1. Назовите основные аспекты отношений СССР и стран Запада в период 1964–1985 гг.
2. Почему во взаимоотношениях Советского Союза и стран Восточной Европы кризисные явления во время правления Л.И. Брежнева?
3. Какими были взаимоотношения СССР и стран Востока, стран третьего мира?
3. 1564г. создание иваном федоровичем " Апостола" первой русской точно датированной книги.
4. 1512г. создание " хронографа", создание " четьи минеи", создание сильвестром " Домостроя", сказание о князьях владимирских.
6. Пояаились специальнын органы, занимающиеся вопросами архитектуры- Городовой приказ, приказ каменных дел. Изменяется внешний облик кремля.
5.Появляется шатровый стиль в архитектуре. Появление храма Вознесения в селе Коломенском в 1532г. Появление в 1555-1560гг. Успенского собора( Василия Блаженного)
7. Написание Дионисием часть икон и фресок Успенского собора Московского Кремля. В 16 веке Дионисий пишет новую работу" Церковь воинствующая"
Ремесло: в 1586г. отливают " Царь- пушку"
Неминучим результатом формування капіталістичного устрою і розпаду феодалізму було становлення абсолютизму. У переході до абсолютизму, хоча він супроводжувався подальшим посиленням самовладдя короля, були зацікавлені самі широкі шари французького суспільства XVI-XVII ст. Абсолютизм був необхідний дворянству і духовенству, оскільки для них у зв'язку зі зростанням економічних труднощів і політичного тиску з боку третього стану зміцнення і централізація державної влади стали єдиною можливістю зберегти на якийсь час свої великі станові привілеї.
У абсолютизму була зацікавлена і міцніюча буржуазія, яка не могла ще претендувати на політичну владу, але потребувала королівської захисту від феодальної вольниці, знову сколихнула в XVI столітті у зв'язку з Реформацією і релігійними війнами. Встановлення миру, справедливості та громадського порядку було заповітною мрією основної маси французького селянства, що зв'язує свої надії на краще майбутнє з сильною і милосердною королівською владою.
Коли внутрішня і зовнішня опозиція королю (у тому числі і з боку церкви) була подолана, а єдиний духовний і національна самосвідомість об'єднало широкі маси французів навколо трону, королівська влада зуміла істотно зміцнити свої позиції в суспільстві і державі. Отримавши широку суспільну підтримку і спирається на зрослу державну міць королівська влада придбала в умовах переходу до абсолютизму великий політичну вагу і навіть відносну самостійність по відношенню до породив її суспільству.
Становлення абсолютизму в XVI ст. мало прогресивний характер, оскільки королівська влада сприяла завершенню територіального об'єднання Франції, формуванню єдиної французької нації, більш швидкому розвитку промисловості і торгівлі, раціоналізації системи адміністративного управління. Однак у міру занепаду феодального ладу в XVII-XVIII ст. абсолютна монархія, в тому числі і в силу саморозвитку самих її владних структур, все більше підносячись над суспільством, відривається від нього, вступає з ним у нерозв'язні суперечності. Таким чином, в політиці абсолютизму з неминучістю виявляються і набувають головне значення реакційні й авторитарні риси, у тому числі відкрита зневага до гідності і прав особистості, до інтересів і блага французької нації в цілому. Хоча королівська влада, використовуючи у своїх корисливих цілях політику меркантилізму і протекціонізму, неминуче підстьобувала капіталістичний розвиток, абсолютизм ніколи не ставив собі за мету захист інтересів буржуазії. Навпаки, він використав всю міць феодальної держави для того, щоб врятувати приречений історією феодальний лад разом з класовими і становими привілеями дворянства і духовенства.
Історична приреченість абсолютизму стала особливо очевидною в середині XVIII ст., Коли глибока криза феодальної системи привів до занепаду і розкладання всіх ланок феодальної держави. Крайньої межі досяг судово-адміністративне свавілля. Символом безглуздого марнотратства і проведення часу (нескінченні бали, полювання і інші розваги) став сам королівський двір, який називали "могилою нації".
Посилення королівської влади. Верховна політична влада при абсолютній монархії цілком переходить до короля і не ділиться ним з якимись державними органами. Для цього королям необхідно було подолати політичну опозицію феодальної олігархії і католицької церкви, ліквідувати станово-представницькі установи, створити централізований бюрократичний апарат, постійну армію, поліцію.
Вже в XVI ст. Генеральні штати практично перестають функціонувати. У 1614 році вони були скликані в останній раз, незабаром були розпущені і вже не збиралися до 1789 року. Деякий час для розгляду проектів важливих реформ і вирішення фінансових питань король збирав нотаблів (феодальну знать). У XVI ст. (З Болонського конкордату 1516 і Нантського едикту 1598 року) король повністю підпорядкував собі католицьку церкву у Франції.