Победив в борьбе за великое княжение на Руси, Московские князья продолжали усилия по объединению земель вокруг Москвы. Правление Ивана 3 (1462-1505) ускорило этот процесс. В 1463 г., проводя объединительную политику, он присоединяет Ярославское княжество.Активное сопротивление объединению оказало Тверское княжество и Новгородская республика. Для сохранения независимости новгородские бояре заключили союз с Литвой и оказались под частичной властью литовского князя Казимира 4.В 1471 г. Иван 3 повел войско на Новгород и в битве на реке Шелони добился победы. Для полного покорения Новгорода понадобился и второй поход. В 1478 г. Иван 3 окончательно покоряет город (выстояв осадой) и лишает его самостоятельности путем упразднения органов местного самоуправления и ликвидации символов независимости (в Москву был увезен вечевой новгородский колокол). С падением Новгорода во владение Москвы попали все его обширные территории.В 1472 г. был покорен Пермский край. В 1474 г. выкуплено Ростовское княжество. В 1485 г. Иван 3 во главе многочисленного войска подступил к Твери и за два дня без потерь взял город, воспользовавшись изменой тверских бояр. Великий князь Михайло Борисович бежал в Литву.Присоединив Тверь, Иван 3 создал единое государство и стал титуловать себя государем всея Руси.В середине 15 в. Золотая Орда распалась на несколько независимых ханств. Иван 3 стал держаться по отношению к ним как независимый государь. Он прекратил платить выкуп и создал союз с противником Золотой Орды - крымским ханом.Восстановить свою власть над Русью пытался золото-ордынский хан Ахмат. В 1480 г., заключив союз с Литовским великим князем и польским королем Казимиром 4, он повел свои войска на Москву.Все закончилось противостоянием русских и татарских войск на реке Угре.Не дождавшись союзников, Ахмат не решился начать сражение и в ноябре 1480 г. вынужден был отступить. Это означало окончательное падение монголо-татарского ига, тяготевшего над Русью более двух веков.Иван 3 стремился к дальнейшему расширению государства. В 1487 г. Казань признает свою зависимость от Москвы. К концу 15 в. в состав государства входят территории на северо-востоке. Иван 3 отвоевывает у Литвы и Польши ряд белорусских и украинских земель.Объединительную политику продолжил сын Ивана 3 - Василий 3. В 1503 г., уничтожив псковскую феодальную республику, он присоединил Псков. В 1514 г. отбил у Литвы Смоленск. В 1517-1523 гг. Василий 3 взял Чернигов и княжество Рязанское.Процесс образования единого государства заключался в значительных внутренних социально-экономических и политических изменениях. Это выразилось в образовании режима сословно-представительной монархии, при котором самодержавие поддерживают различные сословия, прежде всего дворянство, горожане и верхушка столичного боярства, заинтересованные в создании государства и наличии в нем сильной центральной власти.Годы правления Ивана 3 характеризуются изменениями органов власти. Боярская дума становится верховным совещательным органом, создаются учреждения, ведающие различными сферами государственной жизни, издаются первые приказы, наместники занимаются управлением на местах и содержатся за счет управляемой ими территорий.В 1497 г. был издан «Судебник» великого князя Ивана 3 - свод законов, первый кодекс Российского государства, который закрепил единую систему государственного управления и регламентировал деятельность государственных органов. Судебник устанавливал срок для крестьянских переходов (один раз в году, в Юрьев день) и уплату за пользование двором. Закон ограничил свободу крестьян и прикрепил их к земле.В годы правления Ивана 3 и Василия 3 (1505-1533) завершился процесс объединения русских земель, и продолжилось укрепление российской государственности.
У середині XIV ст., після того, як припинила існування Галицько-Волинська держава, Україна потрапила в політичну орбіту Литви та Польщі. У цей період набули нового змісту політичні процеси, що розпочались на попередніх стадіях історичного розвитку — посилення ролі окремих станів, поява нових державних інституцій. Розвивалися правові засади суспільного життя внаслідок внутрішніх змін і запозичення західноєвропейських правових норм. На історичній арені постали козацтво, православні церковні братства, греко-католицька (уніатська) церква.
В історичній науці сформувались два напрями розгляду політичної історії України в XIV—XVII ст. Згідно з першим, представленим переважно у працях російських істориків, в публікаціях радянської доби, українські та білоруські землі (Південно-Західна Русь) були загарбані Литвою та Польщею; протягом тривалого часу місцеве населення, спираючись на до Московського князівства, вело боротьбу за звільнення, об’єднання в єдину державу. Другий напрям представлений працями польських, литовських, багатьох українських та деяких російських дослідників. Вони розглядають Велике Литовське і Московське князівства як дві рівноправні держави, дві Русі, що розвивались осібно.
У середині XIV ст., після того, як припинила існування Галицько-Волинська держава, Україна потрапила в політичну орбіту Литви та Польщі. У цей період набули нового змісту політичні процеси, що розпочались на попередніх стадіях історичного розвитку — посилення ролі окремих станів, поява нових державних інституцій. Розвивалися правові засади суспільного життя внаслідок внутрішніх змін і запозичення західноєвропейських правових норм. На історичній арені постали козацтво, православні церковні братства, греко-католицька (уніатська) церква.
В історичній науці сформувались два напрями розгляду політичної історії України в XIV—XVII ст. Згідно з першим, представленим переважно у працях російських істориків, в публікаціях радянської доби, українські та білоруські землі (Південно-Західна Русь) були загарбані Литвою та Польщею; протягом тривалого часу місцеве населення, спираючись на до Московського князівства, вело боротьбу за звільнення, об’єднання в єдину державу. Другий напрям представлений працями польських, литовських, багатьох українських та деяких російських дослідників. Вони розглядають Велике Литовське і Московське князівства як дві рівноправні держави, дві Русі, що розвивались осібно.