1. Прочитайте уривок із джерела. Дайте відповіді на запитання.

«Французьке королівство, як усі твердили, уважалося першим серед християнських держав як за своєю величчю й силою, так і за рівнем того авторитету, який мав король. Стосовно королівської влади, то вона з часів свого виникнення завжди була незалежною, і король не визнавав над собою жодної іншої влади, крім Бога. Ця незалежність, хоч і властива іншим монархам, але далеко не всім, позаяк одні визнавали над собою владу церкви, як колись Англія, або ж тепер Неаполь, інші — владу імператора, як наприклад Чехія і Польща» (Венеційський посол Мікеле Суріано про абсолютну владу французького короля, 1561 р.).

• Чому влада французького короля вважалася незалежною?

• Пригадайте з історії середніх віків, який англійський правитель визнавав владу Папи.

2. Прочитайте уривок із джерела. Дайте відповіді на запитання.

«...Ми, згідно з думкою нашої ради, на наше глибоке переконання та в силу нашої королівської влади й авторитету сказали й оголосили..., що наш паризький парламент та інші наші трибунали було створено тільки для того, аби вершити правосуддя над нашими підданими; ми строго їм забороняємо в майбутньому... брати у своє провадження... усі справи, які можуть стосуватися держави, адміністрації та уряду; ці справи ми залишаємо за собою та нашими наступниками...» (З едикту Людовіка XIII про заборону парламентам (судам) утручатися в державні справи й адміністрацію, 1641 р.).

• Що означала заборона Людовіка XIII судовим установам утручатися в державні справи?

• Поміркуйте, з якою метою король прийняв цей едикт.

3. Прочитайте уривок із джерела. Дайте відповіді на запитання.

«Влада короля є священною... Королі діють як слуги Божі та його намісники на землі. Бог через їхнє посередництво встановлює Своє царство...

Королівська влада є необмеженою. Аби зробити це слово ненависним і неприйнятним, багато хто навмисно ототожнює управління необмежене з управлінням деспотичним. Але це цілком відмінні речі. Без цієї необмеженої влади правитель не може ані чинити добро, ані карати зло; його влада повинна бути такою, аби ніхто не зміг її уникнути...

Треба коритися володарям так, як самій справедливості, без цього не може бути жодного порядку й успіху в справах. Тільки Бог може судити винесені ними вироки та їх самих... Тому кожний, хто не бажає коритися володареві, не піддається іншому суду, а засуджується нещадно на смерть як ворог народного спокою й людського суспільства.

Піддані зобов’язані беззаперечно підкорятися володареві. Тільки в одному випадку можна відмовитися коритися, а саме в разі, якщо володар наказує чинити всупереч Божим заповідям» (З трактату відомого французького проповідника й письменника XVII ст. Боссюета «Політика, заснована на Святому Письмі»).

• Чим обумовлює автор необхідність коритися володареві?

• Чи сприяли подібні настанови зміцненню влади монарха?

• Що має на увазі Боссюет, коли згадує про Божі заповіді?

Немного не о том .

VIII в. в жизни народов Европы и Америки -- это время величайших культурных, социально-экономических и политических сдвигов. В исторической науке эпоха Нового времени обычно связывается с утверждением буржуазных отношений в Западной Европе. Действительно, это важная социально-экономическая характеристика данной эпохи. Но в Новое время одновременно с этим процессом происходили и другие глобальные процессы, охватившие структуру цивилизации в целом. Становление в Западной Европе эпохи Нового времени означал цивилизационный сдвиг: разрушение устоев традиционной европейской цивилизации и утверждение новой. Этот сдвиг получил название модернизации.

Модернизация -- это сложный многогранный процесс, протекавший в Европе в течение полутора столетий и охвативший все сферы жизни общества. В сфере производства модернизация означала индустриализацию -- постоянно нарастающее использование машин. В социальной сфере модернизация тесно связана с урбанизацией -- небывалым ростом городов, который привел к преобладающему их положению в экономической жизнедеятельности общества. В политической сфере модернизация означала демократизацию политических структур, закладывание предпосылок для формирования гражданского общества и правового государства. В духовной сфере модернизация связана с секуляризацией -- высвобождением всех сфер общественной и личной жизни из-под опеки религии и церкви, их обмирщения, а также интенсивное развитие грамотности, образования, научного знания о природе и обществе.

Идейной основой модернизации общественной жизни в Новое время стала идеология Просвещения. XVIII в. в Европе также называют эпохой Просвещения. Деятели эпохи Просвещения оставили глубокий след в философии, науке, искусстве, литературе и политике. Они выработали новое мировоззрение, призванное раскрепостить человеческую мысль, освободить ее от рамок средневекового традиционализма.

Философской основой мировоззрения эпохи Просвещения был рационализм.

XVIII в. вошел в историю как век просвещенного абсолютизма. Политика абсолютизма в ряде европейских стран, выражающаяся в уничтожении «сверху» и в преобразовании наиболее устаревших феодальных институтов. Его содержанием стало уничтожение инквизиции, секуляризация церковного имущества, закрытие монастырей, отмена податных привилегий дворянства и обложение дворянских и церковных земель налогами. Именно в этот период наблюдается подъем уровня народного образования, вводится принцип свободы совести, в некоторых случаях проявляется забота о низших классах.

Однако главным в политике просвещенного абсолютизма стало провозглашение принципа «одно право для всех» , что отразилось в создании равного для всех гражданского права. Такая политика имела огромные последствия сословно-социального характера, лишив преимуществ привилегированные сословия. Таким образом, в социальной эволюции Европы настал конец господствующему положению старых земледельческих классов. XVIII в. стал веком промежуточным, приготовлением для исторических процессов, развернувшихся в последующий период. Борьба между буржуазией и землевладельцами не была закончена, ее завершило следующее поколение.

ответ: Австрийская империя преобразовалась в дуалистическую (двойственную) Австро-Венгрию в 1867 г. Австрия и Венгрия отныне обладали полной самостоятельностью во внутренних делах, собственными парламентами и правительствами. Объединяли их общий монарх, а также министерства иностранных дел и обороны. Эти министры были подотчётны только императору. Он также сохранил за собой право назначать премьер-министров в обеих половинах империи, созывать и распускать в них парламенты и пр. При этом дуализм принёс демократизацию политической жизни: действовали конституции и парламенты, возникали политические партии, получила свободу пресса.