1. Составьте социальную иерархию Русского государства XV. 2. Перечислите основные должности, связанные с судопроизводством в Русском государстве. 3. Как вы объясните существование возможности решения дел «полем»?
а О. Назаренко головними причинами розпаду Русі були династичні обставини колективного сюзеренітету. Видається спрощенням ототожнювати кінець єдиновладдя в Київській Русі після смерті Ярослава Мудрого (1054) з початком розпаду[1]. Трохи більше виправданий погляд на перші стійкі уділи-вотчини князів-ізгоїв XI ст., тобто князів, які випадали із системи братського співволодіння, — полоцьких Ізяславичів і південноволинських (згодом — галицьких) Ростиславичів — як на своєрідних передвісників удільної роздробленості Русі[2]. І все ж за своєю сутністю такі «ізгойські» уділи-вотчини про початок розпаду у власному розумінні ще не свідчать, оскільки де-юре, за династичними поняттями того часу, вони перебували під верховною владою київських князів. Отже, попри династичну основу і династичну зовнішню форму, роздробленість Русі за природою цілком династичною не була.
Это написано под воздействием идей Вольтера, французского философа, с которым Екатерина II вела переписку. Её царствование было названо "просвещенным абсолютизмом". Екатерина провела в России значительные преобразования в просвещении, в управлении государством, но большинство из её начинаний не могло быть реализовано в Российской империи в полной мере. Причина - наличие крепостного права, наличие огромного числа не свободных людей, не распоряжающихся своим имуществом и своей судьбой. А заставить помещиков и чиновников соблюдать законы - это было не под силу даже жесткому Петру I. На замечания Вольтера, что нужно ликвидировать этот сдерживающий развитие России крепостной порядок, Екатерина отвечала, что это не возможно, мол народ к этому ещё не готов, к тому же она помнила восстание Пугачева и осознавала, каков он свободный народ.
а О. Назаренко головними причинами розпаду Русі були династичні обставини колективного сюзеренітету. Видається спрощенням ототожнювати кінець єдиновладдя в Київській Русі після смерті Ярослава Мудрого (1054) з початком розпаду[1]. Трохи більше виправданий погляд на перші стійкі уділи-вотчини князів-ізгоїв XI ст., тобто князів, які випадали із системи братського співволодіння, — полоцьких Ізяславичів і південноволинських (згодом — галицьких) Ростиславичів — як на своєрідних передвісників удільної роздробленості Русі[2]. І все ж за своєю сутністю такі «ізгойські» уділи-вотчини про початок розпаду у власному розумінні ще не свідчать, оскільки де-юре, за династичними поняттями того часу, вони перебували під верховною владою київських князів. Отже, попри династичну основу і династичну зовнішню форму, роздробленість Русі за природою цілком династичною не була.
Объяснение:
Екатерина провела в России значительные преобразования в просвещении, в управлении государством, но большинство из её начинаний не могло быть реализовано в Российской империи в полной мере. Причина - наличие крепостного права, наличие огромного числа не свободных людей, не распоряжающихся своим имуществом и своей судьбой. А заставить помещиков и чиновников соблюдать законы - это было не под силу даже жесткому Петру I. На замечания Вольтера, что нужно ликвидировать этот сдерживающий развитие России крепостной порядок, Екатерина отвечала, что это не возможно, мол народ к этому ещё не готов, к тому же она помнила восстание Пугачева и осознавала, каков он свободный народ.