1. Навчальна дисципліна «історія України» в контексті теорії локальних цивілізацій та європейської традиції. 2. Цивілізоване життя на теренах України і всієї Європи в добу античності.
3. Русь-Україна ІХ – середини ХІV ст. в умовах цивілізаційних геополітичних впливів.
4. Русь-Україна і Східна Римська імперія (Візантія): історія відносин і взаємовпливів.
5. Руські князівства у складі Великого князівства Литовського.
6. Русини і Річ Посполита: проблема «дітей» і «мачухи».
7. Церковне питання в середньовічній і ранньомодерній Русі: європейський контекст (до середини ХVII ст.)
8. Козацтво як європейський (цивілізаційний) історичний феномен.
9. Козацькі війни на євразійському геополітичному просторі.
10. Хмельниччина. Творення козацької нації та держави: міжнародний вимір.
11. Руїна: козацькі традиції в умовах інкорпорації українських земель.
12. Коліївщина як останній спалах українського козацтва ранньомодерної Європи.
13. Геополітичні зміни в Східній Європі останньої третини ХVIII ст., їхні наслідки для України.
14. Реформи Марії Терезії, Йосифа ІІ та політика Катерини ІІ на українських землях: порівняльна характеристика.
15. Соціально-економічна модернізація середини ХІХ – початку ХХ ст.: сутність, тенденції, відмінності досвіду України й решту європейських країн.
16. Українське національне пробудження «довгого» ХІХ ст. як аспект загальноєвропейської модернізації.
17. Український рух початку ХХ ст. : національний і європейський досвід.
18. Революція 1917–1921 рр. у контексті європейських процесів першої половини ХХ ст.
19. Тоталітаризм ХХ ст. у Європі, його типологія та вплив на Україну.
20. Більшовицький режим (сталінщина) в Україні, його політика та наслідки.
21. Друга світова війна на європейському континенті – реалії, міфи й уроки історії.
22. Україна в період загальної кризи совєтської політичної системи (середина 1940-х – початок 1991 рр.).
23. Україна на шляху проголошення та ствердження державної незалежності (1990 і).
24. Українці в пошуках власної ідентичності перших десятиліть ХХІ ст.: епоха «революцій» та «контрреволюцій».
25. Мінливість геополітичних пріоритетів новітньої історії України: від багатовекторності до євроінтеграції.

Производя́щее хозя́йство — хозяйство, где основным источником существования являются выращиваемые культурные растения и домашние животные. При переходе от присваивающего хозяйства к производящему общество перешло от охоты и собирательства к скотоводству и земледелию. Это был сложный и длительный процесс, который начался в древнейших очагах (центрах) 12 — 10 тыс. лет назад, когда возникли различные центры одомашнивания животных и растений. Лишь соединение растениеводства со скотоводством стало решающим моментом в развитии хозяйства. Повысилась производительность труда и появилась возможность накопления избыточного продукта: у земледельцев — зерна, у ранних животноводов — скота. С развитием земледелия (особенно ирригационного) и подвижного скотоводства постепенно возникает социальное расслоение, раннеклассовые отношения, в частности рабовладельческие и феодальные. Появились городские торговые центры, ремесло отделилось от сельского хозяйства, увеличился обмен между разными этносами и историко-культурными регионами, сформировались различные хозяйственно-культурные типы как на основе ручного труда в земледелии, так и на основе использования тягловой силы скота при обработке полей, что явилось следующим важным этапом в хозяйственно-культурном развитии человечества.

См. также

Соборное уложение 1649 года было первым печатным памятником русского права, именно будучи кодексом, исторически и логически оно служит продолжением предшествующих кодексов права - Русской Правды и судебников, знаменуя вместе с тем неизмеримо более высокую ступень феодального права, отвечавшего новой стадии в развитии социально-экономических отношений , политического строя, юридических норм, судоустройства и судопроизводства Русского государства. p> Как кодекс права Уложение 1649 г.. во многих отношениях отразило тенденции дальнейшего процесса в развитии феодального общества. В сфере экономики оно закрепило путь образования единой формы феодальной земельной собственности на основе слияния двух ее разновидностей - поместий и вотчин. В социальной сфере Уложение отразило процесс консолидации основных классов - сословий, что привело определенной стабильности феодального общества и в то же время вызвало обострение классовых противоречий и усиление классовой борьбы, на которую, безусловно, влияло установление государственной системы крепостного права. Недаром с XVII в. открывается эра крестьянских войн. В сфере политической кодекс 1649 г. отразил, начальный этап перехода от сословно-представительной монархии к абсолютизму. В сфере суда и права с Уложением связан определенный этап централизации судебно-административного аппарата, детальная разработка и закрепление системы суда, унификация и всеобщность права на основе принципа права-привилегии. Уложение 1649 гг. - Качественно новый в истории феодального права России кодекс, значительно продвинувший разработку системы феодального законодательства. В то же время Уложение является крупнейшим памятником письменности феодальной эпохи. p> Уложение 1649 г.. более двухсот лет не утрачивало своего значения: оно открыло в 1830 г.. В «Полное собрание законов Российской империи В» и во многом были использованы при создании XV тома Свода законов и уголовного кодекса 1845 - Заключение о наказаниях. Использование Уложения 1649 г.. Во второй половине XVIII и первой половине XIX в. означало, что консервативные режимы того времени искали в Уложении опору для укрепления самодержавного строя.