У ХІХ ст. внутрішньо- та зовнішньополітичний розвиток Китаю був обумовлений багатовіковими історичними особливостями. Необмежені можливості китайського ринку постійно привертали до себе увагу передових країн світу (особливо Великої Британії), капітал яких потребував дедалі більше сировини та нових ринків збуту. І вже наприкінці XVIII — на початку ХІХ ст. до берегів Китаю почали періодично прибувати британські експедиції. Ці місії зазнавали краху. Виходом із ситуації для британців став нелегальний ввіз до Китаю опіуму — наркотику, що спеціально вирощувався у британській Індії. Продаж наркотиків приносив великі прибутки британським купцям (їх доходи зросли у 70 разів) і надзвичайно великі збитки для китайської економіки (5-6 млн срібних лянів на рік), поширював бандитизм і корупцію. Проте ні заборонні укази цінського уряду на ввезення наркотиків, ні спроби повністю закрити порти успіху не мали.
У 1838 р. уряд спробував вжити рішучих дій у боротьбі з контрабандою опіуму. До Гуанчжоу (найбільший порт) прибув спеціальний уповноважений цінського двору Лінь Цзесюй. Він оголосив блокаду британській торговій факторії, конфіскував та привселюдно спалив 1200 тонн опіуму. Розцінивши спалення як нищення приватного майна, британський уряд оголосив Цінам війну, яка увійшла в історію під назвою «Першої опіумної» (1840—1842 рр.)
Другие страны Внешняя политика императрицы была направлена не только на расширение территории империи, но и на укрепление позиций России на международной арене. Прежде всего, она нормализовала отношения с Пруссией (союзный договор был подписан в 1764 г.), что позволило в дальнейшем создать так называемую Северную систему – союз нескольких европейских государств, в том числе России и Пруссии, против Австрии и Франции. В октябре 1782 г. Россия подписала договор о сотрудничестве с Данией. Во время австро-прусской войны (1778 – 1779 гг.) Екатерина II выступила посредником между сторонами, по сути, продиктовав свои условия примирения, и, тем самым, восстановив равновесие в Европе. Неудачи Как у почти любого политика, у Екатерины II были и планы, которые не осуществились. Прежде всего, это Греческий проект – планы по разделу турецких земель совместно с Австрией, а также Персидский поход с целью завоевания больших территории Персии, а затем и Константинополя. Последний не был завершен из-за смерти императрицы, хотя определенные шаги были сделаны. Итоги и оценка Территория Российской империи в царствование Екатерины II значительно расширилась за счет присоединенных и завоеванных территорий, началась колонизация Аляски и Алеутских островов. Усилилась и позиция империи в Европе за счет заключения многочисленных соглашений о сотрудничестве. Однако историки относятся к внешней политике императрицы неоднозначно. Некоторые утверждают, что уничтожение суверенитета Речи Посполитой было недопустимо. Критически относились к методам Екатерины II и ее преемники, Павел I и, позже, Николай I. Тем не менее, задачи, которые стояли перед Екатериной II как правительницей одной из мощнейших держав, она успешно решала, пусть даже средства, которые она выбирала, всегда были адекватными и дальновидными.
У ХІХ ст. внутрішньо- та зовнішньополітичний розвиток Китаю був обумовлений багатовіковими історичними особливостями. Необмежені можливості китайського ринку постійно привертали до себе увагу передових країн світу (особливо Великої Британії), капітал яких потребував дедалі більше сировини та нових ринків збуту. І вже наприкінці XVIII — на початку ХІХ ст. до берегів Китаю почали періодично прибувати британські експедиції. Ці місії зазнавали краху. Виходом із ситуації для британців став нелегальний ввіз до Китаю опіуму — наркотику, що спеціально вирощувався у британській Індії. Продаж наркотиків приносив великі прибутки британським купцям (їх доходи зросли у 70 разів) і надзвичайно великі збитки для китайської економіки (5-6 млн срібних лянів на рік), поширював бандитизм і корупцію. Проте ні заборонні укази цінського уряду на ввезення наркотиків, ні спроби повністю закрити порти успіху не мали.
У 1838 р. уряд спробував вжити рішучих дій у боротьбі з контрабандою опіуму. До Гуанчжоу (найбільший порт) прибув спеціальний уповноважений цінського двору Лінь Цзесюй. Він оголосив блокаду британській торговій факторії, конфіскував та привселюдно спалив 1200 тонн опіуму. Розцінивши спалення як нищення приватного майна, британський уряд оголосив Цінам війну, яка увійшла в історію під назвою «Першої опіумної» (1840—1842 рр.)