К началу XX в. окончательно складывается система российского капитализма. Россия благодаря индустриализации и промышленному подъему 1890-х гг. из отсталой аграрной страны становится аграрно-индустриальной и по объему производства промышленной продукции входит в число ведущих держав мира.
В российской промышленности ускоренными темпами идет процесс создания монополий, основными формами которых были картели (одна из форм экономического объединения, участники которого заключают соглашение о регулировании объема производства, условий сбыта продукции, найма рабочей силы при сохранении коммерческой и производственной самостоятельности), синдикаты (одна из форм объединения предприятий, осуществляющих общую коммерческую деятельность при сохранении производственной и юридической самостоятельности), а также тресты (одна из форм экономического объединения, в рамках которого участники теряют производственную, коммерческую, а часто и юридическую самостоятельность и подчиняются единому управлению) преимущественно с иностранным участием (схема 177). Например, синдикат "Продамет", включавший в себя ряд металлургических заводов, контролировал к 1912 г. около 80% сбыта продукции металлургов страны. Картель "Продпаровоз" объединила Путиловский, Брянский и другие паровозостроительные заводы. Тресты с преобладанием германского капитала монополизировали электротехническую отрасль России ("Сименс" существует до сих пор).
Монополизация сопровождается сращиванием промышленного и финансового капитала, формированием финансово-промышленных групп и образованием концернов как высшей формы монополистических объединений, включающих предприятия разных отраслей промышленности, не связанных производственными интересами. Обычно объединяющим звеном служит единый финансовый центр. Например, акции таких крупных промышленных предприятий, как машиностроительный завод Гартмана, и российского золотопромышленного объединения были приобретены Петербургским международным коммерческим банком. Организатором одной из самых мощных в стране военно-промышленной и финансовой группы был А.И. Путилов.
Возникновение монополий в Российской промышленности
Схема 177
Одновременно шел процесс концентрации банковского капитала. В 1904 г. на Юге России был образован огромный Азово-Донской банк, поглотивший Петербурго-Азовский, Минский и Киевский коммерческие банки.
В то же время многие сферы российской экономики оказались вне зоны модернизации и не включились в процесс индустриализации. Например, кустарная промышленность развивалась в рамках сельскохозяйственного производства (изготовление мелкого сельскохозяйственного инвентаря и т.п.). К тому же сельское хозяйство во многом сохранило полукрепостнические формы собственности и методы хозяйствования. Капиталистическая эволюция деревни шла очень медленно и отставала от промышленности, обусловливая противоречивость и неравномерность экономического развития (схема 178).
Экономическая политика России в начале XX в. носила противоречивый характер. С одной стороны, правительство проводило линию на создание тяжелой индустрии, поддерживало железнодорожное строительство росту банков, т.е. активно развивало капитализм. Но, с другой стороны, приоритет отдавался системе всемерного, жесткого государственного контроля и управления, а также защите интересов дворянства, консервации феодальных пережитков в деревне.
Особенности экономического развития
Схема 178
Политическая система России, несмотря на реформы второй половины XIX в., оставалась неизменна: абсолютная монархия, отсутствие конституции и системы выборной представительной власти.
Высшим законосовещательным органом продолжал оставаться Государственный совет, созданный в 1810 г., его члены назначались царем. Председателем Совета с 1881 по 1905 г. был великий князь Михаил Николаевич. На заседаниях Совета обсуждались все важные законодательные акты, и лишь затем они передавались для окончательного утверждения монарху. Роль высшей административной власти играл Комитет министров, но он не был объединенным правительством, и влияние министров зависело от доверия и близости к императору.
Социальная структура российского общества в начале века сочетала в себе старые и новые черты. Сохранились привилегии отдельных социальных групп, и прежде всего дворянства, которое продолжало занимать ведущее место в обществе, хотя и обрело под влиянием развития капитализма черты буржуазии, ускорив процесс расслоения поместного дворянства. Крупное помещичье землевладение утрачивало свой дворянский характер. К 1905 г. около 1/3 крупных земельных собственников были выходцами из купцов и крестьян. Получило распространение дворянское предпринимательство.
ответ:Протекторат Кромвеля — Англійська революція, що охоплює період з 1647 по 1660 роки. Правителем (лордом-протектором) Англії, Шотландії та Ірландії на початку цього періоду був Олівер Кромвель; після його смерті(1658) протягом року правив його син Річард.
