Запорізька Січ (укр. Запорiзька Січ) - суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва, що склалася наприкінці ХV ст. - першій половині XVI ст. за дніпровськими порогами в районі острова Хортиця. Запорізька Січ - назва ряду послідовно змінювали один одного військових і адміністративних центрів дніпровського низового козацтва з XVI по XVIII ст., Які називаються «Січ» по найменуванню головного зміцнення (військового табору) і «Запорізькими» за місцем їх розташування в пониззі Дніпра на південь від важкопрохідних дніпровських порогів . Степова місцевість нижче дніпровських порогів здавна зветься Запоріжжям (по розташуванню за порогами Дніпра). Саме тут, на межі лісу і дикого степу, на стику слов'янської осілого сталості та розгульного життя кочівників, зародилося й зміцніло запорізьке козацтво. Перші козаки з'явилися на порогах Дніпра, ймовірно, в кінці XV-го століття. У 1492 році запорізькі козаки атакували турецьку військово-морську галеру під Тягин і звільнили українців, захоплених у полон і проданих у рабство. Як писав професор Михайло Грушевський, це була перша в історії офіційна згадка про дії козаків на морі й офіційна згадка про запорожців узагалі. Місцезнаходження Запорізької Січі в різні періоди її історії У 1397 році золотоординський хан Тохтамиш передав ординські землі (Київщину, Поділля, Чернігівщину і частина Дикого поля) литовському князю Вітовту в обмін на захист від Тамерлана, інші землі довгий час вважалися нічиїми, призначеними лише для кочовища. У перших згадках слово «козак» означало «працівник, наймит» або навпаки, тюркск. «Вільна, незалежна людина, шукач пригод, бродяга». Під час походу польського короля Яна-Альбрехта на татар 1489 року дорогу його війську на Поділлі вказували козаки-християни. У тому ж році загони отаманів Василя Жили, Богдана і Голубця напали на Таванська переправу в пониззі Дніпра і, розігнавши татарську варту, пограбували купців. Згодом, скарги хана на козацькі напади стають регулярними. На думку Литвина, враховуючи як звично це позначення вживається в документах того часу, можна вважати, що козаки-слов'яни були відомі не одне десятиліття, принаймні, з середини XV століття, можливо також, що у своїх сусідів з тюркомовної (переважно татарської) середовища запорізькі козаки запозичили не тільки назва, а й чимало інших слів, візьме зовнішності, організації і тактики, ментальності.
Земледелие преимущественно поливное. Площадь орошаемых земель в южном Афганистане составляет около 100 тыс. га; можно оросить еще приблизительно 300 тыс. га. Строительство плотин было начато лет 25 назад, но покане оказало существенного влияния на сельское хозяйство страны. Для орошения используются арыки, а в юго-западной части страны — более сложные подземные сооружения — кяризы.
Основные сельскохозяйственные орудия — это деревянный плуг йыве с железным лемехом, выравнивательная доска мала вместо бороны, выравнивательные лопаты гахавар. Убирают урожай серпом; молотят обычно с волов, которых гоняют по току; веют подбрасыванием зерна на ветру лопатой. Урожай перевозят на ослах или переносят в особых плетенках. Повсеместно используются простого устройства водяные мельницы — жранда; у кочевников сохраняются и ручные мельницы — мечын.
Скотоводство
Скотоводство у афганцев носит экстенсивный характер. Занимаются им главным образом кочевые племена, в меньших размерах — оседлое население, почевники разводят по преимуществу мелкий рогатый скот — овец и коз. Овцы — курдючные, двух пород: гильзайская (белая с тонкой шерстью) и гисарская (бурая или черная с грубой шерстью, но дающая много мяса и сала). Разводят также зебу и буйволов; в большом количестве — верблюдов и ослов, в меньшем — лошадей.
Шерсть идет на продажу; важным центром торговли шерстью является Кандагар. На продажу идет также кожа, которая экспортируется в значительном количестве.
Сельские промыслы и ремесла
Среди некоторых афганских племен (часть сулейман- хелей, тараки, хароти, исхакзаи) издавна распространена караванная торговля. Как сама эта торговля, так и занимающиеся ею племена именуются повинда, или пованда (от повал — пасти). Повинда — это вооруженные караваны купцов-кочевников, до последних лет осенью отправлявшихся в Индию с афганскими товарами и возвращавшихся оттуда весной с фабричными изделиями, пряностями ит. п. В начале осени повинда собирались на равнинах в районе Газни, со своими семьями и стадами, с вереницей верблюдов, груженных товарами. Образуя огромные караваны, иногда в несколько тысяч человек, они в боевом порядке следовали через страну вазиров и какаров, через Гомальский проход и Зхоб. В округе Дера-Исмаил-Хан они оставляли свои стада и семьи под охраной части мужчин, а сами шли дальше в поисках работы или для продажи своих товаров, доходя до Лагора, Дели, Бенареса, Раджпутаны и даже до Патны. Весной они таким же порядком возвращались обратно в горные области близ Газни и Келати-Гильзаи, а летом отправлялись дальше — в Кандагар, Герат и т.д. На афганской границе из-за таможенных сборов нередко происходили конфликты с афганскими властями, переходившие в вооруженные столкновения, а иногда даже перераставшие в восстания, например, восстания сулейманхелей в 1937 и 1944 гг.
