1. Почему могущество Твери росло быстрее других княжеств?
2. Какое событие положило начало противостоянию тверских и московских князей?
3. Как повлияло монгольское нашествие на единство русской цервки?
4. Почему вновь избранный митрополит Петр выбрал проживание Москву, а не Тверь?
Австрийцы застали в Галичине неограниченную власть польской шляхты, отсутствие промышленности и торговли, крупных городов и нормальных путей сообщения, бедность невежественного, закріпаченого населения. Поэтому австрийские власти в 70-80-х гг. XVIII ст. проводила реформы, это пришлось на времена императрицы Марии-Терезии ( 1740-1780 гг.) и ее сына Иосифа II (1780-1790 гг): • аграрная реформа — крестьяне были освобождены от личной зависимости и определен размер паншини (до 30 дней в год), запрет на применение телесных наказаний, предоставление крестьянам некоторых гражданских прав; • административная реформа — Королевство Галиции и Лодомерии разделена на округа, возглавляемые старостами, в селах власть принадлежала мандатор, городами управляли магистраты, впоследствии — городские советы, высшим представительным органом края стал сейм, где ведущие позиции занимала польская шляхта, центр — Львов; • образовательная реформа — восстановление во Львове вместо закрытой иезуитской академии в 1784 г. университета, при нем в 1809 г. действовал Русский институт, где на философском и богословском факультетах учились украинцы. Введены начальные и средние школы. В начальных школах обучение должно проводиться на родном языке; • религиозная реформа — католическая, протестантская и греко-католическая церкви были уравнены в правах. Запрет принуждать греко-католиков менять веру, равные права при приеме на государственную службу, уравнивание евреев в правах с другими народами империи. Последствия реформ: • положительное влияние на политическую модернизацию края; • усиление немецкого влияния, украинцы, как и ранее, устранены от участия в управлении; • в то время, когда Иосиф II ликвидировал самые отвратительные проявления крепостного права, Екатерина II вводила его для миллионов украинских крестьян, позитивные изменения в положении крестьян и греко-католической церкви; • распространение среди крестьян и греко-католического духовенства благосклонного отношения к Габсбургам.
Объяснение:
Македонія стала чекати приводу, аби втрутитися в грецькі справи. І він знайшовся: у Греції спалахнула війна. Об’єднання полісів на чолі з Фівами звинувачувало місто Фокіду в пограбуванні Дельфійського храму. Філіпп II втрутився у війну й покарав фокідян. Це уславило його як захисника грецьких святинь.
У цей час в Афінах з’явилися політики, які вважали, що об’єднати Грецію зможе саме Македонія. Філіппові II пропонували організувати спільний похід проти Персії, а також прийти до Греції та об’єднати грецькі поліси. Проти такого плану різко виступив відомий красномовець Демосфен, який чудово розумів, що прихід царя Македонії в Грецію означатиме втрату незалежності та відмову від демократії. Його викривальні промови проти Філіппа II назвали філіппіками.
Демосфену вдалося організувати союз Афін, Коринфа й Мегар, Аргоса проти Філіппа II. Спарта відмовилася брати участь у війні.
Біля міста Херонея 1 вересня 338 р. до н. е. відбулася битва, у якій греків було розбито. В Афінах почалася паніка. Але на місто цар Македонії не пішов. Йому була потрібна покірна, а не розгромлена Греція. Філіпп II відпустив полонених і запропонував мир. За це його було навіть проголошено почесним громадянином Афін.
Після цього в Коринфі було скликано представників усіх полісів і створено Загальногрецький союз. Македонського царя оголосили гегемоном союзу. Філіпп II ставав головнокомандувачем, у його розпорядження греки віддавали флот і сухопутну армію. Філіппу II доручили бути організатором спільного походу на Персію.
Проте Філіппу II не судилося здійснити цей похід. Його було підступно вбито. Армія проголосила царем сина Філіппа II - двадцятирічного Александра III (336-323 pp. до н. е.), у якому вбачала нового лідера походу на Персію.