1. Виступаючи за заборону видання «Русалки Дністровоі», представники галиць кого греко-католицького духовенства стверджували, що нагадування про сумні історичні події, пов'язані з релігійним і політичним гнобленням, викликали б гірк почуття...» Директор департаменту львівської поліції, висловлюючи причини від нам завдають поляки, а ці шаленці намагаються відродити покладену до гробу мови в дозволі на публікацію австрійської влади в краї, заявляв: «Досить клопоту русинську націю», Чому, на вашу думку, греко-католицьке духовенство, яке запо- чаткувало українське відродження в краї, виступило проти видання альманаху? Чи можна вбачати у відмові представників австрійської влади одночасне визна ння заслуг «Руської трійці»? Чому? 12. Девізом «Русалки Дністрової» автори об рали слова одного з діячів чеського й словацького національного відродження Я. Коллара: «Не тоді, коли очі сумні, а коли руки дільні, розцвітае надія». Поясніть, до чого члени «Руської трійці» закликали читачів альманаху. 3. Як ви розумієте слова М. Шашкевича, що призначення альманаху «Русалка Дністровая» «воскреси- ти в новій силі руську славу, руську власть? 4. У чому, на вашу думку, полягає значення «Русалки Дністрової» для розгортання західноукраїнського національного відродження? 5. Про появу «Русалки Дністрової» І. Франко писав, що вона була для свого часу явищем наскрізь революційним». Поясніть наведену характеристи- ку, спираючись на матеріал уроку.
Курмангазы Сагырбайулы (1818, по другим данным 1823, Букеевская Орда) — казахский народный музыкант, композитор, домбрист, автор кюев (пьес для домбры). Оказал большое влияние на развитие казахской музыкальной культуры.
Родился в 1818 году или в 1823 году в Букеевской Орде (ныне Бокейординский район Западно-Казахстанской области) в семье бедняка Сагырбая. Выходец из подрода Кызылкурт рода Байулы Младшего жуза[1]. С раннего детства занимался игрой на домбре. Рано появившаяся склонность мальчика к музыке не вызывала у отца одобрения. Мать Курмангазы Алка, человек яркой индивидуальности и сильной воли, наоборот, разделяла любовь сына к музыке и поддерживала его. В возрасте 6 лет под давлением жестокой нужды Курмангазы был отдан в пастухи
НАДЕЮС ПРАВИЛЬНО
Объяснение:
зміни, що розпочалися в усіх сферах життя європейців, охопили і світ одягу. Поширилося правило не просто одягатися, а слідувати моді, змінюючи щорічно фасони суконь і камзолів. А втім, вир моди захопив не всіх. Одяг бідняків і селян залишався незмінним. Ігнорування моди — сумна традиція бідноти, хоч би де і коли вона жила. Селяни мали один незмінний робочий одяг і святкове вбрання, що переходило від батьків до дітей.
Заможні європейці стали тими суспільними верствами, завдяки яким у XVI — першій половині XVII ст. запанувало царство моди. З кожним роком шаленство моди дедалі більше охоплювало життя знаті. Венеціанський посол при дворі французького короля Генріха IV повідомляв, що “людину... не вважають заможною, якщо у неї немає 25—30 туалетів різного фасону і якщо вона не переміняє їх щоденно”. Так у Європі встановлювалося царство моди, основним правилом якого було мати можливість змінювати гардероб відповідно до конкретних обставин. Остаточно це правило встановилось у Європі наприкінці XVII ст. Відтоді мода поширювалась у світі у своєму новому значенні: не відставати від сучасності. Сприйняття суспільством моди стало свідченням його готовності до змін і перетворень. Сучасний дослідник цієї епохи Фернан Бродель визначив цю особливість так: “Майбутнє належало... суспільствам, які навчилися відкидати давні традиції”.
У Європі щороку мінялися фасони одягу; штани і плащі ставали то довгими, то короткими; рукава вузькими або широкими; коміри то нагадували жорна млинів, то перетворювалися на ледь помітну смужку. Зміни в моді були свідченням того, хто на той момент був популярним у Європі. Законодавцем моди ставав той, ким найбільше захоплювалися європейці.
Наприкінці XV — на початку XVI ст. законодавцями мод у Європі були італійці. Пишний костюм доби італійського Відродження з широкими рукавами, золотим і срібним шиттям, парчею, єдвабом та оксамитом був прикладом для значної частини європейських країн. У XVI ст. у вищих верствах суспільства набув популярності суворий, застебнутий аж до верху чорний костюм, запроваджений іспанцями. Він неначе символізував переваги “всесвітньої” імперії католицького короля. На початку XVII ст. поширився голландський стиль — комір із мережива та обов'язковий капелюх із високою тулією. Він уособлював економічне зростання нової європейської держави — Голландії. Проте і цей стиль не утримався довго. Його заступив французький костюм із яскравим шовком і вільним кроєм.
Наслідування моди поступово перетворилося з примхи на стимул, поступування суспільства. Завдяки їй розвивалися виробництво, торгівля, виникали нові підприємства і галузі виробництва.