1. Военная история Великой Отечественной войны: а) основные понятия (работа с понятием) б) три периода войны: основные сражения, результаты, значение (табли- ца, анализ исторического документа, задания части В – С) в) военачальники Великой Отечественной (обобщение, задания части В) 2. Дипломатическая история Второй мировой войны (таблица, задания части В) 3. Итоги Отечественной войны 1812 года и Великой Отечественной войны гг. (сравнение, задание части С)
В 1236 году северо-восточная Русь подверглась нашествию татаро-монголов. Татарское иго привело к обособлению северо-восточной Руси от Руси юго-западной, которая постепенно попала в зависимость от Польши и Великого княжества Литовского. Власть владимирских князей постепенно усиливалась, приобретая черты деспотии, и не давая усилиться власти городского самоуправления и боярства. Князья постепенно начинают воспринимать свои княжества как свое наследственное владение (вотчину). Великий князь Владимирский отвечал перед ханом за сбор татарской дани (ордынский выход), имел право наследоватьвыморочные княжества (княжества, оставшиеся без князя), судить других князей. Власть Великого князя Владимирского утверждалась ханом. Таким образом, обладание Владимирским престолом давало большой политический вес и значительные денежные средства.
Во второй половине XIII века усиливается переселение людей из юго-западных княжеств в более безопасные северо-восточные земли. Из всех княжеств Владимиро-Суздальской Руси в наиболее выгодном положении оказались Тверское и Московские княжества. Они контролировали торговые пути по Волге, а экономика быстро развивалась. Поэтому между Тверью и Москвой возникла борьба за право быть центром централизованного Русского государства. Князь Михаил Ярославович Тверской получил титул Великого князя Владимирского по праву наследования, установленного Ярославом Мудрым. Но этот титул был перекуплен в Орде московским князем Юрием Даниловичем. Сын Михаила Ярославовича Дмитрий Грозные Очи потребовал от хана суда над Юрием за убийство своего отца. Юрий был казнен и княжение перешло в Тверь. Но Дмитрия Иван Калита (1325–1341) обвинил в сокрытии ханской дани. После карательного похода московско-татарского войска на Тверь в 1326 году Тверь вышла из борьбы за Владимирское княжение.
Немаловажную роль в деле возвышения Москвы сыграл глава Русской Церкви митрополит Петр, который перенес митрополичью кафедру из Киева сперва во Владимир, а потом в Москву. Таким образом из-за конфликта тверских князей с митрополитом, последние стали союзниками Москвы. При Иване Калите земли Московского княжества были избавлены от татарских набегов, что также усилению Москвы и повышало ее авторитет. Земли вокруг себя Москва собирала тремя прямым захватом; 2) присоединение выморочных княжеств по праву великого княжения Владимирского; 3) покупкой княжеств.
Новый этап объединения связан с деятельностью князя Дмитрия Донского (1359–1389). В борьбе за единство русской земли Дмитрию пришлось столкнуться с княжеством Тверским и княжеством Литовским, которые действовали совместно. После двух неудачных попыток захватить Москву литовский князь Ольгерд в 1372 году признал права Москвы на Великое княжение Владимирское и тем самым закрепил разделение Руси между Москвой и Литвой. В 1375 году Тверской князь добился в Орде ярлыка на Великое княжение Владимирское. В ответ Дмитрий осадил Тверь и принудил тверского князя навсегда отказаться от соперничества с Москвой.
Золотая Орда в это время была ослаблена внутренними конфликтами. Борьба ханов за ордынский престол была выгодно использована Москвой для освобождения от татарского ига. К концу 1360‑х годов ордынский престол захватил хан Мамай. Он сумел прекратить внутренние усобицы и попытался возродить Орду. С целью восстановления татарского ига над Русью, Мамай собрал войско и рассчитывал на поддержку Литвы. В ответ Дмитрий выступил в поход с объединенным русским войском. Русское войско на битву напутствовал преподобный Сергий Радонежский. Решающее сражение произошло в праздник Рождества Богородицы 8 сентября 1380 года на Куликовском поле. Полчища Орды были разгромлены. Победа утвердила авторитет Москвы в деле объединения русских земель. Но закрепить победу не удалось. В 1382 году хан Тохтамыш захватил Москву, сжег ее и принудил Русь платить дань в прежних объемах.
Описать внешность Дорошенка,я думаю, можно просто по фотографии. Я написала по-своему, а лучше ты посмотри несколько его фотографий и, если хочешь, добавь свои мысли.
Объяснение:
Петро Дорошенко - визначний український військовий, політичний і державний діяч.
Щодо зовнішності Петра Дорошенка - виглядає він зібраною, розумною людиною, яка намагається завжди досягати своїх цілей. Сіливий, не боїться преград. Він з вусами та бородою. На голові у нього завжди шапка, на якій є два пера, а також в козацькому одязі та в довгому темному плащу. Завжди тримає міцно в руці свою довгу булаву.
Особисте життя гетьмана Петра Дорошенка було так само складним, як і його політика. Він був тричі одружений та залишив по собі щонайменше п’ятеро дітей. Мав добру освіту, добре знав декілька мов - латинську й польську мови.
Петро Дорошенко був високоосвіченою людиною, вмів вести переговори на високому рівні. У зв'язку з цим фактом йому було доручено навести контакт з командувачем польськими військами Любомирських.
Політичні погляди у Петра визначилися досить рано, а з плином часу вони зазнавали серйозних змін. Вірність ідеалам патріотично налаштованого заможного козацтва він проніс через усе життя. Ще молодим завзятим козаком Чигиринського полку помітно виділявся із натовпу однолітків гостротою розуму, хоробрістю та освіченістю. І вже трохи пізніше у неповних 30 років він став полковником Прилуцького полку, потім Черкаського і Чигиринського полків у війську Богдана Хмельницького. Виконував важливі його доручення, вів переговори з польським і шведським урядами.
У 1658 р. Дорошенко – прилуцький полковник, активний учасник російсько-української війни (1658-1659).
Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище Правобереженої України, Дорошенко при підтримці київського митрополита Й. Тукальського провів ряд важливих реформ. Щоб позбутися залежності від козацької старшини, створив постійне 20-тисячне військо, яке відзначалися хоробрістю в боях і було особистою віддане гетьманові.
В часи Руїни саме Петро Дорошенко найпослідовніше проводив політику на відновлення єдності та суверенітету козацької держави, яка у 1663 році розпалася на дві окремі гетьманати. Намагаючись здобути підтримку серед народних мас, Дорошенко часто скликав козацькі ради, де вислуховував думку рядових козаків.
Разом з активними заходами по реорганізації внутрішнього державного життя України Дорошенко розгорнув широку зовнішньополітичну діяльність. Стратегічною метою всієї внутрішньої і зовнішньої політики Дорошенка було об’єднання під своєю владою Лівобережної і Правобережної України.
Для зміцнення фінансової системи Гетьманщини Дорошенко встановив на українському кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету. Проводячи політику колонізації незалежних земель, Дорошенко на степовому пограниччі утворив новий Торговицький полк.
Один історик В.Антонович слушно зауважив про Петра Дорошенка: «Незважаючи на свої політичні помилки й невдачі, серед сучасних йому козацьких провідників являє Дорошенко відрадне явище: не дрібний егоїзм, не змагання до наживи й особистих вигод кермувало цим гетьманом: він щиро дбав про добро рідного краю».