курманжан маматбай кызы родилась в аиле орок (орке) в алайских горах, в семье киргизов-кочевников из племени мунгуш, населявшего окрестности оша когда ей исполнилось 18 лет, родители курманжан хотели выдать её замуж за мужчину, который был втрое старше девушки, но она, нарушив традицию, сбежала из юрты жениха и вернулась в дом своего отца, маматбая, где жила в течение трёх последующих лет
в 1832 году богатый алайский феодал бек алимбек, имевший звание датки и возглавлявший племена алайских киргизов, освободил курманджан от брачного договора и взял её в законные жёны. она родила ему пятерых сыновей, была неизменной и советчицей. их брак длился 29 лет и оборвался неожиданно: алимбек, принимавший участие во многочисленных дворцовых интригах в кокандском ханстве, в 1862 году во время одного из дворцовых переворотов попал в западню и был убит. правление перешло к его пятидесятилетней .
сама курманжан не только пользовалась уважением алайцев, но и фактически опиралась на преданное ей войско в составе 10 тысяч джигитов. когда кокандский хан худояр провозгласил алайских кыргызов своими подданными и обложил их налогами, правительница не только воспротивилась этому, но и сумела заставить худояра отказаться от обложения кочевников податями, признать её в качестве нового правителя алая и присвоить ей почётный титул «датка». хан, известный своей надменностью, был вынужден встречать курманджан-датку как самого знатного бека — впервые в средней азии и на всём мусульманском востоке в честь женщины был устроен официальный приём. признал алайскую правительницу и эмир бухары музаффар: он был вторым правителем, ей титул «датка». на сегодняшний день курманджан-датка принадлежит к немногочисленной категории женщин, которые когда-либо вставали во главе мусульманского государства
ставка курманжан-датки находилась в небольшом аиле гульча. учёный а. п. федченко, путешествовавший по туркестану и посещавший алай в сопровождении кыргызских джигитов, отметил, что курманджан «пользуется огромным авторитетом, наши джигиты не говорили о ней иначе, как с великим уважением». с осторожностью и почтением относились к алайской правительнице и кокандские ханы, ценившие её способность сохранять власть над непокорным киргизским народом
Пояснення:Французький абсолютизм — абсолютна монархія, що утвердилась у Франції в останні два століття існування Старого порядку. Абсолютизм прийшов на заміну періоду станової монархії і був ліквідований Великою Французькою революцією.
Спроба генеральних штатів в період релігійних війн обмежити королівську владу не вдалась. Цьому завадили прагнення знаті повернутися до феодального роздроблення і бажання міст відновити свою колишню незалежність, тоді як генеральні штати могли бути всього лиш центральною владою, при цьому не надаючи більш широких прав містам та місцевій знаті.
З іншого боку, вищі стани і міщани ворогували між собою. Народ був невдоволений свавіллям дворян і міжусобицями, та був готовий підтримати владу, яка рятувала його від анархії. Генріх IV взагалі не скликав генеральних штатів; після цього вони скликалися лише одного разу. Головним завданням його уряду було покращення економічного добробуту країни і державних фінансів. Йому допомагав міністр Сюллі — суворий і чесний гугенот. Вони піклувалися про розвиток сільськогосподарського сектору (землеробства) і промисловості, про полегшення податкового навантаження, про внесення порядку в фінансову систему, однак для втілення задумів їм забракло часу.
У період раннього дитинства Людовіка XIII, в 1614 році, для припинення заворушень в управлінні були скликані генеральні штати. Третій стан виступив з цільовою програмою перетворень:
1) скликати державних чиновників на певні терміни;
2) привілеї духовенства і дворянства мали бути відмінені, а податки розповсюджувалися б більш рівномірно;
3) уряд припиняв купувати покірність вельмож грошовими роздачами, для того щоби припинити довільні арешти.
Вище духівництво і дворянство були вкрай незадоволені такими заявами і протестували проти слів оратора третього стану, який зрівняв три стани з трьома синами одного батька. Привілейовані стани не хотіли бачити братами людей, яких вони швидше вважали своїми слугами. Скликання штатів не змінило ситуацію, і після цього вони не скликалися протягом 175 років.
Початок встановлення режиму абсолютизму у Франції поклала ще династія Валуа в кінці XV ст. (Людовік XII, Генріх II). Велике значення мало остаточне завершення політичного об'єднання країни за Людовіка XI (1461-1483), а його наступники намагалися скористатися наданими можливостями для встановлення повного контролю над усіма провінціями та для ліквідації автономії міст. До середини XVI ст. майже уся територія країни перебувала під владою короля. Нова династія Бурбонів (з другої пол. XVI ст.) мала уже необмежену владу. Утвердження абсолютизму супроводилося війнами між католиками і гугенотами, монархія зуміла використати і цю обставину для свого зміцнення.
Остаточно сформувався абсолютизм за кардинала Рішельє, який служив у слабовольного Людовіка XIII. Рішельє суворо придушував виступи народних низів, розправлявся з релігійними дисидентами-гугенотами, рішуче карав непокірних магнатів. «Інтереси держави,-стверджував Рішельє,- є найвище благо... Моя перша ціль - велич короля, друга - могутність королівства».
Для управління провінціями замість колишніх герцогів і графів та їх наступників - прево і бальї були поставлені нові королівські чиновники - «інтенданти поліції, юстиції і фінансів». В їхню компетенцію входило керівництво місцевою поліцією та збройними силами, а також збір податків. Інтендантів призначали з осіб немісцевого походження, як правило, незнатних. Ця посада не продавалася з торгів, як майже усі інші.
ответ:
курманжан маматбай кызы родилась в аиле орок (орке) в алайских горах, в семье киргизов-кочевников из племени мунгуш, населявшего окрестности оша когда ей исполнилось 18 лет, родители курманжан хотели выдать её замуж за мужчину, который был втрое старше девушки, но она, нарушив традицию, сбежала из юрты жениха и вернулась в дом своего отца, маматбая, где жила в течение трёх последующих лет
в 1832 году богатый алайский феодал бек алимбек, имевший звание датки и возглавлявший племена алайских киргизов, освободил курманджан от брачного договора и взял её в законные жёны. она родила ему пятерых сыновей, была неизменной и советчицей. их брак длился 29 лет и оборвался неожиданно: алимбек, принимавший участие во многочисленных дворцовых интригах в кокандском ханстве, в 1862 году во время одного из дворцовых переворотов попал в западню и был убит. правление перешло к его пятидесятилетней .
сама курманжан не только пользовалась уважением алайцев, но и фактически опиралась на преданное ей войско в составе 10 тысяч джигитов. когда кокандский хан худояр провозгласил алайских кыргызов своими подданными и обложил их налогами, правительница не только воспротивилась этому, но и сумела заставить худояра отказаться от обложения кочевников податями, признать её в качестве нового правителя алая и присвоить ей почётный титул «датка». хан, известный своей надменностью, был вынужден встречать курманджан-датку как самого знатного бека — впервые в средней азии и на всём мусульманском востоке в честь женщины был устроен официальный приём. признал алайскую правительницу и эмир бухары музаффар: он был вторым правителем, ей титул «датка». на сегодняшний день курманджан-датка принадлежит к немногочисленной категории женщин, которые когда-либо вставали во главе мусульманского государства
ставка курманжан-датки находилась в небольшом аиле гульча. учёный а. п. федченко, путешествовавший по туркестану и посещавший алай в сопровождении кыргызских джигитов, отметил, что курманджан «пользуется огромным авторитетом, наши джигиты не говорили о ней иначе, как с великим уважением». с осторожностью и почтением относились к алайской правительнице и кокандские ханы, ценившие её способность сохранять власть над непокорным киргизским народом
Відповідь:
Пояснення:Французький абсолютизм — абсолютна монархія, що утвердилась у Франції в останні два століття існування Старого порядку. Абсолютизм прийшов на заміну періоду станової монархії і був ліквідований Великою Французькою революцією.
Спроба генеральних штатів в період релігійних війн обмежити королівську владу не вдалась. Цьому завадили прагнення знаті повернутися до феодального роздроблення і бажання міст відновити свою колишню незалежність, тоді як генеральні штати могли бути всього лиш центральною владою, при цьому не надаючи більш широких прав містам та місцевій знаті.
З іншого боку, вищі стани і міщани ворогували між собою. Народ був невдоволений свавіллям дворян і міжусобицями, та був готовий підтримати владу, яка рятувала його від анархії. Генріх IV взагалі не скликав генеральних штатів; після цього вони скликалися лише одного разу. Головним завданням його уряду було покращення економічного добробуту країни і державних фінансів. Йому допомагав міністр Сюллі — суворий і чесний гугенот. Вони піклувалися про розвиток сільськогосподарського сектору (землеробства) і промисловості, про полегшення податкового навантаження, про внесення порядку в фінансову систему, однак для втілення задумів їм забракло часу.
У період раннього дитинства Людовіка XIII, в 1614 році, для припинення заворушень в управлінні були скликані генеральні штати. Третій стан виступив з цільовою програмою перетворень:
1) скликати державних чиновників на певні терміни;
2) привілеї духовенства і дворянства мали бути відмінені, а податки розповсюджувалися б більш рівномірно;
3) уряд припиняв купувати покірність вельмож грошовими роздачами, для того щоби припинити довільні арешти.
Вище духівництво і дворянство були вкрай незадоволені такими заявами і протестували проти слів оратора третього стану, який зрівняв три стани з трьома синами одного батька. Привілейовані стани не хотіли бачити братами людей, яких вони швидше вважали своїми слугами. Скликання штатів не змінило ситуацію, і після цього вони не скликалися протягом 175 років.
Початок встановлення режиму абсолютизму у Франції поклала ще династія Валуа в кінці XV ст. (Людовік XII, Генріх II). Велике значення мало остаточне завершення політичного об'єднання країни за Людовіка XI (1461-1483), а його наступники намагалися скористатися наданими можливостями для встановлення повного контролю над усіма провінціями та для ліквідації автономії міст. До середини XVI ст. майже уся територія країни перебувала під владою короля. Нова династія Бурбонів (з другої пол. XVI ст.) мала уже необмежену владу. Утвердження абсолютизму супроводилося війнами між католиками і гугенотами, монархія зуміла використати і цю обставину для свого зміцнення.
Остаточно сформувався абсолютизм за кардинала Рішельє, який служив у слабовольного Людовіка XIII. Рішельє суворо придушував виступи народних низів, розправлявся з релігійними дисидентами-гугенотами, рішуче карав непокірних магнатів. «Інтереси держави,-стверджував Рішельє,- є найвище благо... Моя перша ціль - велич короля, друга - могутність королівства».
Для управління провінціями замість колишніх герцогів і графів та їх наступників - прево і бальї були поставлені нові королівські чиновники - «інтенданти поліції, юстиції і фінансів». В їхню компетенцію входило керівництво місцевою поліцією та збройними силами, а також збір податків. Інтендантів призначали з осіб немісцевого походження, як правило, незнатних. Ця посада не продавалася з торгів, як майже усі інші.