Феміні́зм (англ. feminism, від лат. femina «жінка») — низка політичних, суспільних рухів, ідеологій та теоретичних парадигм, які поділяють спільну мету: визначити, встановити і досягти політичної, економічної, культурної, особистої та соціальної рівності жінок та чоловіків[1][2]. Це включає боротьбу з насильством проти жінок, гендерними стереотипами, встановлення можливостей для жінок у сфері освіти та праці, рівні з можливостями чоловіків. Кінцевою метою фемінізму є усунення сексизму та подолання гендерної нерівності. Феміністкою (чи феміністом)[3][4] є людина, яка обстоює або підтримує рівні з чоловічими права людини для жінок.[5]
Феміністичні рухи виступали та продовжують виступати за права жінок, включно з виборчими, правом обіймати державні посади, працювати та отримувати справедливу[en] (рівну з чоловіками) платню (а також іншими трудовими правами[en]), володіти власністю, отримувати освіту, укладати договори, рівними правами у шлюбі, репродуктивними правами[en] (зокрема, правом планувати сім'ю та контролювати народжуваність) та декретною відпусткою. Фемінізм також займається сприянням фізичній недоторканості і цілісності жінок (наприклад, свободі від насильницького калічення геніталій, «вбивств честі», спалювання наречених, селективних абортів) та захистом жінок і дівчат від зґвалтувань, сексуальних домагань, насильства в сім та інших форм насильства проти жінок.[6]
Феміністичні кампанії вважаються головною рушійною силою великих історичних соціальних змін для захисту прав жінок та подолання гендерної нерівності і дискримінації за статтю, особливо в західній цивілізації, де на їх рахунок майже повсюдно відносять досягнення виборчого права для жінок, гендерної нейтральності в англійській мові[en], репродуктивних прав[en] для жінок (включаючи доступ до протизаплідних засобів і абортів[en]), і право укладати контракти і володіти майном[7].
Феміністична теорія, що виникла з феміністичного руху, прагне зрозуміти природу гендерної нерівності шляхом вивчення соціальних ролей жінок і чоловіків та пережитого жінками досвіду; її відгалуження у різних областях знань, від феміністичної філософії до теорії права покликані вплинути на соціальне конструювання гендеру.[8][9]
Упродовж років розвинулись численні феміністичні рухи та ідеології, що репрезентують різні точки зору та цілі. Деякі форми фемінізму, наприклад, критикувались за те, що розглядали тільки білих представниць середнього класу, котрі закінчили коледж. Це призвело до появи етнічно специфічних або мультикультурних форм фемінізму, включаючи чорний та інтерсекційний фемінізм[10].
Хоча феміністична правозахисна діяльність була і є здебільшого зосереджена на жіночих правах, деякі феміністки, зокрема белл гукс[en][11], Кессі Джей, Кеті Янґ тощо, ратують за включення чоловічого звільнення та представників руху за права чоловіків до кола її цілей, вважаючи, що чоловіки також страждають від традиційних соціальних чи гендерних ролей, стереотипів та упередженостей і залучення їх до обговорення загальних соціальних проблем піде на користь
Установление режимов. В результате победы в Великой Отечественной войне советские войска оказались на территории освобожденных ими стран Восточной Европы. Здесь сразу же началось формирование новых органов власти. Правительства восточноевропейских государств, заметную роль в которых играли местные коммунисты и их союзники, стали ориентироваться на Москву. Руководящие посты в компартиях, за редким исключением, занимали политики школу Коминтерна. Сильное влияние левых политических сил в Восточной Европе объяснялось их активным участием в движении Сопротивления, ослаблением правых сил после разгрома фашизма, а также откровенной поддержкой со стороны Советского Союза. Поначалу коммунистические партии входили, как правило, в состав широких общественно-политических объединений (фронтов). Представители компартий получали министерские портфели в коалиционных правительствах. Постепенно их влияние усиливалось. В частности, авторитет коммунистов вырос после проведения в восточноевропейских странах аграрной реформы, сопровождавшейся уничтожением крупного землевладения. Теперь поддержку компартиям стали оказывать и многие крестьяне. К концу 40-х гГ. коммунисты вытеснили из правительств представителей других партий, установив свой контроль над государствами Восточной Европы. Почти повсеместно захват власти компартиями был осуществлен без вооруженного насилия, при видимом
Феміні́зм (англ. feminism, від лат. femina «жінка») — низка політичних, суспільних рухів, ідеологій та теоретичних парадигм, які поділяють спільну мету: визначити, встановити і досягти політичної, економічної, культурної, особистої та соціальної рівності жінок та чоловіків[1][2]. Це включає боротьбу з насильством проти жінок, гендерними стереотипами, встановлення можливостей для жінок у сфері освіти та праці, рівні з можливостями чоловіків. Кінцевою метою фемінізму є усунення сексизму та подолання гендерної нерівності. Феміністкою (чи феміністом)[3][4] є людина, яка обстоює або підтримує рівні з чоловічими права людини для жінок.[5]
Феміністичні рухи виступали та продовжують виступати за права жінок, включно з виборчими, правом обіймати державні посади, працювати та отримувати справедливу[en] (рівну з чоловіками) платню (а також іншими трудовими правами[en]), володіти власністю, отримувати освіту, укладати договори, рівними правами у шлюбі, репродуктивними правами[en] (зокрема, правом планувати сім'ю та контролювати народжуваність) та декретною відпусткою. Фемінізм також займається сприянням фізичній недоторканості і цілісності жінок (наприклад, свободі від насильницького калічення геніталій, «вбивств честі», спалювання наречених, селективних абортів) та захистом жінок і дівчат від зґвалтувань, сексуальних домагань, насильства в сім та інших форм насильства проти жінок.[6]
Феміністичні кампанії вважаються головною рушійною силою великих історичних соціальних змін для захисту прав жінок та подолання гендерної нерівності і дискримінації за статтю, особливо в західній цивілізації, де на їх рахунок майже повсюдно відносять досягнення виборчого права для жінок, гендерної нейтральності в англійській мові[en], репродуктивних прав[en] для жінок (включаючи доступ до протизаплідних засобів і абортів[en]), і право укладати контракти і володіти майном[7].
Феміністична теорія, що виникла з феміністичного руху, прагне зрозуміти природу гендерної нерівності шляхом вивчення соціальних ролей жінок і чоловіків та пережитого жінками досвіду; її відгалуження у різних областях знань, від феміністичної філософії до теорії права покликані вплинути на соціальне конструювання гендеру.[8][9]
Упродовж років розвинулись численні феміністичні рухи та ідеології, що репрезентують різні точки зору та цілі. Деякі форми фемінізму, наприклад, критикувались за те, що розглядали тільки білих представниць середнього класу, котрі закінчили коледж. Це призвело до появи етнічно специфічних або мультикультурних форм фемінізму, включаючи чорний та інтерсекційний фемінізм[10].
Хоча феміністична правозахисна діяльність була і є здебільшого зосереджена на жіночих правах, деякі феміністки, зокрема белл гукс[en][11], Кессі Джей, Кеті Янґ тощо, ратують за включення чоловічого звільнення та представників руху за права чоловіків до кола її цілей, вважаючи, що чоловіки також страждають від традиційних соціальних чи гендерних ролей, стереотипів та упередженостей і залучення їх до обговорення загальних соціальних проблем піде на користь
Объяснение:
Установление режимов. В результате победы в Великой Отечественной войне советские войска оказались на территории освобожденных ими стран Восточной Европы. Здесь сразу же началось формирование новых органов власти. Правительства восточноевропейских государств, заметную роль в которых играли местные коммунисты и их союзники, стали ориентироваться на Москву. Руководящие посты в компартиях, за редким исключением, занимали политики школу Коминтерна. Сильное влияние левых политических сил в Восточной Европе объяснялось их активным участием в движении Сопротивления, ослаблением правых сил после разгрома фашизма, а также откровенной поддержкой со стороны Советского Союза. Поначалу коммунистические партии входили, как правило, в состав широких общественно-политических объединений (фронтов). Представители компартий получали министерские портфели в коалиционных правительствах. Постепенно их влияние усиливалось. В частности, авторитет коммунистов вырос после проведения в восточноевропейских странах аграрной реформы, сопровождавшейся уничтожением крупного землевладения. Теперь поддержку компартиям стали оказывать и многие крестьяне. К концу 40-х гГ. коммунисты вытеснили из правительств представителей других партий, установив свой контроль над государствами Восточной Европы. Почти повсеместно захват власти компартиями был осуществлен без вооруженного насилия, при видимом