Запорізька Січ - назва ряду послідовно змінювали один одного військових і адміністративних центрів дніпровського низового козацтва з XVI по XVIII ст., Які називаються «Січ» по найменуванню головного зміцнення (військового табору) і «Запорізькими» за місцем їх розташування в пониззі Дніпра на південь від важкопрохідних дніпровських порогів .
Степова місцевість нижче дніпровських порогів здавна зветься Запоріжжям (по розташуванню за порогами Дніпра). Саме тут, на межі лісу і дикого степу, на стику слов'янської осілого сталості та розгульного життя кочівників, зародилося й зміцніло запорізьке козацтво.
Перші козаки з'явилися на порогах Дніпра, ймовірно, в кінці XV-го століття. У 1492 році запорізькі козаки атакували турецьку військово-морську галеру під Тягин і звільнили українців, захоплених у полон і проданих у рабство. Як писав професор Михайло Грушевський, це була перша в історії офіційна згадка про дії козаків на морі й офіційна згадка про запорожців узагалі.
Місцезнаходження Запорізької Січі в різні періоди її історії
У 1397 році золотоординський хан Тохтамиш передав ординські землі (Київщину, Поділля, Чернігівщину і частина Дикого поля) литовському князю Вітовту в обмін на захист від Тамерлана, інші землі довгий час вважалися нічиїми, призначеними лише для кочовища. У перших згадках слово «козак» означало «працівник, наймит» або навпаки, тюркск. «Вільна, незалежна людина, шукач пригод, бродяга».
Під час походу польського короля Яна-Альбрехта на татар 1489 року дорогу його війську на Поділлі вказували козаки-християни. У тому ж році загони отаманів Василя Жили, Богдана і Голубця напали на Таванська переправу в пониззі Дніпра і, розігнавши татарську варту, пограбували купців. Згодом, скарги хана на козацькі напади стають регулярними. На думку Литвина, враховуючи як звично це позначення вживається в документах того часу, можна вважати, що козаки-слов'яни були відомі не одне десятиліття, принаймні, з середини XV століття, можливо також, що у своїх сусідів з тюркомовної (переважно татарської) середовища запорізькі козаки запозичили не тільки назва, а й чимало інших слів, візьме зовнішності, організації і тактики, ментальності.
Земледелие
Земледелие преимущественно поливное. Площадь орошаемых земель в южном Афганистане составляет около 100 тыс. га; можно оросить еще приблизительно 300 тыс. га. Строительство плотин было начато лет 25 назад, но покане оказало существенного влияния на сельское хозяйство страны. Для орошения используются арыки, а в юго-западной части страны — более сложные подземные сооружения — кяризы.
Основные сельскохозяйственные орудия — это деревянный плуг йыве с железным лемехом, выравнивательная доска мала вместо бороны, выравнивательные лопаты гахавар. Убирают урожай серпом; молотят обычно с волов, которых гоняют по току; веют подбрасыванием зерна на ветру лопатой. Урожай перевозят на ослах или переносят в особых плетенках. Повсеместно используются простого устройства водяные мельницы — жранда; у кочевников сохраняются и ручные мельницы — мечын.
Скотоводство
Скотоводство у афганцев носит экстенсивный характер. Занимаются им главным образом кочевые племена, в меньших размерах — оседлое население, почевники разводят по преимуществу мелкий рогатый скот — овец и коз. Овцы — курдючные, двух пород: гильзайская (белая с тонкой шерстью) и гисарская (бурая или черная с грубой шерстью, но дающая много мяса и сала). Разводят также зебу и буйволов; в большом количестве — верблюдов и ослов, в меньшем — лошадей.
Шерсть идет на продажу; важным центром торговли шерстью является Кандагар. На продажу идет также кожа, которая экспортируется в значительном количестве.
Сельские промыслы и ремесла
Среди некоторых афганских племен (часть сулейман- хелей, тараки, хароти, исхакзаи) издавна распространена караванная торговля. Как сама эта торговля, так и занимающиеся ею племена именуются повинда, или пованда (от повал — пасти). Повинда — это вооруженные караваны купцов-кочевников, до последних лет осенью отправлявшихся в Индию с афганскими товарами и возвращавшихся оттуда весной с фабричными изделиями, пряностями ит. п. В начале осени повинда собирались на равнинах в районе Газни, со своими семьями и стадами, с вереницей верблюдов, груженных товарами. Образуя огромные караваны, иногда в несколько тысяч человек, они в боевом порядке следовали через страну вазиров и какаров, через Гомальский проход и Зхоб. В округе Дера-Исмаил-Хан они оставляли свои стада и семьи под охраной части мужчин, а сами шли дальше в поисках работы или для продажи своих товаров, доходя до Лагора, Дели, Бенареса, Раджпутаны и даже до Патны. Весной они таким же порядком возвращались обратно в горные области близ Газни и Келати-Гильзаи, а летом отправлялись дальше — в Кандагар, Герат и т.д. На афганской границе из-за таможенных сборов нередко происходили конфликты с афганскими властями, переходившие в вооруженные столкновения, а иногда даже перераставшие в восстания, например, восстания сулейманхелей в 1937 и 1944 гг.