1. Век первого упоминания этнонима «уйсун» 2. Хронологическе рамки существования уйсунов 3. Имя китайского историка, писавшего об уйсунах 4. Титул правителя уйсунов 5. Соседи уйсунов на востоке 6. Город – столица уйсунов 7. Центр владений уйсунов 8. Где находилась столица уйсунов 9. Антропологический облик уйсунов 10. Титул вождей племен у уйсунов 11. Как уйсуны использовали труд рабов 12. Материалы тамги богатых уйсунов 13. Материал тамги бедных уйсунов 14. Главное хозяйственное занятие уйсунов 15. Самая известная археологическая находка уйсунов

Чувак, тебе за ниktо нe сдеlает это

Крупные находки мамонтов – это когда находят целый скелет, тушу или шкуру животного. Надо отметить, что именно Россия богата на крупные открытия именно цельных тел. В США преимущественно находят древние скелеты или отдельные кости.

Ярославская находка уникальна двумя особенностями. Первая – это первый крупный скелет, найденный в еще царской России. Вторая – ярославский мамонт принадлежит к степному виду, и с той поры никому еще не посчастливилось найти столь огромный образец.

Обнаружили мамонта прямо в центре Ярославля при строительстве Московского тракта в июле 1896 года. Кости лежали на глубине 4-5 метров в толще песка. По данным старых газет, было вывезено 1,6 тонны костей, руководил раскопками студент Алексей Миклашевский.

Беда в том, что при контакте с воздухом старые кости начали рассыпаться. По незнанию, их вместо гипса пропитывали клеем, обмазывали глиной или даже цементом. Некоторые фрагменты пробовали на прочность полицейские и зеваки, что тоже привело к повреждениям. Так что добытый полностью скелет, скорее всего, не сохранился.

Сегодня в Ярославском художественном музее-заповеднике есть Естественно-историческая композиция, где показаны некоторые кости (бивни, тазовые и лобовые фрагменты) того самого мамонта. Говорят, некоторые части лежат в запасниках, и при желании, из них можно было бы полностью воссоздать скелет.

Якутский мамонт

Мамонтенок Юка – одна из выдающихся находок современной России. Эту девочку нашли в 2010 году на побережье моря Лаптевых возле поселка Юкагир местные охотники. Местное поселение вообще богато на трупы мамонтов, то и дело там находят фрагменты.

Уникальность Юки в том, что она идеально сохранилась. Весь туши достигает 100 кг, палеонтологи и группы ученых-биологов получили возможность исследовать внутренние органы, из которых уцелел даже мозг.

Именно мозг мамонта ученые получили впервые в таком состоянии. Раньше попадались только высохшие кусочки, где не было не только структуры, но и нервных окончаний. Мозг Юки извлекли из черепной коробки, сейчас ведутся исследования психомоторики и прочих функций животного.

Детеныш погиб около 34,5 тысяч лет назад, то есть задолго до всеобщего вымирания. Что случилось с этой молодой самкой неясно, вероятно, она отбилась от родителей при нападении хищников – на шкуре попадаются следы укусов. По другой версии ее заманил в ловушку юкагирский педведь.

Один из первых шерстистых мамонтов, найденных на севере России в начале 20-го века. Интересен не только хорошей сохранностью скелета, но и факт гибели животного, который долго не могли разгадать. Дело в том, что Березовского мамонта обнаружили на равнине, во рту его остались остатки растительной пищи, но при этом кости таза и передней части – сломаны.

Как оказалось, Березовский мамонт умер от падения в гигантскую промоину. Обнаружили его в 1906 году, причем к месту раскопок направилась совместная группа русских и немецких ученых, и это незадолго до начала войны с Германией (первой Мировой). Раскопки длились почти полгода, велись вручную в очень тяжелых условиях. Далее тушу отправили в Иркутск, а уже оттуда - в Москву.

