроби її Головною торговою посередніцею Між сходяться и Європою (вінікає безліч італійськіх торгових факторій, в тому чіслі и в Кріму: Кафа - Феодосія, Солдайя - Судак, Балаклава). Концентрація Капіталу дозволила перейти від торговельних операцій до кредитних. Італія - Батьківщина банківської справи (слово "банк" походить від італійського "банко" - лава, - малася на увазі лава міняйл). Разом з тім почінається корінній поворот у промісловості - з'являються мануфактури виробництво.Наприклад, у Флоренції на качанах XIV ст. сукнодільчі мануфактури віроблялі продукцію, вартість якої в 3 рази перевіщувала весь Міський бюджет, на Деяк підпріємствах працювало до 100 чоловік.
Складалася нова соціальна структура суспільства, ламався середньовічній соціальний Розподіл. Важливим роль відіграло Звільнення селян від кріпосної залежності в XIII ст. Селяни, отрімуючі особисту свободу, втрачалі земельний наділ. Швидко йшлось розкладання цехового ладу. Реміснікі, які Розора, и селяни поповнювалі нову верств - Найманов робітніків, Що зазнаватися жорстокої експлуатації (робочий день чати 12-14 годин, за невідпрацьованій аванс господар МАВ право покараті на ув'язнення).
Багата верхівка включала різноманітні Елементи суспільства. Характерна особлівість ранньої буржуазії - складаний економічна база (торгові, банківські Операції, мануфактура, земельна власність). Стара знати Втрата Свій Політичний Вплив.У багатьох італійськіх містах встановілося республіканське правління. У тій же година и економічне, и політічне життя того часу характерізувалося великою нестабільністю: можна Було Швидко розбагатіті, альо так само Швидко и позбавітіся ВСЬОГО (загібель торгових кораблів, неплатежі боржніків, Політичні перевороти и т.ін.). Це породжувало особливая псіхологію, коли гроші НЕ накопічуваліся, а вітрачаліся безоглядно.
Розкіш нових багатіїв обумовлювала Попит на архітекторів, художніків, поетів. Правітелі потребувалі секретарів, Майстерня діпломатів, юрістів. Діловім людям БУВ необхідній штат службовців. У містах росла потреба у лікарях, вчитель, нотаріусах.Таким чином з'являється інтеліґенція, Яка зіграла провідну роль у формуванні культури Відродження. Вона, з одного боку, Безумовно, обслуговувала пануючій клас, віражала Його інтересі. Альо в тій же година поповнювалася віхідцямі з різніх станів суспільства, булав пов'язана з традіціямі народної культури.
К началу военных действий Япония в основном завершила программу модернизации вооруженных сил. После мобилизации японская армия насчитывала 13 пехотных дивизий и 13 резервных бригад (323 батальона, 99 эскадронов, свыше 375 тыс. человек и 1140 полевых орудий). Японский Соединенный флот состоял из 6 новых и 1 старого эскадренного броненосца, 8 броненосных крейсеров (два из них, приобретенные у Аргентины, вошли в строй после начала войны), 12 легких крейсеров, 27 эскадренных и 19 малых миноносцев. План войны Японии предусматривал борьбу за господство на море, высадку войск в Корее и Южной Маньчжурии, захват Порт-Артура и разгром главных сил русской армии в районе Ляояна. Общее руководство японскими войсками осуществлял начальник Генерального штаба, впоследствии – главнокомандующий сухопутными войсками, маршал И. Ояма. Соединенным флотом командовал адмирал Х. Того.
В начале ХХ в. Российская империя обладала крупнейшей сухопутной армией в мире, но на Дальнем Востоке в составе Приамурского военного округа и войск Квантунской области располагала крайне незначительными силами, разбросанными на огромной территории. Они состояли из I и II Сибирских армейских корпусов, 8 Восточно-Сибирских стрелковых бригад, с началом войны развернутых в дивизии, 68 батальонов пехоты, 35 эскадронов и сотен кавалерии, всего около 98 тыс. человек, 148 полевых орудий. К войне с Японией Россия не была готова. Малая пропускная Сибирской и Восточно-Китайской железных дорог (по состоянию на февраль 1904 г. – 5 и 4 пары воинских поездов соответственно) не позволяла рассчитывать на быстрое усиление войск в Маньчжурии подкреплениями из Европейской России. Русский военно-морской флот на Дальнем Востоке имел 7 эскадренных броненосцев, 4 броненосных крейсера, 7 легких крейсеров, 2 минных крейсера, 37 эскадренных миноносцев. Главные силы составляли Тихоокеанскую эскадру и базировалось на Порт-Артур, 4 крейсера и 10 миноносцев находились во Владивостоке.
План военных действий
Русский план войны был подготовлен во временном штабе наместника Его Императорского Величества на Дальнем Востоке адмирала Е.И. Алексеева в сентябре-октябре 1903 г. на базе планов, разработанных независимо друг от друга в штабе Приамурского военного округа и в штабе Квантунской области, и утвержден Николем II 14 (27) января 1904 г. Он предполагал сосредоточение главных сил русских войск на линии Мукден–Ляоян–Хайчен и оборону Порт-Артура. С началом мобилизации на вооруженным силам на Дальнем Востоке из Европейской России предполагалось отправить крупные подкрепления – Х и XVII армейские корпуса и четыре резервные пехотные дивизии. До подхода подкреплений русские войска должны были придерживаться оборонительного образа действий и только после создания численного превосходства могли перейти в наступление. От флота требовалось вести борьбу за господство на море и помешать высадке японских десантов. Главнокомандование вооруженными силами на Дальнем Востоке с началом войны было возложено на наместника адмирала Е.И. Алексеева. Ему подчинялись командующий Маньчжурской армией, которым стал военный министр генерал от инфантерии А.Н. Куропаткин (назначен 8 (21) февраля 1904 г.), и командующий Тихоокеанской эскадрой вице-адмирал С.О. Макаров, сменивший 24 февраля (8 марта) безынициативного вице-адмирала О.В. Старка.
►Содержание►
Следующая >
Стр 1 из 6
Передумови епохи Відродження
Епоха Відродження – період в історії культури Західної Європи, який почався в Італії. Відродження поділяється на 4 етапи:
друга половина ХІІІ - XIV ст. – проторенесанс (перед-відродження);
XV ст. – раннє Відродження;
кінець XV ст. – перша третина XVІ ст. – Високий Ренесанс;
XVІ ст. – пізній Ренесанс.
Сам термін "Відродження" (фр. Renaissance, від лат. renascor – відроджуюся) введено в ужиток у XVІ ст. живописцем та істориком мистецтва Джордано Вазарі, який хотів підкреслити цією назвою особливий інтерес свого часу до античності, відновлення її традицій.
За своїм характером епоха Відродження (або Ренесанс) є перехідною. З нею пов’язаний важливий перелом в культурному розвитку: кінець панування середньовічної культури і початок формування культури Нового часу.
Саме тому епоха Відродження була спрямована на пошук індивідуальності, прагнула усвідомити та обґрунтувати незалежну гідність індивідуальної думки життя. У ХІІІ ст. з’являються поняття "особа" й "особистість". У добу, що передувала Відродженню, "всі співали в унісон", тобто на один голос, не виявляючи індивідуальності.
2. Чому самє Італія стала Батьківщиною цієї культури? Які ж передумови її Виникнення?
В Італії раніше, Ніж в інших європейськіх країнах, почався процес розкладання феодальних и Зародження нових, буржуазних відносін. Для Італії характерний ранній и Дуже швидкий Розвиток міст. Тут зіграло свою роль вігідне географічне положення, Що Зроби її Головною торговою посередніцею Між сходяться и Європою (вінікає безліч італійськіх торгових факторій, в тому чіслі и в Кріму: Кафа - Феодосія, Солдайя - Судак, Балаклава). Концентрація Капіталу дозволила перейти від торговельних операцій до кредитних. Італія - Батьківщина банківської справи (слово "банк" походить від італійського "банко" - лава, - малася на увазі лава міняйл). Разом з тім почінається корінній поворот у промісловості - з'являються мануфактури виробництво.Наприклад, у Флоренції на качанах XIV ст. сукнодільчі мануфактури віроблялі продукцію, вартість якої в 3 рази перевіщувала весь Міський бюджет, на Деяк підпріємствах працювало до 100 чоловік.
Складалася нова соціальна структура суспільства, ламався середньовічній соціальний Розподіл. Важливим роль відіграло Звільнення селян від кріпосної залежності в XIII ст. Селяни, отрімуючі особисту свободу, втрачалі земельний наділ. Швидко йшлось розкладання цехового ладу. Реміснікі, які Розора, и селяни поповнювалі нову верств - Найманов робітніків, Що зазнаватися жорстокої експлуатації (робочий день чати 12-14 годин, за невідпрацьованій аванс господар МАВ право покараті на ув'язнення).
Багата верхівка включала різноманітні Елементи суспільства. Характерна особлівість ранньої буржуазії - складаний економічна база (торгові, банківські Операції, мануфактура, земельна власність). Стара знати Втрата Свій Політичний Вплив.У багатьох італійськіх містах встановілося республіканське правління. У тій же година и економічне, и політічне життя того часу характерізувалося великою нестабільністю: можна Було Швидко розбагатіті, альо так само Швидко и позбавітіся ВСЬОГО (загібель торгових кораблів, неплатежі боржніків, Політичні перевороти и т.ін.). Це породжувало особливая псіхологію, коли гроші НЕ накопічуваліся, а вітрачаліся безоглядно.
Розкіш нових багатіїв обумовлювала Попит на архітекторів, художніків, поетів. Правітелі потребувалі секретарів, Майстерня діпломатів, юрістів. Діловім людям БУВ необхідній штат службовців. У містах росла потреба у лікарях, вчитель, нотаріусах.Таким чином з'являється інтеліґенція, Яка зіграла провідну роль у формуванні культури Відродження. Вона, з одного боку, Безумовно, обслуговувала пануючій клас, віражала Його інтересі. Альо в тій же година поповнювалася віхідцямі з різніх станів суспільства, булав пов'язана з традіціямі народної культури.
Объяснение:сама писала таке але з мистецтва
Готовность стран к войне
К началу военных действий Япония в основном завершила программу модернизации вооруженных сил. После мобилизации японская армия насчитывала 13 пехотных дивизий и 13 резервных бригад (323 батальона, 99 эскадронов, свыше 375 тыс. человек и 1140 полевых орудий). Японский Соединенный флот состоял из 6 новых и 1 старого эскадренного броненосца, 8 броненосных крейсеров (два из них, приобретенные у Аргентины, вошли в строй после начала войны), 12 легких крейсеров, 27 эскадренных и 19 малых миноносцев. План войны Японии предусматривал борьбу за господство на море, высадку войск в Корее и Южной Маньчжурии, захват Порт-Артура и разгром главных сил русской армии в районе Ляояна. Общее руководство японскими войсками осуществлял начальник Генерального штаба, впоследствии – главнокомандующий сухопутными войсками, маршал И. Ояма. Соединенным флотом командовал адмирал Х. Того.
В начале ХХ в. Российская империя обладала крупнейшей сухопутной армией в мире, но на Дальнем Востоке в составе Приамурского военного округа и войск Квантунской области располагала крайне незначительными силами, разбросанными на огромной территории. Они состояли из I и II Сибирских армейских корпусов, 8 Восточно-Сибирских стрелковых бригад, с началом войны развернутых в дивизии, 68 батальонов пехоты, 35 эскадронов и сотен кавалерии, всего около 98 тыс. человек, 148 полевых орудий. К войне с Японией Россия не была готова. Малая пропускная Сибирской и Восточно-Китайской железных дорог (по состоянию на февраль 1904 г. – 5 и 4 пары воинских поездов соответственно) не позволяла рассчитывать на быстрое усиление войск в Маньчжурии подкреплениями из Европейской России. Русский военно-морской флот на Дальнем Востоке имел 7 эскадренных броненосцев, 4 броненосных крейсера, 7 легких крейсеров, 2 минных крейсера, 37 эскадренных миноносцев. Главные силы составляли Тихоокеанскую эскадру и базировалось на Порт-Артур, 4 крейсера и 10 миноносцев находились во Владивостоке.
План военных действий
Русский план войны был подготовлен во временном штабе наместника Его Императорского Величества на Дальнем Востоке адмирала Е.И. Алексеева в сентябре-октябре 1903 г. на базе планов, разработанных независимо друг от друга в штабе Приамурского военного округа и в штабе Квантунской области, и утвержден Николем II 14 (27) января 1904 г. Он предполагал сосредоточение главных сил русских войск на линии Мукден–Ляоян–Хайчен и оборону Порт-Артура. С началом мобилизации на вооруженным силам на Дальнем Востоке из Европейской России предполагалось отправить крупные подкрепления – Х и XVII армейские корпуса и четыре резервные пехотные дивизии. До подхода подкреплений русские войска должны были придерживаться оборонительного образа действий и только после создания численного превосходства могли перейти в наступление. От флота требовалось вести борьбу за господство на море и помешать высадке японских десантов. Главнокомандование вооруженными силами на Дальнем Востоке с началом войны было возложено на наместника адмирала Е.И. Алексеева. Ему подчинялись командующий Маньчжурской армией, которым стал военный министр генерал от инфантерии А.Н. Куропаткин (назначен 8 (21) февраля 1904 г.), и командующий Тихоокеанской эскадрой вице-адмирал С.О. Макаров, сменивший 24 февраля (8 марта) безынициативного вице-адмирала О.В. Старка.
Объяснение: