3.7. Причини поразки української національної революції, її особливості та значення в історії України та в контексті європейського революційного руху XVI-XVII ст.
Довготривала виснажлива боротьба українського суспільства, у ході якої Україна понесла демографічні, політичні, матеріальні, територіальні й моральні втрати, закінчилася поразкою. У результаті національно-визвольних змагань так і не було створено соборної держави в етнічних межах України, не була відстояна незалежність Української держави, країна була позбавлена можливості рівноправно ввійти в коло європейських держав через відсутність у багатьох гетьманів і полковників державницького мислення, нерозвинутість державно-національної філософії, психологію меншовартості й підданства, а не відчуття володарів. Патріотичний дух у суспільстві був пройнятий не раціонально-державними проблемами, а православ’ям, при цьому інтереси мас та еліти були почасти діаметрально протилежними.
Україна, перебуваючи в центрі інтересів кількох великих держав (причому — «другого ешелону» політичних гравців Європи), мала невеликі шанси на досягнення незалежності. Козаки, будучи вправними воїнами, на жаль, за рівнем організації, військової стратегії й тактики поступалися збройним силам Польщі, Росії, Туреччини, Криму.
Причинами поразки Української національної революції 1648 — 1676 рр. були: 1) відсутність у національної еліти загальновизнаної суспільством національно-державницької ідеї та досвіду державного будівництва; 2) незавершеність процесу консолідації суспільної еліти навколо української державної ідеї; 3) переважання в свідомості соціальних верств в особистих групових, станових інтересів над національними й державними; 4) слабкість центральної влади, що зумовлювало розгортання міжусобної боротьби за булаву та породжувало всевладдя та численні зловживання старшини на місцях; 5) ігнорування більшістю еліти ідеї створення спадкоємного гетьманства, утвердження республікансько-олігархічної форми правління; 6) перманентна політична боротьба між старшинськими угрупуваннями, під час якої вони створювали блоки з іноземними державами, почасти нехтуючи інтересами власного народу та беручи найактивнішу участь у боротьбі проти нього; 7) наявність принципових помилок, прорахунків, невиваженості в проведенні внутрішньої політики гетьманськими урядами, що детермінувало посилення соціального напруження, розколу та створення ворогуючих таборів в українському суспільстві, наслідком чого стала громадянська війна та руйнація основ молодої української держави; 8) значні масштаби люмпенізації суспільства, анархо-охлократичні рухи низів; 9) деструктивна політична роль Запорожжя упродовж кінця 1650-х — першої половини 1670-х років; 10) погіршення геополітичного становища держави та постійне втручання (у різних формах) у внутрішні справи України Речі Посполитої, Російської держави, Кримського ханства та Османської імперії, які прагнули ліквідації самостійної Української держави.
Розробки уроків
Підручники
Відео
Атласи
Реферати
Книги
Історія українського суспільства
3.7. Причини поразки української національної революції, її особливості та значення в історії України та в контексті європейського революційного руху XVI-XVII ст.
Довготривала виснажлива боротьба українського суспільства, у ході якої Україна понесла демографічні, політичні, матеріальні, територіальні й моральні втрати, закінчилася поразкою. У результаті національно-визвольних змагань так і не було створено соборної держави в етнічних межах України, не була відстояна незалежність Української держави, країна була позбавлена можливості рівноправно ввійти в коло європейських держав через відсутність у багатьох гетьманів і полковників державницького мислення, нерозвинутість державно-національної філософії, психологію меншовартості й підданства, а не відчуття володарів. Патріотичний дух у суспільстві був пройнятий не раціонально-державними проблемами, а православ’ям, при цьому інтереси мас та еліти були почасти діаметрально протилежними.
Україна, перебуваючи в центрі інтересів кількох великих держав (причому — «другого ешелону» політичних гравців Європи), мала невеликі шанси на досягнення незалежності. Козаки, будучи вправними воїнами, на жаль, за рівнем організації, військової стратегії й тактики поступалися збройним силам Польщі, Росії, Туреччини, Криму.
Причинами поразки Української національної революції 1648 — 1676 рр. були: 1) відсутність у національної еліти загальновизнаної суспільством національно-державницької ідеї та досвіду державного будівництва; 2) незавершеність процесу консолідації суспільної еліти навколо української державної ідеї; 3) переважання в свідомості соціальних верств в особистих групових, станових інтересів над національними й державними; 4) слабкість центральної влади, що зумовлювало розгортання міжусобної боротьби за булаву та породжувало всевладдя та численні зловживання старшини на місцях; 5) ігнорування більшістю еліти ідеї створення спадкоємного гетьманства, утвердження республікансько-олігархічної форми правління; 6) перманентна політична боротьба між старшинськими угрупуваннями, під час якої вони створювали блоки з іноземними державами, почасти нехтуючи інтересами власного народу та беручи найактивнішу участь у боротьбі проти нього; 7) наявність принципових помилок, прорахунків, невиваженості в проведенні внутрішньої політики гетьманськими урядами, що детермінувало посилення соціального напруження, розколу та створення ворогуючих таборів в українському суспільстві, наслідком чого стала громадянська війна та руйнація основ молодої української держави; 8) значні масштаби люмпенізації суспільства, анархо-охлократичні рухи низів; 9) деструктивна політична роль Запорожжя упродовж кінця 1650-х — першої половини 1670-х років; 10) погіршення геополітичного становища держави та постійне втручання (у різних формах) у внутрішні справи України Речі Посполитої, Російської держави, Кримського ханства та Османської імперії, які прагнули ліквідації самостійної Української держави.
Объяснение: