1. В каком году в Семипалатинской области находились кожевенные, мыловаренные, кирпичные заводы?
А) 1881 г.
В) 1882 г.
С) 1888 гг.
Д) 1886 г.
2. В 90-х годах XIX века число работающих на предприятиях людей составляло около 3 тыс., то к концу XIX в. их число возросло до?
А) 4500
В) 3500
С) 2500
Д) 5500
3. Когда император России Александр III подписал «Положение об управлении Акмолинской, Семипалатинской Уральской и Тургайской областями»?
А) 25 марта 1897 г.
В) 25 марта 1891 г.
С) 2 мая 1898 г.
Д) 29 января 1893 г.
4. В каком году была учреждена Кояндинская ярмарка?
А) 1848 г.
В) 1891 г.
С) 1898 г.
Д) 1893 г.
5. Когда начала действовать Каркаринская ярмарка?
А) 25 марта 1897 г.
В) 25 марта 1891 г.
С) 2 мая 1898 г.
Д) 29 января 1893 г.

Протекционизм – государственная политика, направленная на поддержание внутренних товаропроизводителей путем ограничения импорта.

Существует несколько вариантов проведения протекционистской политики.

Во-первых, это введение импортных пошлин на товары и услуги. Иногда их размер может доходить до запретительных величин, когда ввоз того или иного предмета становится экономически нецелесообразным.

Во-вторых, введение квот. Так, в 1980 году было заключено торговое соглашение между Японией и США, по которому ограничивалось количество ввозимых в Америку автомобилей.

В-третьих, утверждение стандартов и нормативов, которым не соответствует продаваемая на международном рынке продукция. В качестве примера можно привести российские нормы СЭС относительно мяса птицы, импортируемой из США.

В-четвертых, прямая государственная поддержка внутренних товаропроизводителей. Скажем, в ряде стран Европы субсидии получают фермеры.

Как правило, протекционистская политика дает временный результат. Расплатой за этот эффект становятся общая отсталость производимой в стране продукции, монополизация рынка и др. Кроме того, протекционизм приводит к торговым войнам, принятию ответных мер со стороны других государств. На сегодняшний день противодействием протекционистской политике занимается Всемирная торговая организация (ВТО).

Брест-Литовський мирний договір від 27 січня (9 лютого) 1918 р. – мирна угода між Українською Народною Республікою з одного боку та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією з іншого, підписана Бресті (Брест-Литовську); перший мирний договір у Першій світовій війні 1914-1918 рр.

Делегація УНР складалася із представників Центральної ради та Генерального секретаріату: прем’єр-міністра В. Голубовича (голова), М. Левитського, М. Любинського, М. Полоза, С. Остапенка та О. Севрюка (став головою наприкінці переговорів, підписав договір). За партійним складом це були есери і соціал-демократи. Принциповою позицією делегації був її статус представництва самостійної держави.

Підписанню Центральними державами договору з УНР передувало визнання її повноправним часником переговорів (всупереч заяві Л. Троцького про присутність в радянській делегації представників від українського радянського Народного Секретаріату). Також в ході переговорів в Бресті-Литовському радянська делегація змушена була визнати легітимність представництва УНР і незалежність самої республіки.

З умовами договору, до складу УНР відходили Холмщина і Підляшшя, а Галичина і Буковина виділялися в окремий коронний край у складі Австро-Угорської імперії.

Натомість УНР зобов’язувалася постачати Центральним державам промислову і сільськогосподарську продукцію.

Брестський договір, підписаний 3 березня 1918 р. між Центральними державами та РРФСР, зобов’язував раднарком останньої визнати законність Центральної Ради і її Народного Секретаріату, припинити політичну пропаганду в УНР, вивести з неї радянські війська і підписати мирний договір.

Объяснение: