Турецька культура в XVI-XVII ст. розвивалася під впливом ісламу. Релігійні норми забороняли світську освіту (всі школи в Османській імперії існували тільки при мечетях). Коран не дозволяв митцям зображувати людей і тварин, бо намальований образ начебто міг відібрати душу. Але, попри ці та інші заборони, в Османській імперії з'явились і цікаві наукові праці та літературні твори, і чудові пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва.
У тогочасній турецькій культурі можна вирізнити два періоди: від другої половини XV ст. до кінця XVI ст. — піднесення, а починаючи із XVII ст., — занепад.
Піднесення турецької культури знайшло відображення насамперед у розвиткові літератури та образотворчого мистецтва. Другу половину XVI і XVII ст. вважали «золотим віком» турецької поезії. Чудовим поетом тієї доби був МоялаМахмуд, відомий під псевдонімом Абдуль Баки. Поширеним лейтмотивом тогочасної поезії стало уславлення радощів життя. Поет ІльясРевані у своїх творах вихваляв переваги легкого та безтурботного життя, побут і звичаї мешканців Стамбула, радощі кохання. У часи занепаду Османської імперії набув поширення сатиричний жанр. Представники цього напряму висміювали життя панівних верств імперії, що бездумно сприяли її занепаду. У творах поетів, які писали для султана та його наближених, більше уваги приділялося вишуканості форми, ніж змістові віршів.
У турецькій прозі часів розквіту імперії набули поширення невеликі оповіді, анекдоти, усмішки, складені письменником Лямі. У своїх збірках він вперше помістив розповіді про ходжу Насреддина. Цей сільський імам з його гострими жартами, поєднаними з добрим народним гумором, став у майбутньому відомим в усьому світі.
Наукових досягнень було набагато менше. Це пояснювалося, передусім, низьким рівнем розвитку освіти та домінуванням ісламу в усіх сферах науки і культури. В XVI ст. найбільш відомими вченими були ЄвліяЧелебі та Хаджі Халіф. Учений і мандрівник ЄвліяЧелебі написав «Книгу мандрів», в якій виклав власні враження від багатьох країн Європи, Азії та Африки. Хаджі Халіф створив працю «Дзеркало світу», в якій, спираючись на арабські та європейські джерела, описав будову Всесвіту.
Значного розквіту досягла в XVI ст. турецька архітектура. Султан Сулейман І приділяв особливу увагу зведенню у столиці своєї імперії нових мечетей, лікарень, фортець, мостів, караван-сараїв та інших будівель. Він намагався, як казали сучасники, перетворити візантійський Константинополь у Стамбул — справжнє серце Османської імперії. Розвиток турецької архітектури в той час був пов'язаний з діяльністю КоджаСимана — грецького архітектора, який перебував на службі в турецького султана. За своє напрочуд довге життя (1490-1588) він збудував 360 споруд. Найвідомішими серед них стали мечеті Шахзаде і Сулейманів у Стамбулі, мечеть Селіма в Едірне та ін.
Особлива увага приділялася зовнішньому вигляду будівель. Палаци, мечеті, лазні та інші громадські будівлі прикрашалися складним орнаментом, вирізьбленим по дереву та каменю. Заборона зображувати тварин і людей змушувала митців створювати складні орнаменти з геометричних фігур і рослин.
Гибель империи не была результатом одного только военного разгрома, начало которому положила Отечественная война русского народа 1812 года, хотя, несомненно, это сыграло значительную роль. Главные причины падения наполеоновской империи крылись в недовольстве широких кругов французского общества экономической, политической и военной деятельностью Наполеона в последние годы его правления. Экономический кризис 1810—1811 годов в сочетании с континентальной блокадой отрицательно сказывался на хозяйственной жизни страны. К концу империи увеличились финансовые затруднения, вызывавшиеся чрезвычайными военными расходами Наполеона. Это влекло рост налогов, особенно косвенных (на соль, табак, вино и т. д.) . Так, если в 1804 году общая сумма косвенных налогов составляла 160 млн. фр. , то к 1814 году эта сумма достигла 342 млн. фр. В 1811 году 40% государственных доходов было получено за счет косвенных налогов. Постепенно приходило в упадок сельское хозяйство: рекрутские наборы так опустошали французскую деревню, что для обработки земли не хватало рабочих рук. Непрерывные войны обескровили страну. Рекрутские наборы росли из года в год: за десять лет существования империи в армию было призвано около 3 млн. человек, то есть почти 15% населения. Народ стал уклоняться от военной службы: в конце империи дезертирство превратилось в массовое явление. Согласно правительственной статистике, за 1810 год насчитывалось 160 тыс. дезертиров. Крестьянство, измученное войной, разоряемое экономической политикой императора, теряло веру в своего каким оно до сих пор считало Наполеона. Политическая деятельность императора, направленная на ликвидацию завоеваний французской революции, кроме тех, которые были выгодны крупной буржуазии, все более ожесточала оппозиционные элементы республиканской буржуазии: непрерывные гонения на свободу совести, личности, печати, слова, собраний наряду с реакционной политикой Наполеона, направленной на создание дворянства, в конце концов — особенно после первых военных неудач Наполеона — стали вызывать, хотя и робкое вначале, противодействие политике императора. Даже в среде крупной промышленной и торговой буржуазии, которая в первые годы наполеоновского владычества служила верной опорой трону, к концу империи начало проявляться глубокое недовольство результатами политики Наполеона. Империя Наполеона стала терять свою социальную опору — в этом заключается главная причина ее падения. Военный разгром ускорил крушение бонапартистской диктатуры. вот
Турецька культура в XVI-XVII ст. розвивалася під впливом ісламу. Релігійні норми забороняли світську освіту (всі школи в Османській імперії існували тільки при мечетях). Коран не дозволяв митцям зображувати людей і тварин, бо намальований образ начебто міг відібрати душу. Але, попри ці та інші заборони, в Османській імперії з'явились і цікаві наукові праці та літературні твори, і чудові пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва.
У тогочасній турецькій культурі можна вирізнити два періоди: від другої половини XV ст. до кінця XVI ст. — піднесення, а починаючи із XVII ст., — занепад.
Піднесення турецької культури знайшло відображення насамперед у розвиткові літератури та образотворчого мистецтва. Другу половину XVI і XVII ст. вважали «золотим віком» турецької поезії. Чудовим поетом тієї доби був МоялаМахмуд, відомий під псевдонімом Абдуль Баки. Поширеним лейтмотивом тогочасної поезії стало уславлення радощів життя. Поет ІльясРевані у своїх творах вихваляв переваги легкого та безтурботного життя, побут і звичаї мешканців Стамбула, радощі кохання. У часи занепаду Османської імперії набув поширення сатиричний жанр. Представники цього напряму висміювали життя панівних верств імперії, що бездумно сприяли її занепаду. У творах поетів, які писали для султана та його наближених, більше уваги приділялося вишуканості форми, ніж змістові віршів.
У турецькій прозі часів розквіту імперії набули поширення невеликі оповіді, анекдоти, усмішки, складені письменником Лямі. У своїх збірках він вперше помістив розповіді про ходжу Насреддина. Цей сільський імам з його гострими жартами, поєднаними з добрим народним гумором, став у майбутньому відомим в усьому світі.
Наукових досягнень було набагато менше. Це пояснювалося, передусім, низьким рівнем розвитку освіти та домінуванням ісламу в усіх сферах науки і культури. В XVI ст. найбільш відомими вченими були ЄвліяЧелебі та Хаджі Халіф. Учений і мандрівник ЄвліяЧелебі написав «Книгу мандрів», в якій виклав власні враження від багатьох країн Європи, Азії та Африки. Хаджі Халіф створив працю «Дзеркало світу», в якій, спираючись на арабські та європейські джерела, описав будову Всесвіту.
Значного розквіту досягла в XVI ст. турецька архітектура. Султан Сулейман І приділяв особливу увагу зведенню у столиці своєї імперії нових мечетей, лікарень, фортець, мостів, караван-сараїв та інших будівель. Він намагався, як казали сучасники, перетворити візантійський Константинополь у Стамбул — справжнє серце Османської імперії. Розвиток турецької архітектури в той час був пов'язаний з діяльністю КоджаСимана — грецького архітектора, який перебував на службі в турецького султана. За своє напрочуд довге життя (1490-1588) він збудував 360 споруд. Найвідомішими серед них стали мечеті Шахзаде і Сулейманів у Стамбулі, мечеть Селіма в Едірне та ін.
Особлива увага приділялася зовнішньому вигляду будівель. Палаци, мечеті, лазні та інші громадські будівлі прикрашалися складним орнаментом, вирізьбленим по дереву та каменю. Заборона зображувати тварин і людей змушувала митців створювати складні орнаменти з геометричних фігур і рослин.
Экономический кризис 1810—1811 годов в сочетании с континентальной блокадой отрицательно сказывался на хозяйственной жизни страны.
К концу империи увеличились финансовые затруднения, вызывавшиеся чрезвычайными военными расходами Наполеона. Это влекло рост налогов, особенно косвенных (на соль, табак, вино и т. д.) .
Так, если в 1804 году общая сумма косвенных налогов составляла 160 млн. фр. , то к 1814 году эта сумма достигла 342 млн. фр.
В 1811 году 40% государственных доходов было получено за счет косвенных налогов. Постепенно приходило в упадок сельское хозяйство: рекрутские наборы так опустошали французскую деревню, что для обработки земли не хватало рабочих рук.
Непрерывные войны обескровили страну. Рекрутские наборы росли из года в год: за десять лет существования империи в армию было призвано около 3 млн. человек, то есть почти 15% населения.
Народ стал уклоняться от военной службы: в конце империи дезертирство превратилось в массовое явление. Согласно правительственной статистике, за 1810 год насчитывалось 160 тыс. дезертиров.
Крестьянство, измученное войной, разоряемое экономической политикой императора, теряло веру в своего каким оно до сих пор считало Наполеона.
Политическая деятельность императора, направленная на ликвидацию завоеваний французской революции, кроме тех, которые были выгодны крупной буржуазии, все более ожесточала оппозиционные элементы республиканской буржуазии: непрерывные гонения на свободу совести, личности, печати, слова, собраний наряду с реакционной политикой Наполеона, направленной на создание дворянства, в конце концов — особенно после первых военных неудач Наполеона — стали вызывать, хотя и робкое вначале, противодействие политике императора.
Даже в среде крупной промышленной и торговой буржуазии, которая в первые годы наполеоновского владычества служила верной опорой трону, к концу империи начало проявляться глубокое недовольство результатами политики Наполеона.
Империя Наполеона стала терять свою социальную опору — в этом заключается главная причина ее падения. Военный разгром ускорил крушение бонапартистской диктатуры. вот