Поразкою короля і його політичного оточення закінчилася перша громадянська війна. Карл І втік до своїх союзників шотландців, після декількох військових поразок королівської армії, але ті за значний грошовий викуп видали його парламенту. Основна боротьба розгорнулася між пресвітеріанами та індепендентами. інтереси великої торгово-фінансової буржуазії і верхів дворянства відстоювали пресвітеріани. За негайне закінчення революції за конституційну монархію, реформу церкви, примирення з королем. Індепенденти прихильниками енергійного ведення війни, більш радикальної церковної реформи, а також деяких політичних і соціальних реформ. Також вони підтримували торгову і промислову буржуазію, середнє дворянство(джентрі). І якщо в індепендентів бала підтримка армії на чолі з Кромвелемвеля, то в пресвітеріан була більшість у парламенті. В 1647 році індепенденти здобули перемогу над пресвітеріанами Довгого парламенту і створили в палаті общин індепендентську більшість. Весною 1648 року спочалася Друга громадянська війна. Армія Кромвеля придушила виступи, вступила в Лондон і підтримала організований Радою офіцерів розгон монархічно налаштованих членів парламенту.[1]
ІІ етап революції
26 січня 1649 року Карл I, король Англії, Шотландії та Ірландії, був засуджений до смерті і незабаром страчений за «кримінальні дії проти англійського парламенту і народу». 17 березня англійський парламент оголосив про скасування англійської монархії як «непотрібної, обтяжливої та небезпечної для блага народа», а 19 травня був прийнятий «Акт про оголошення Англії республікою», де проголошувалось, що країна керується парламентом і призначеними ним посадовими особами. Однак заколоти та війни, що пішли слідом за цим, значно підняли вплив військової верхівки на чолі з головнокомандувачем Олівером Кромвелем, які спирались на радикальних пуритан-індепендентів.
Відразу після страти короля в Англії почалися заворушення бідноти(дигери, левелери), жорстоко пригнічені Кромвелем. Одночасно піднявся заколот в Ірландії та Шотландії. До кінця 1649 Кромвель проводив жорстоке усмирення Ірландії, а потім прибув до Шотландії, де місцевий парламент оголосив королем принца Карла, сина страченого короля; шотландське просвітеріанство безкомпромісно протистояло як англіканам, так і індепендам. Кардинал Мазаріні від Франції і Вільгельм II Оранський від Голландії надали Карлу значну грошову та матеріальну до У 1650 році Карл висадився в Шотландії, але в двох запеклих боях — битві при Данбарі (1650) і битві при Вустері (1651) – кавалерія Кромвеля розгромила переважаючі сили противника. На цьому громадянська війна закінчилася, принц Карл втік до Франції.
16 грудня 1653 року новообраний парламент прийняв першу в історії Англії конституцію, що отримала назву «Знаряддя управління»(англ. The Instrument of Government). У ній вперше містилося твердження, пізніше включене до багатьох інших республіканських конституцій: «Народ, під владою Божої, є основою будь-якої істинної влади» (англ. The people are, under God, the original of all just power). Палата лордів скасовувалася. Конституція прямо оголосила Кромвеля довічним «лордом-протектором» (буквально: Верховним захисником) країни, фактично з королівськими повноваженнями.
Раніше титул лорда-протектора епізодично присвоювався англійським принцам, котрі виконували обов'язки регента у дитинстві, серйозної хвороби або тривалої відсутності монарха. Останнім носієм цього титулу до Кромвеля був Едуард Сеймур, що правив в період 1547-1549 від імені малолітнього Едуарда VI.
Був обраний новий парламент (вересень 1654 року) з 400 депутатів, який проіснував кілька місяців і в січні 1655 року за спробу скоротити повноваження протектора був розпущений. Новий парламент в 1657 році замінив першу конституцію на нову, яка була названа «Смиренною петицією». Парламент запропонував Кромвелю титул короля. Кромвель відкинув цю пропозицію, але погодився зробити свою владу спадковою. Формально Англія залишалася республікою. За новою конституцією Кромвель мав титул «Його Високість» (англ. His Highness), керував військовими діями і закордонними справами, призначав і звільняв державних чиновників, підписував закони, засновував титули лордів (які республіка не скасувала), мав право призначити свого наступника[2].
Может тут найдёшь что надо.
К началу XX в. окончательно складывается система российского капитализма. Россия благодаря индустриализации и промышленному подъему 1890-х гг. из отсталой аграрной страны становится аграрно-индустриальной и по объему производства промышленной продукции входит в число ведущих держав мира.
В российской промышленности ускоренными темпами идет процесс создания монополий, основными формами которых были картели (одна из форм экономического объединения, участники которого заключают соглашение о регулировании объема производства, условий сбыта продукции, найма рабочей силы при сохранении коммерческой и производственной самостоятельности), синдикаты (одна из форм объединения предприятий, осуществляющих общую коммерческую деятельность при сохранении производственной и юридической самостоятельности), а также тресты (одна из форм экономического объединения, в рамках которого участники теряют производственную, коммерческую, а часто и юридическую самостоятельность и подчиняются единому управлению) преимущественно с иностранным участием (схема 177). Например, синдикат "Продамет", включавший в себя ряд металлургических заводов, контролировал к 1912 г. около 80% сбыта продукции металлургов страны. Картель "Продпаровоз" объединила Путиловский, Брянский и другие паровозостроительные заводы. Тресты с преобладанием германского капитала монополизировали электротехническую отрасль России ("Сименс" существует до сих пор).
Монополизация сопровождается сращиванием промышленного и финансового капитала, формированием финансово-промышленных групп и образованием концернов как высшей формы монополистических объединений, включающих предприятия разных отраслей промышленности, не связанных производственными интересами. Обычно объединяющим звеном служит единый финансовый центр. Например, акции таких крупных промышленных предприятий, как машиностроительный завод Гартмана, и российского золотопромышленного объединения были приобретены Петербургским международным коммерческим банком. Организатором одной из самых мощных в стране военно-промышленной и финансовой группы был А.И. Путилов.
Возникновение монополий в Российской промышленности
Схема 177
Одновременно шел процесс концентрации банковского капитала. В 1904 г. на Юге России был образован огромный Азово-Донской банк, поглотивший Петербурго-Азовский, Минский и Киевский коммерческие банки.
В то же время многие сферы российской экономики оказались вне зоны модернизации и не включились в процесс индустриализации. Например, кустарная промышленность развивалась в рамках сельскохозяйственного производства (изготовление мелкого сельскохозяйственного инвентаря и т.п.). К тому же сельское хозяйство во многом сохранило полукрепостнические формы собственности и методы хозяйствования. Капиталистическая эволюция деревни шла очень медленно и отставала от промышленности, обусловливая противоречивость и неравномерность экономического развития (схема 178).
Экономическая политика России в начале XX в. носила противоречивый характер. С одной стороны, правительство проводило линию на создание тяжелой индустрии, поддерживало железнодорожное строительство росту банков, т.е. активно развивало капитализм. Но, с другой стороны, приоритет отдавался системе всемерного, жесткого государственного контроля и управления, а также защите интересов дворянства, консервации феодальных пережитков в деревне.
Особенности экономического развития
Схема 178
Политическая система России, несмотря на реформы второй половины XIX в., оставалась неизменна: абсолютная монархия, отсутствие конституции и системы выборной представительной власти.
Высшим законосовещательным органом продолжал оставаться Государственный совет, созданный в 1810 г., его члены назначались царем. Председателем Совета с 1881 по 1905 г. был великий князь Михаил Николаевич. На заседаниях Совета обсуждались все важные законодательные акты, и лишь затем они передавались для окончательного утверждения монарху. Роль высшей административной власти играл Комитет министров, но он не был объединенным правительством, и влияние министров зависело от доверия и близости к императору.
Социальная структура российского общества в начале века сочетала в себе старые и новые черты. Сохранились привилегии отдельных социальных групп, и прежде всего дворянства, которое продолжало занимать ведущее место в обществе, хотя и обрело под влиянием развития капитализма черты буржуазии, ускорив процесс расслоения поместного дворянства. Крупное помещичье землевладение утрачивало свой дворянский характер. К 1905 г. около 1/3 крупных земельных собственников были выходцами из купцов и крестьян. Получило распространение дворянское предпринимательство.
ответ:Протекторат Кромвеля — Англійська революція, що охоплює період з 1647 по 1660 роки. Правителем (лордом-протектором) Англії, Шотландії та Ірландії на початку цього періоду був Олівер Кромвель; після його смерті(1658) протягом року правив його син Річард.
Поразкою короля і його політичного оточення закінчилася перша громадянська війна. Карл І втік до своїх союзників шотландців, після декількох військових поразок королівської армії, але ті за значний грошовий викуп видали його парламенту. Основна боротьба розгорнулася між пресвітеріанами та індепендентами. інтереси великої торгово-фінансової буржуазії і верхів дворянства відстоювали пресвітеріани. За негайне закінчення революції за конституційну монархію, реформу церкви, примирення з королем. Індепенденти прихильниками енергійного ведення війни, більш радикальної церковної реформи, а також деяких політичних і соціальних реформ. Також вони підтримували торгову і промислову буржуазію, середнє дворянство(джентрі). І якщо в індепендентів бала підтримка армії на чолі з Кромвелемвеля, то в пресвітеріан була більшість у парламенті. В 1647 році індепенденти здобули перемогу над пресвітеріанами Довгого парламенту і створили в палаті общин індепендентську більшість. Весною 1648 року спочалася Друга громадянська війна. Армія Кромвеля придушила виступи, вступила в Лондон і підтримала організований Радою офіцерів розгон монархічно налаштованих членів парламенту.[1]
ІІ етап революції
26 січня 1649 року Карл I, король Англії, Шотландії та Ірландії, був засуджений до смерті і незабаром страчений за «кримінальні дії проти англійського парламенту і народу». 17 березня англійський парламент оголосив про скасування англійської монархії як «непотрібної, обтяжливої та небезпечної для блага народа», а 19 травня був прийнятий «Акт про оголошення Англії республікою», де проголошувалось, що країна керується парламентом і призначеними ним посадовими особами. Однак заколоти та війни, що пішли слідом за цим, значно підняли вплив військової верхівки на чолі з головнокомандувачем Олівером Кромвелем, які спирались на радикальних пуритан-індепендентів.
Відразу після страти короля в Англії почалися заворушення бідноти(дигери, левелери), жорстоко пригнічені Кромвелем. Одночасно піднявся заколот в Ірландії та Шотландії. До кінця 1649 Кромвель проводив жорстоке усмирення Ірландії, а потім прибув до Шотландії, де місцевий парламент оголосив королем принца Карла, сина страченого короля; шотландське просвітеріанство безкомпромісно протистояло як англіканам, так і індепендам. Кардинал Мазаріні від Франції і Вільгельм II Оранський від Голландії надали Карлу значну грошову та матеріальну до У 1650 році Карл висадився в Шотландії, але в двох запеклих боях — битві при Данбарі (1650) і битві при Вустері (1651) – кавалерія Кромвеля розгромила переважаючі сили противника. На цьому громадянська війна закінчилася, принц Карл втік до Франції.
16 грудня 1653 року новообраний парламент прийняв першу в історії Англії конституцію, що отримала назву «Знаряддя управління»(англ. The Instrument of Government). У ній вперше містилося твердження, пізніше включене до багатьох інших республіканських конституцій: «Народ, під владою Божої, є основою будь-якої істинної влади» (англ. The people are, under God, the original of all just power). Палата лордів скасовувалася. Конституція прямо оголосила Кромвеля довічним «лордом-протектором» (буквально: Верховним захисником) країни, фактично з королівськими повноваженнями.
Раніше титул лорда-протектора епізодично присвоювався англійським принцам, котрі виконували обов'язки регента у дитинстві, серйозної хвороби або тривалої відсутності монарха. Останнім носієм цього титулу до Кромвеля був Едуард Сеймур, що правив в період 1547-1549 від імені малолітнього Едуарда VI.
Був обраний новий парламент (вересень 1654 року) з 400 депутатів, який проіснував кілька місяців і в січні 1655 року за спробу скоротити повноваження протектора був розпущений. Новий парламент в 1657 році замінив першу конституцію на нову, яка була названа «Смиренною петицією». Парламент запропонував Кромвелю титул короля. Кромвель відкинув цю пропозицію, але погодився зробити свою владу спадковою. Формально Англія залишалася республікою. За новою конституцією Кромвель мав титул «Його Високість» (англ. His Highness), керував військовими діями і закордонними справами, призначав і звільняв державних чиновників, підписував закони, засновував титули лордів (які республіка не скасувала), мав право призначити свого наступника[2].
Объяснение: