1.Какие группы населения Рима были сторонниками и какие противниками земельной реформы? 2. Каковы итоги земельной реформы. 3.Предположите, могла ли реформа закончиться иначе
Термін для означення низки історичних українських земель, а саме: Буковини, Волині, Галичини, Поділля, Закарпаття, а також Західного Полісся.
У контексті історії України XX ст. найчастіше вживається для означення територій, приєднаних до Радянського Союзу і включених до складу УРСР на початку Другої світової війни та після її закінчення, а також суміжних з ними територій. У різні часи під даний термін підпадали різні частини українських етнічних земель.
Більшість з цих територій входили до складу Галицько-Волинського королівства. По занепаді останнього Південно-Західна Україна (Галичина та Західне Поділля) відійшла до Польського королівства, Закарпаття — до Угорського королівства, Буковина та Покуття — до Молдавського князівства, а Північно-Західна Україна — Волинь — разом зі Східним Поділлям та Центральною Україною до Великого Князівства Литовського, Руського і Жмудського. Після Люблінської Унії всі ці землі увійшли до складу Речі Посполитої. В період національно-визвольного руху українців, відомого як Хмельниччина, та втрати Польським королівством влади над центральними етнічними українськими землями, територія сучасних західних областей за Зборівським договором, залишилася в складі Польської корони, де на українських етнічних землях продовжували існувати Подільське, Руське, Волинське та Белзьке воєводства. Закарпаття продовжувало залишатися в складі Угорського королівства. Під владу Гетьмана Війська Запорозького відійшли лише території сучасних Вінниччини, Житомирщини та північно-східної околиці сучасної Рівненщини. Після останнього поділу Речі Посполитої у 1795 р. ці території були розділені між Австро-Угорщиною (Закарпаття, Галичина з частиною Західного Поділля та Буковина) та Російською імперією (більша частина Поділля та Волинь з Поліссям). У першій половині XX століття частина з них входили у Західноукраїнську Народну Республіку, а також у т. зв. міжвоєнну Польщу (за винятком території сучасної Хмельницької області), Румунію (не враховується Ізмаїльська область) та
Эч ким унутулбайт жана эч нерсе унутулбайт"
"Эч ким унутулбайт жана эч нерсе унутулбайт» —
Граниттин кичинекей бетине Ысык жазуу.
Шамал ышкырып менен ойноп
Жана холодные снежные венки засыпают.
Бирок, от сыяктуу эле, дарак мык астында турат.
Эч ким унутулбайт, эч нерсе унутулбайт.
"Эрте куракта жаштардын"
Сен аны укканда мен коркуп жатам,
Мыйзам тарабынан тыюуу салынган маалыматтарды, материалдарды жарыялоо;,
Биз жаштарды унутуп, анткени эмес,
Ал эми жашоодо жок адамдар эс.
Бул жаштар абдан кыска болду,
Ал он жети жашка чейинки фронтко кетти,
Жок, Ленинградда, Москва астында, Волге,
Ал эрте гүл сыяктуу көнгөн болчу.
Фаберлик-Алатоо.. бирок ал легенда болуп калды
Жана, мисалы, тирүү калган үчүн,
Алардын баары эмес, биз келет... бир жерде, алар абдан көп бойдон калууда,
Каршы багытталган.
Ар бир адам өлүмдү жана жан сезет.
Согуш төртүнчү жылдан бери болуп келе жатат…
Жок, жаштардын коркпостон келген эмес —
Байыркы адамдар оору.
Ал эми жеңиш! Наркы, күч-аракеттерди
Биз аны элдин арасынан утуп алдык.
Ошентип, Орусиянын уулу жаш болсун,
Эрте ал гүлдөйт!
У контексті історії України XX ст. найчастіше вживається для означення територій, приєднаних до Радянського Союзу і включених до складу УРСР на початку Другої світової війни та після її закінчення, а також суміжних з ними територій. У різні часи під даний термін підпадали різні частини українських етнічних земель.
Більшість з цих територій входили до складу Галицько-Волинського королівства. По занепаді останнього Південно-Західна Україна (Галичина та Західне Поділля) відійшла до Польського королівства, Закарпаття — до Угорського королівства, Буковина та Покуття — до Молдавського князівства, а Північно-Західна Україна — Волинь — разом зі Східним Поділлям та Центральною Україною до Великого Князівства Литовського, Руського і Жмудського. Після Люблінської Унії всі ці землі увійшли до складу Речі Посполитої. В період національно-визвольного руху українців, відомого як Хмельниччина, та втрати Польським королівством влади над центральними етнічними українськими землями, територія сучасних західних областей за Зборівським договором, залишилася в складі Польської корони, де на українських етнічних землях продовжували існувати Подільське, Руське, Волинське та Белзьке воєводства. Закарпаття продовжувало залишатися в складі Угорського королівства. Під владу Гетьмана Війська Запорозького відійшли лише території сучасних Вінниччини, Житомирщини та північно-східної околиці сучасної Рівненщини. Після останнього поділу Речі Посполитої у 1795 р. ці території були розділені між Австро-Угорщиною (Закарпаття, Галичина з частиною Західного Поділля та Буковина) та Російською імперією (більша частина Поділля та Волинь з Поліссям). У першій половині XX століття частина з них входили у Західноукраїнську Народну Республіку, а також у т. зв. міжвоєнну Польщу (за винятком території сучасної Хмельницької області), Румунію (не враховується Ізмаїльська область) та