Антанта (фр. entente — согласие) — военно-политический блок , франции и россии, иначе именовавшийся «тройственным согласием» ; сложился в основном в 1904—1907 и завершил размежевание великих держав накануне первой мировой войны. термин возник в 1904 первоначально для обозначения -французского союза, при чём употреблялось выражение l’entеnte cordiale («сердечное согласие» ) в память кратковременного -французского союза в 1840-х гг. , носившего то же название. создание антанты было реакцией на создание тройственного союза и вообще на усиление германии и попыткой не допустить её гегемонии на континенте, первоначально со стороны россии (франция изначально занимала антигерманскую позицию) , а затем и со стороны . последняя перед лицом угрозы германской гегемонии была вынуждена оставить традиционную политику «блестящей изоляции» и перейти к — впрочем, тоже традиционной — политике блокирования против самой сильной державы континента. особенно важным стимулом для такого выбора послужила германская военно-морская программа, а также колониальные притязания германии. в германии, в свою очередь, такой поворот событий был воспринят как «окружение» и послужил стимулом для новых военных приготовлений, воспринимавшихся как сугубо оборонительные
1. Причини роздробленості Київської Русі. Кінець ХІ — середина ХІІІ ст. увійшли в історію Київської Русі як період політичної роздробленості. Окремі землі прагнули до самостійного розвитку. Уже у ХІІ ст. на території Русі з’являються окремі самостійні князівства і землі: Галицьке, Волинське, Київське, Муромське, Переяславське, Полоцько-Мінське, Ростово-Суздальське, Смоленське, Тмутараканське, Турово-Пінське, Чернігово-Сіверське князівства та Новгородська і Псковська землі. Характерною рисою роздробленості був її прогресуючий характер. Так, якщо у ХІІ ст. утворилося 12 князівств (земель), то їхня кількість на початку ХІІІ ст. становила 50, а в ХІV ст.— 250 князівств.
1. Причини роздробленості Київської Русі. Кінець ХІ — середина ХІІІ ст. увійшли в історію Київської Русі як період політичної роздробленості. Окремі землі прагнули до самостійного розвитку. Уже у ХІІ ст. на території Русі з’являються окремі самостійні князівства і землі: Галицьке, Волинське, Київське, Муромське, Переяславське, Полоцько-Мінське, Ростово-Суздальське, Смоленське, Тмутараканське, Турово-Пінське, Чернігово-Сіверське князівства та Новгородська і Псковська землі. Характерною рисою роздробленості був її прогресуючий характер. Так, якщо у ХІІ ст. утворилося 12 князівств (земель), то їхня кількість на початку ХІІІ ст. становила 50, а в ХІV ст.— 250 князівств.