10 серпня 1519 року під командою Магеллана з Севільї вирушила експедиція в складі п'яти кораблів. Флот вирушив річкою Гвадалквівір до міста Санлукар-де-Баррамеда , де він перебував ще протягом п'яти тижнів. Іспанська влада побоювалася португальського адмірала і мало що бракувало, щоб подорож була скасована, але 20 вересня 1519 Магеллан нарешті вирушив у плавання із 270 членами екіпажу, щоб досягти Молукських островів західним шляхом.

Дізнавшись про відплиття Магеллана, португальський король Мануель I надіслав військово-морський загін для його переслідування, але Магеллан вислизає від переслідування португальців. Після короткої зупинки на Канарських островах прибуває у Кабо-Верде, звідки бере курс на мис Святого Августина у Південній Америці. 20 листопада експедиція перетинає екватор, а 6 грудня екіпаж побачив береги Бразилії.

Бразилія на той час була португальською територією. Магеллан взяв на себе відповідальність і 13 грудня став на якір поблизу сучасного Ріо-де-Жанейро, де стояла гарна погода і тубільці були дружньо налаштовані. Флот поповнив запаси, але через несприятливі стосунки це було зроблено із запізненням. Далі вони рухались вздовж узбережжя Південної Америки із зупинкою 10 січня 1520 року у гирлі Ріо-де-ла-Плата. Під час тривалих пошуків біля берегів Аргентини проходу до моря на інший бік континенту несподівано для експедиції настала зима.

Магеллан вирішив перезимувати в Патагонії. 31 березня екіпаж заклав поселення, яке вони назвали Пуерто-Сан-Хуліан. Тоді стався бунт, в якому взяли участь три з п'яти капітанів кораблів. Бунт виявився невдалим, оскільки більша частина екіпажів залишались вірними Магеллану. Кесада і Мендоса були страчені, а Картагена і капелан експедиції були висаджені на берег.

Магелланова протока

24 серпня продовжили плавання, і судно «Сантьяго» було відправлене до берега у розвідку, але на зворотному шляху воно розбилося і потонуло. Тільки два матроси повернулися суходолом, щоб повідомити Магеллана, що сталося. На 52 градусі південної широти 21 жовтня 1520 року флот досяг мису Вірхенес , і мореплавці зробили висновок, що тут є протока, оскільки вода була солоною і глибокою. Чотири кораблі почали повільний рух небезпечним проходом довжиною 372 км, який Магеллан назвав Estreito de Todos los Santos (Протока Всіх Святих), бо флот зайшов у неї на День Всіх Святих, 1 листопада. Згодом цю протоку стали називати Магелланова протока. Вона сполучає Атлантичний і Тихий океани, перетинаючи південну частину Південної Америки.

Магеллан наказав суднам «Сан-Антоніо» і «Консепсьйон» спочатку вивчити протоку. Перехід по протоці з незнайомим фарватером був дуже важким, крім того, «Сан-Антоніо» під командуванням Гомеса, що йшов першим, вийшовши з протоки, повернув на південь та, обігнувши південний край Америки, самовільно повернувся до Іспанії. 28 листопада три кораблі, що залишилися, вийшли у південну частину Тихого океану. Магеллан став першим європейцем, що проплив з Атлантичного океану в Тихий. Магеллан назвав ці води океану Mar Pacifico (Спокійне море) через їхню спокійну поведінку протягом першого етапу подорожі.

Рухаючись у північному напрямку, 13 лютого 1521 року експедиція перетнула екватор. 6 березня було відкрито острови Гуам і Рота в архіпелазі Маріанських островів, а 16 березня досягла острова Гомонгон в архіпелазі Філіппінських островів. До цього моменту залишалось всього 100 учасників експедиції.

Магеллан мав змогу спілкуватися з місцевими жителями, бо мав малайського перекладача, який розумів їхню мову. 7 квітня моряки дістались до острова Себу. Магеллан організував там постій, прагнучи навернути місцеве населення до християнської віри. Незабаром, можливо занадто покладаючись на силу володіння вогнепальною зброєю, він взяв участь у конфлікті між місцевими правителями. 27 квітня 1521 під час одного з боїв на острові Мактан, жителі якого відмовились платити данину іспанській короні, Магеллан був убитий разом з частиною своїх товаришів.