В центре мемориала – пятиконечная звезда, внутри которой горит «вечный» огонь. На внутренних стенах монумента выбиты тематические барельефы, отражающие мужество людей, отстоявших свободу и независимость страны от фашистских
захватчиков.
Рядом расположены мемориальные доски, на которые занесены имена 1737 погибших и пропавших без вести на полях сражений солдат,призванных на фронт из Балхаша и Актогайского района. Скульптор — Б. Мусат, архитектор — А. Исмайлов.
Памятный знак «Танк-победитель».
Танк установлен в 1978 году на берегу озера Балхаш, в память о тружениках Балхашского металлургического комбината, которые в годы войны плавили броню для танков.
У наслідок Столипінської реформи близько 1/4 дворів в Україні, що входили до земельних громад, вийшли з них: у Степу 42 %, на Лівобережжі 16,5 %, на Правобережжі 48 %. Разом з тим на Правобережній Україні і на Полтавщині майже вся земля, якою користувалось селянство, перейшла у приватну власність, особисте приватне землеволодіння почало переважати у Чернігівській губернії, а у Таврійській, Херсонській, Катеринославській і Харківській воно охоплювало близько половини всіх дворів.
З 1907 по 1911 в Україні вийшли на відруби і хутори 225 500 господарів, які володіли 1,8 млн десятин землі. Найінтенсивніше зростали хутірські і відрубні господарства у степових губерніях і на Волині. Значною мірою завдяки кредитній до і Поземельного Банку селяни купили лише у 1906—1909 роках 385 000 десятин поміщицької землі. Провадилося землевпорядкування до 1917 року. Землевпорядні комісії припинили свою діяльність відповідно до постанови Тимчасового уряду у червні 1917 року. За період своєї діяльності впорядкували у 9 українських губерніях близько 0,5 млн господарств з 3,7 млн десятин.
За нового аграрного устрою селянин міг бодай частково виявити ініціативу і поліпшити своє господарство, у чому допомагала йому акція Селянського Поземельного Банку, сільгоспспілки, кооперація і земська агрономія. Завдяки прогресові агротехніки (перехід до плодозмін тощо) зросла врожайність (за 1904 — 12 на 20 %) і вартість селянських господарств.
Поліпшення, що почалося зі Столипінською реформою, стосувалося лише близько ¼ господарств, насамперед хутірських і відрубних. Хоч у руках селянства опинилося 65 % всієї землі, проте в Україні далі панувало аграрне перенаселення. 32 % селян не мали землі або мали до 1 десятини, 38 % господарств мали 1 — 4 десятини, 19 % — 4 — 9, ледве 11 % — більше (станом на 1917 рік). Бідняки (частково і середняки) не мали змоги купувати поміщицьку землю через високу ціну (наприклад, 400—700 карб. за десятину на Правобережжі) і не могли одержати кредиту за посередництвом Сел. Банку. Частина їх продавала землю багатим селянам, а самі еміґрували до Азійської Росії (рідше до міст).
Т. ч. Столипінська реформа, допомагаючи заможному селянству, мала на меті — створити з нього, поряд з занепалим дворянством , нову соціальну підпору для режиму. Щоб зменшити аграрне перенаселення, Столипін підтримував еміграцію селян за Урал. З 1906 по 1913 рік з 9 українських губерній виїхало до Азії 1,2 млн селян (найбільше 1909 року — 290 000), звідки, однак, одна чверть згодом повернулася.
Реформа спричинила ще більшу соціальну диференціацію селянства: збільшення найдрібніших і великих селянських господарств і зменшення середніх, власники яких продавали землю заможнішим і самі виїздили за Урал або до міст. Невирішена аграрна проблема була однією з причин революції 1917 року.
Столипінську реформу гостро критикував Володимир Ленін, а також російські й українські соціалістичні партії, обороняючи сільський пролетаріат, фактично побоюючись впливів заможнішого селянства.
Мемориал Победы был установлен в 1970 году.
В центре мемориала – пятиконечная звезда, внутри которой горит «вечный» огонь. На внутренних стенах монумента выбиты тематические барельефы, отражающие мужество людей, отстоявших свободу и независимость страны от фашистских
захватчиков.
Рядом расположены мемориальные доски, на которые занесены имена 1737 погибших и пропавших без вести на полях сражений солдат,призванных на фронт из Балхаша и Актогайского района. Скульптор — Б. Мусат, архитектор — А. Исмайлов.
Памятный знак «Танк-победитель».Танк установлен в 1978 году на берегу озера Балхаш, в память о тружениках Балхашского металлургического комбината, которые в годы войны плавили броню для танков.
Объяснение:
Картинки можно найти в интернете)
У наслідок Столипінської реформи близько 1/4 дворів в Україні, що входили до земельних громад, вийшли з них: у Степу 42 %, на Лівобережжі 16,5 %, на Правобережжі 48 %. Разом з тим на Правобережній Україні і на Полтавщині майже вся земля, якою користувалось селянство, перейшла у приватну власність, особисте приватне землеволодіння почало переважати у Чернігівській губернії, а у Таврійській, Херсонській, Катеринославській і Харківській воно охоплювало близько половини всіх дворів.
З 1907 по 1911 в Україні вийшли на відруби і хутори 225 500 господарів, які володіли 1,8 млн десятин землі. Найінтенсивніше зростали хутірські і відрубні господарства у степових губерніях і на Волині. Значною мірою завдяки кредитній до і Поземельного Банку селяни купили лише у 1906—1909 роках 385 000 десятин поміщицької землі. Провадилося землевпорядкування до 1917 року. Землевпорядні комісії припинили свою діяльність відповідно до постанови Тимчасового уряду у червні 1917 року. За період своєї діяльності впорядкували у 9 українських губерніях близько 0,5 млн господарств з 3,7 млн десятин.
За нового аграрного устрою селянин міг бодай частково виявити ініціативу і поліпшити своє господарство, у чому допомагала йому акція Селянського Поземельного Банку, сільгоспспілки, кооперація і земська агрономія. Завдяки прогресові агротехніки (перехід до плодозмін тощо) зросла врожайність (за 1904 — 12 на 20 %) і вартість селянських господарств.
Поліпшення, що почалося зі Столипінською реформою, стосувалося лише близько ¼ господарств, насамперед хутірських і відрубних. Хоч у руках селянства опинилося 65 % всієї землі, проте в Україні далі панувало аграрне перенаселення. 32 % селян не мали землі або мали до 1 десятини, 38 % господарств мали 1 — 4 десятини, 19 % — 4 — 9, ледве 11 % — більше (станом на 1917 рік). Бідняки (частково і середняки) не мали змоги купувати поміщицьку землю через високу ціну (наприклад, 400—700 карб. за десятину на Правобережжі) і не могли одержати кредиту за посередництвом Сел. Банку. Частина їх продавала землю багатим селянам, а самі еміґрували до Азійської Росії (рідше до міст).
Т. ч. Столипінська реформа, допомагаючи заможному селянству, мала на меті — створити з нього, поряд з занепалим дворянством , нову соціальну підпору для режиму. Щоб зменшити аграрне перенаселення, Столипін підтримував еміграцію селян за Урал. З 1906 по 1913 рік з 9 українських губерній виїхало до Азії 1,2 млн селян (найбільше 1909 року — 290 000), звідки, однак, одна чверть згодом повернулася.
Реформа спричинила ще більшу соціальну диференціацію селянства: збільшення найдрібніших і великих селянських господарств і зменшення середніх, власники яких продавали землю заможнішим і самі виїздили за Урал або до міст. Невирішена аграрна проблема була однією з причин революції 1917 року.
Столипінську реформу гостро критикував Володимир Ленін, а також російські й українські соціалістичні партії, обороняючи сільський пролетаріат, фактично побоюючись впливів заможнішого селянства.
Объяснение: