1. Назвіть події, унаслідок яких у складі Російської імперії опинилися: а) Лівобереж- на Україна та Слобожанщина; б) Правобережна Україна; в) Південна Україна та Крим
Шарль Луи Наполеон Бонапарт был племянником Наполеона I и пошел по его стопам в политике. Став первым президентом Французской республики, он совершил переворот, захватил власть мирным путем и провозгласил себя императором. Правление последнего монарха Франции Наполеона III длилось с 1852 по 1870 год.
После того как Наполеон I был разгромлен в 1815 году, на французский трон взошел Людовик XVIII из рода Бурбонов. Но народ Франции больше не хотел иметь абсолютного монарха дореволюционного образца, поэтому королевскую власть урезали конституцией. Когда преемник Людовика Карл X попытался вновь возродить власть абсолютной монархии, в стране вспыхнула Июльская революция 1830 года, и он лишился престола.
Несмотря на это, все попытки создать республику были неудачны, и на трон взошел Луи-Филипп, который являлся главой Орлеанской ветви рода Бурбонов. Однако его провальная политика вновь привела к буржуазно-демократической революции 1848 года и к падению монархии.
В провозглашенной республике продолжались конфликты на фоне массовой безработицы. Как монархическое, так и республиканское общество раскололось на два лагеря. В это время в декабре 1848 года с третьей попытки и с всевозможных заговоров к власти пришел Луи Наполеон Бонапарт.
По трех лет, 2 декабря 1851 года, в годовщину одной из самых блестящих побед Наполеона I, Луи Наполеон ликвидировал законодательный орган республики — Собрание, большинство депутатов и других сторонников республики были арестованы. Поднявшиеся восстания в Париже были жестоко подавлены, а Луи Наполеон объявил создание империи.
Несмотря на авторитарный режим правления, Вторая империя до конца 1850-х годов даже пользовалась популярностью в народе. Правительство Наполеона развитию экономики и росту промышленности. Под руководством барона Жоржа Оссмана Париж реконструировали и превратили в современный город с широкими бульварами.
Внешняя политика Наполеона III тоже придавала ему популярности в стране. Франция в союзе с Англией вела Крымскую войну против России, а также вступила в войну за освобождение Италии от австрийцев. В итоге в награду от Италии к Франции были присоединены Савойя и Ницца.
Но с середины 1860-х годов Наполеон III потерпел ряд поражений во внешней политике: неудачная попытка посадить на мексиканский трон австрийского эрцгерцога Максимилиана закончилась его казнью, неудачное вмешательство в восстание в Польше, игнорирование возрастающей мощи Пруссии. Кроме того, в обществе назревало всеобщее недовольство правлением императора, и Франция вплотную подошла к созданию конституционной монархии. Но в 1870 году Бисмарк подстроил инцидент, в ходе которого Франция оказалась втянутой в войну. Французские войска терпели одно поражение за другим, а сам император попал в плен. В Париже произошла Сентябрьская революция, и императорская власть оказалась свергнутой.
У 1848 році, коли у Верхній Італії вибухнуло повстання проти австрійців, Гарібальді поспішив на батьківщину з 54 бойовими побратимами висадився в Ніцці; але перший щасливий період верхньоіталійської війни вже минув. Пропозиція Гарібальді королю Карлу Альберту воювати під знаменами Сардинського королівства була відкинута, а міланський комітет занадто пізно доручив йому організувати корпус добровольців.
Маючи корпус чисельністю лише півтори тисячі осіб, Гарібальді після запеклої боротьби змушений був поступитися чисельно переважаючим австрійцям і перейшов на швейцарську територію. Ця відчайдушна наполегливість під час загального занепаду духу зробила його ім'я надзвичайно популярним у всій Італії.
Сицилійці запропонували йому стати ватажком у їхній боротьбі проти неаполітанського короля Фердинанда II, але Гарібальді тоді вже був в Римі, куди привів (21 грудня) декілька сотень своїх прибічників на до тимчасовому уряду. Вибраний в римський парламент, він на першому ж засіданні, 5 лютого 1849 року, вніс пропозицію про проголошення республіки.
Після успішних операцій проти неаполітанців біля Палестрини і Веллетрі (15 травня) він відіграв видатну роль у блискучому опорі французькому генералу Удіно, який атакував Рим 30 квітня. Удіно змушений був вдатися до тривалої облоги Риму і, отримавши значне підкріплення, взяв його штурмом 3 липня. Гарібальді повів свої війська (1 550 осіб) на північ, щоб продовжувати боротьбу з австрійцями, які заволоділи Болоньєю, і дістатися, якщо можливо, до Венеції, яка все ще тримала опір проти австрійців.
Відтиснутий до східного берега і оточений ворогом, він був змушений шукати порятунку на морі. Незабаром Гарібальді знову висадився на сушу і був змушений рятуватися від переслідувань у горах та лісах; під час цих поневірянь померла мати його дітей, яка всюди супроводжувала його.
Шарль Луи Наполеон Бонапарт был племянником Наполеона I и пошел по его стопам в политике. Став первым президентом Французской республики, он совершил переворот, захватил власть мирным путем и провозгласил себя императором. Правление последнего монарха Франции Наполеона III длилось с 1852 по 1870 год.
После того как Наполеон I был разгромлен в 1815 году, на французский трон взошел Людовик XVIII из рода Бурбонов. Но народ Франции больше не хотел иметь абсолютного монарха дореволюционного образца, поэтому королевскую власть урезали конституцией. Когда преемник Людовика Карл X попытался вновь возродить власть абсолютной монархии, в стране вспыхнула Июльская революция 1830 года, и он лишился престола.
Несмотря на это, все попытки создать республику были неудачны, и на трон взошел Луи-Филипп, который являлся главой Орлеанской ветви рода Бурбонов. Однако его провальная политика вновь привела к буржуазно-демократической революции 1848 года и к падению монархии.
В провозглашенной республике продолжались конфликты на фоне массовой безработицы. Как монархическое, так и республиканское общество раскололось на два лагеря. В это время в декабре 1848 года с третьей попытки и с всевозможных заговоров к власти пришел Луи Наполеон Бонапарт.
По трех лет, 2 декабря 1851 года, в годовщину одной из самых блестящих побед Наполеона I, Луи Наполеон ликвидировал законодательный орган республики — Собрание, большинство депутатов и других сторонников республики были арестованы. Поднявшиеся восстания в Париже были жестоко подавлены, а Луи Наполеон объявил создание империи.
Несмотря на авторитарный режим правления, Вторая империя до конца 1850-х годов даже пользовалась популярностью в народе. Правительство Наполеона развитию экономики и росту промышленности. Под руководством барона Жоржа Оссмана Париж реконструировали и превратили в современный город с широкими бульварами.
Внешняя политика Наполеона III тоже придавала ему популярности в стране. Франция в союзе с Англией вела Крымскую войну против России, а также вступила в войну за освобождение Италии от австрийцев. В итоге в награду от Италии к Франции были присоединены Савойя и Ницца.
Но с середины 1860-х годов Наполеон III потерпел ряд поражений во внешней политике: неудачная попытка посадить на мексиканский трон австрийского эрцгерцога Максимилиана закончилась его казнью, неудачное вмешательство в восстание в Польше, игнорирование возрастающей мощи Пруссии. Кроме того, в обществе назревало всеобщее недовольство правлением императора, и Франция вплотную подошла к созданию конституционной монархии. Но в 1870 году Бисмарк подстроил инцидент, в ходе которого Франция оказалась втянутой в войну. Французские войска терпели одно поражение за другим, а сам император попал в плен. В Париже произошла Сентябрьская революция, и императорская власть оказалась свергнутой.
У 1848 році, коли у Верхній Італії вибухнуло повстання проти австрійців, Гарібальді поспішив на батьківщину з 54 бойовими побратимами висадився в Ніцці; але перший щасливий період верхньоіталійської війни вже минув. Пропозиція Гарібальді королю Карлу Альберту воювати під знаменами Сардинського королівства була відкинута, а міланський комітет занадто пізно доручив йому організувати корпус добровольців.
Маючи корпус чисельністю лише півтори тисячі осіб, Гарібальді після запеклої боротьби змушений був поступитися чисельно переважаючим австрійцям і перейшов на швейцарську територію. Ця відчайдушна наполегливість під час загального занепаду духу зробила його ім'я надзвичайно популярним у всій Італії.
Сицилійці запропонували йому стати ватажком у їхній боротьбі проти неаполітанського короля Фердинанда II, але Гарібальді тоді вже був в Римі, куди привів (21 грудня) декілька сотень своїх прибічників на до тимчасовому уряду. Вибраний в римський парламент, він на першому ж засіданні, 5 лютого 1849 року, вніс пропозицію про проголошення республіки.
Після успішних операцій проти неаполітанців біля Палестрини і Веллетрі (15 травня) він відіграв видатну роль у блискучому опорі французькому генералу Удіно, який атакував Рим 30 квітня. Удіно змушений був вдатися до тривалої облоги Риму і, отримавши значне підкріплення, взяв його штурмом 3 липня. Гарібальді повів свої війська (1 550 осіб) на північ, щоб продовжувати боротьбу з австрійцями, які заволоділи Болоньєю, і дістатися, якщо можливо, до Венеції, яка все ще тримала опір проти австрійців.
Відтиснутий до східного берега і оточений ворогом, він був змушений шукати порятунку на морі. Незабаром Гарібальді знову висадився на сушу і був змушений рятуватися від переслідувань у горах та лісах; під час цих поневірянь померла мати його дітей, яка всюди супроводжувала його.