1.Почему со стороны старой партийной гвардии почти не было случа- ее сопротивления террору, а на открытых судебных процессах обвиняе
мете, как правило, безропотно признавали свою вину перед партией и
2. Почему в 1930-е гг. многие искренне верили в вину тех, кто оказы-
вался в тюрьмах и лагерях?
3. Как проходили выборы в СССР после принятия Конституции 1936 г.?
Какими партия обеспечивала нужный результат?
4. Кто такой А. Я. Вышинский? Чем необычна его биография и какую
роль он сыграл в эпоху сталинского террора?
5. Как переданы атмосфера и реалии сталинской эпохи в повести
А. П. Гайдара «Судьба барабанщика»?
-
1
Теорія «освіченого абсолютизму», родоначальником якої вважається Томас Гоббс, цілком пройнята раціоналістичною філософією Просвітництва. Сутність її полягає в ідеї світської держави, в прагненні абсолютизму поставити вище всього центральну владу. До XVIII століття державна ідея, виразником якої був абсолютизм, розумілася вузькопрактично: поняття про державу зводилося до сукупності прав державної влади. Міцно тримаючись за вироблені традицією погляди, освічений абсолютизм вніс разом з тим і нове розуміння держави, яка вже накладає на державну владу, що користується правами, і обов'язки. Наслідком такого погляду, що склалася під впливом теорії договірного походження держави, з'явилося те теоретичне обмеження абсолютної влади, яке викликало в європейських країнах цілу низку реформ, де поруч з прагненням до «державної користі» висувалися турботи про загальний добробут.
«Просвітницька» література XVIII століття не тільки ставила завдання критики старих порядків: прагнення філософів і політиків того часу сходилися в тому, що реформа повинна здійснитися державою і в інтересах держави. Не дивно, що ці ідеї припали до смаку деяким монархам, зокрема Фрідріху II. Ще в юності він захопився філософією і листуванням із вільнодумцями, став масоном і написав власний трактат із критикою політичної теорії Макіавеллі, виданий в Голландії під вигаданим ім'ям. А ставши королем, Фрідріх II із завзяттям взявся за проведення реформ — у відповідності із власним розумінням ідей Просвітництва. Він заборонив тортури й оголосив про скасування цензури. Переконаний прихильник свободи віросповідання, король стверджував, що може звести у Пруссії святилища навіть для язичників, якщо ті захочуть оселитися в його державі, а згодом таки розпорядився побудувати католицький собор у Берліні, населеному переважно протестантами. Приватну власність оголосили недоторканною, судочинство за порадою Монтеск'є відокремили від виконавчої влади. За наказом монарха був створений новий звід законів. Фрідріх II запровадив у Пруссії загальну початкову освіту, будував дороги, заохочував заснування нових мануфактур, скасував митниці всередині королівства. Така державна політика, власне, й дістала назву «освіченого абсолютизму»[1].
«Освічений абсолютизм», принаймні в теорії прагнув до союзу монархів і філософів, які бажали підпорядкувати держава чистому розумові. Не дивно, що в літературі «освічений абсолютизм» був зустрінутий захоплено. Найбільш яскравий приклад цього захоплення — політичний світогляд Вольтера, цієї ж точки зору трималася і школа фізіократів з Кене, Мерсьє-де-ла-Рів'єром і Тюрго на чолі.
Політика освіченого абсолютизму, за прикладом Фрідріха II поширився й на інші країни Європи — окрім Англії, Польщі і Франції: Англія вже досягла того, до чого прагнув освічений абсолютизм, в Польщі не було королівського абсолютизму і панувала шляхта, а королі Франції Людовик XV і Людовик XVI не в змозі були взяти на себе ролі ініціаторів реформи, внаслідок чого колишній лад був зруйнований революцією.Хронологічні межі освіченого абсолютизму умовні, зазвичай наводиться період з 1740 р. по 1789 р., тобто від вступу на престол прусського короля Фрідріха II до Великої французької революції.
В російській літературі межі освіченого абсолютизму часто трактують розширено — залучаючи до них добу Петра I, хоча цього російського володаря надихали не стільки ідеї Просвітництва (що в той час були поширені лише в Британії), скільки ідеал «регулярної держави» Самуїла Пуфендорфа та Готфріда Лейбніца.
Також дискусійним є питання чи варто поширювати терміну «освічений абсолютизм» на державу Габсбургів часів Йосипа II та Російську імперію часів Катерини II, які часто визначають як «поліцейські
Объяснение:
Крымский полуостров в силу своего географического положения и уникальных природных условий с античных времён являлся перекрёстком морских транзитных путей.
Первые люди появились на крымской земле около ста тысяч лет назад. Короткая тёплая зима и продолжительное солнечное лето, богатый растительный и животный мир Крыма позволяли племенам и народам, с древности оседавшим на его землях, заниматься охотой, бортничеством и рыболовством, скотоводством и земледелием. Наличие на полуострове большого количества месторождений железной руды развитию ремёсел, металлургии, горного дела.
С конца XV века приморские города и горная часть Крыма вошли в состав Османской империи. Остальной территорией полуострова владело Крымское ханство — вассал Османской империи. Однако по данным доктора исторических наук, профессора РАН Ильи Зайцева и согласно книге Института истории РАН «История Крыма» Крымское ханство никогда не было вассалом Турции[1][2]. По Кючук-Кайнарджийскому мирному договору 1774 года, подписанному в результате Русско-турецкой войны1768—1774 годов, как Турция, так и Россия обязались не вмешиваться в дела Крымского ханства.
В 1783 году Крымский полуостров был присоединён к Российской империи. Во время Гражданской войны в России (1917—1922) Крымский полуостров стал последним оплотом Белого движения в европейской России. В советское время Крым входил в состав РСФСР, в 1954 году по решению советского руководства был передан Украинской ССР, после распада СССР (1991) Крым стал частью независимой Украины. В марте 2014 года Крым присоединён к Российской Федерации, что не признаётся Украиной и большинством стран-членов ООН.
Объяснение: