1. Самая ранняя стоянка первобытного человека в Казахстане? А. Музбел
В. Ачисай
С. Бориказган
Д. Ботай
Е. Арыстанды
2. Почему «каменный век» был так назван?
А. По причине каменных курганов
В. Проживали в каменных пещерах
С. Орудия труда изготавливали из камня
Д. Большое количество камней на поверхности земли
Е. Древние рисунки люди рисовали на камнях
3. Какой период охватывает поздний палеолит?
А. 50-40 тыс. лет до н.э.
В. 10-2 тыс. лет до н.э.
С. 40-12 тыс. лет до н.э.
Д. 10-5 тыс. лет до н.э.
Е.15-5 тыс. лет до н.э.
4. Каким был антропологический тип древних людей на территории Казахстана в эпоху среднего палеолита?
А. Питекантропы
В. Неандертальцы
С. Австралопитеки
Д. Кроманьонцы
Е. Синантропы
5. Человек «неандерталец» был найден на территории
А. Восточной Африки
В. Китая
С. Франции
Д. Кении
Е. Германии
Збільшувалася переробка деревини: виготовлялася велика кількість дьогтю, смоли, поташу, ванчосу (тонкі дошки). Розвинутими промислами були солеваріння (у Прикарпатті) та видобування руди (у Волині й Поліссі). Множилися ремесла. Так, на початку XVI ст. у містах налічувалося 150-200 ремісничих спеціальностей. Для регулювання виробництва і захисту власних інтересів ремісники об'єднувалися у самоврядні групи - цехи (спілки), діяльність яких визначалася спеціальними статутами. Їх очолювали старшини (цехмістри), що обиралися з-поміж найвпливо-віших майстрів. Підмайстри й учні у вирішенні цехових справ участі не брали. Перші цехи з'явилися наприкінці XIV ст. у Галичині та Закарпатті. Наприкінці XV ст. у Львові налічувалося вже 14 цехів. З цього часу вони виникають у містах Західного Поділля, Волині та Київщини. Займалися ремеслом і позацехові ремісники, котрих називали партачами.
Збільшення обсягів продукції, що виготовлялася на продаж, сприяло розвитку внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Однак тут існували різні обмеження (купці були зобов'язані везти свої товари лише визначеними шляхами, зупинятися у містах, які мали право ведення торгівлі, продавати товари на певних умовах тощо). За кордон вивозилися полотно, шапки, хутряні вироби, холодна зброя, ювелірні прикраси, воли, зерно і т. ін. Важливими центрами торгівлі були Львів, Київ та Кам'янець-Подільський.
У другій половині ХІУ-ХУ ст галося пожвавлення еко-номічного життя, з'явилися ремісничі цехи.
Більшість сіл були невеликими. В них існувала сільська громада, що складалася переважно з дворищ (їх утворювали великі родини) або окремих господарств - димів. Орна земля перебувала у спадковому володінні індивідуальних господарств, а луками, випасами, водоймами спільно користувалися селяни різних дворищ і димів. Очолював громаду виборний отаман; існував ісопнийі суд - суд селянського сходу. Села об'єднувалися у соціально-територіальні осередки -волості, очолювані виборними «старцями». Останні захищали інтереси селян, збирали їх на віча для розв'язання важливих питань волосного життя.
За правовим становищем селяни поділялися на похожих (вільних), котрі мали право відходу від свого володаря, та непохожих (отчичів), позбавлених такого права. До найзаможніших належали служилі селяни - слуги, котрі перебу-вали на службах, за що отримували 1-2 волоки землі й звільнялися від інших повинностей.
Вільними залишалися данники, що виплачували данину державі. Тяглові селяни за користування землею виконували відробіткову повинність (оранка поля, засівання зерна та ін.) зі своїм тяглом (робочою худобою) на користь держави чи землевласника. Серед селянства було чимало збіднілих: сусіди й підсусідки, котрі селилися при дворах заможних селян; коморники, які не мали свого житла і наймали комори; городники, що володіли тільки городами, та халупники, котрі мали лише хати. Упродовж ХІУ-ХУ ст. раби, челядь та холопи перетворювалися на залежних селян.
Селяни виплачували податки й виконували повинності. Основним державним грошовим податком у Литві був податок на військові потреби. Селяни маєтків, які належали великим землевласникам, виплачували податки натурою й грошима. Відбували й державні повинності: споруджували й ремонтували замки, зводили мости, греблі тощо.