1 Які території колишньої Російської імперії було приєдано до Румунії після перршої світової війни?
2 Румунія монархія чи республіка?
3 хто Став королем Болгарії після перршої світової війни?
4 які території колишньої Австро-Угорщини увійшли в склад королівства СХС?
м'я українського філософа і поета-байкаря Григорія Савича Сковороди (1722 - 1794) займає дуже високий рейтинг серед імен знаменитих філософів. На думку автора даної наукової роботи, його філософська система не тільки оригінальна, але і досить сучасна.
Вибір філософських поглядів Сковороди як теми контрольної роботи зроблений автором цілком свідомо. Багато положень в цих поглядах автор розділяє і загострює увагу на тих моментах, які вважає для себе дуже важливими. Тематично робота складається з трьох частин. У першій частині стисло викладаються біографічні дані і предфілософський шлях Г. С. Сковороди. У другій - власне філософська система Сковороди, а в третій - зв'язок філософської спадщини Сковороди з сучасністю.
Шлях Григорія Савича Сковороди в Філософію. Шлях Г. С. Сковороди в філософію був довгим. З прожитих 72-х років він віддав філософській роботі лише останні 25 років свого життя. Тільки в 70-80-х роках XVIII ст. він почав створювати свої філософські діалоги, трактати, притчі і, мандруючи по Україні, став проповідувати своє філософське вчення. А шлях майже в 50 років був тільки підготовкою до цієї мандрівки в образі "старця" - бродячого філософа-наставника.
З чого ж складався цей предфілософський шлях?
Григорій Савич Сковорода народився на Полтавщині в сім'ї малоземельного козака. Декілька років (з перервами) він вчився в Києво-Могилянській академії. Потім перебував в придворній капелі в Петербурзі. У складі посольської місії був декілька років в Угорщині. Після повернення працював викладачем - спочатку в Переяславській семінарії (викладав поетику), а потім в Харківському колегіумі (читав курс лекцій по етиці). З Харківського колегіуму він був вигнаний за прочитаний ним курс "християнської ґречності", концепція якого не співпадала з офіційно-церковною. За роки, витрачені на навчання і викладання, у нього не тільки нагромаджувався життєвий досвід, але й формувалося усвідомлене відношення до світу, його проблем.
Придбання життєвого досвіду і формування світогляду відбувалося під дією поєднання двох взаємодоповнюючих і навіть сприятливих чинників: його багатосторонньої обдарованості, з одного боку, і соціальної обстановки, що різко міняється - з іншої. Біографи зазначають, що у Сковороди був глибокий розум, феноменальна пам'ять, поетичні здібності, виключно музичний слух і голос; він писав вірші, складав музику, грав на декількох інструментах, мав здібності до малювання.
Своєрідність історичного моменту полягала в тому, що це був час звільнення від феодального гніту і первинного накопичення капіталу, що супроводився моральним розтлінням, користолюбством, пожадливістю, розпустою, владою речей, духовною спустошеністю.
Особливість творчої поведінки Григорія Сковороди (яка потім відбилася і на характері його філософського вчення) полягала в тому, що при негативному відношенні до світу, що грузнув в користолюбстві, він обрав таку позитивну форму боротьби зі злом, при якій центр тягаря з області критики політичних відносин в суспільстві був переміщений в сферу освіти, культури та моралі.
Причому його власний образ життя повністю співпадав з тим вченням, яке він сам проповідував.
У 50-60 роки XVIII віку Сковорода створює в основному літературні твори. Він написав біля 50 пісень і віршів, створив цикл байок під назвою "Байки Харківські", зробив перекази ряду античних мислителів. У своїх творах в противагу моралі, заснованої на багатстві, золоті і владі, Григорій Сковорода людину "малих бажань" і обмежені матеріальні потреби. Байки Сковороди за своїм ідейним змістом служать як би прелюдією до його філософської творчості. Вже в байках звучить один з його головних філософських принципів. Його суть складається у визнанні законними і природними тільки тих потреб і прагнень людини, які відповідають природній, а не соціальній відмінності людей. Мораль його байок часто перевищує їх безпосередній сюжет.
После августовского путча КПСС потеряла власть, через несколько месяцев распался СССР. В середине ноября 1991 года Ельцин возглавил первое правительство реформ в России, после чего подписал пакет из десяти президентских указов и правительственных распоряжений, которые намечали конкретные шаги в сторону рыночной экономики. В конце ноября 1991 года Россией были взяты обязательства по долгам СССР.[5]
Ряд учёных в начале девяностых предупреждали об опасности наступления в результате проведения рыночных реформ «варварского капитализма», по меньшей мере в ближайшие годы[6]. В 1990—1991 годах было создано несколько программ проведения экономических реформ в СССР и России. Это программа «500 дней» Г. А. Явлинского, «Программа стабилизации экономики и перехода к рыночным отношениям в РСФСР», представленная Верховному Совету РСФСР И. С. Силаевым, и подготовленная группой Н. А. Чуканова программа «Предельно радикальная экономическая реформа»[7]. Гавриил Попов в интервью 2010 года отмечал, что «после победы над путчем (ГКЧП — Прим.), когда Ельцин принял гайдаровский вариант преобразований в экономике… В окончательном варианте реформ были по максимуму учтены интересы номенклатуры. И интересы Запада. Потому что без Запада Ельцин и новая власть в целом удержаться бы не смогли»[8].
Экономические реформы в России 1990-х гг. были обусловлены затяжным экономическим кризисом, имевшим место в СССР в последние годы его существования. Падение цен на нефть в условиях неэффективной жесткой государственно-плановой системы экономики и чрезвычайно высоких затрат на оборонный комплекс обусловили нарастание продовольственного и общеэкономического кризиса в стране[9]. Как отмечал идеолог рыночных реформ Егор Гайдар, описывая ситуацию середины 1980-х гг.: «Нам казалось, что советская экономика относительно самостоятельна и именно поэтому устойчива. На самом деле она к середине 80-х годов была сильно интегрирована в мировую и крайне от неё зависела. Причем в кооперации огромную роль играли экспорт нефти и импорт продовольствия»[9]
К 1990 году продовольственный кризис начал вступать в острую фазу. Все острее ощущался дефицит товаров первой необходимости, возникали большие очереди. Обострение ситуации находит своё отражение и в многочисленных отчетах в центральных органах управления. Так, например, в марте 1991 года первый заместитель министра Минхлебпродукта РСФСР А. Куделя предоставлял республиканскому правительству отчету о тяжелой ситуации с поставками хлеба и, что «в сложившейся ситуации» необходимо решить вопрос об источниках оплаты предусмотренного к закупкам импортного зерна и поставке его в РСФСР в апреле-мае не не менее 4 млн.тонн ежемесячно»[10]. Все больше поступает и писем с мест с информацией о напряженной ситуации со снабжением продовольствием[11]
В ноябре-декабре 1991 года на имя президента Б. Ельцина поступило несколько телеграмм с информацией о тяжелом положении с продовольствием на местах[12]. Так, например, о непосредственной опасности срыва снабжения населения хлебом пишут из Екатеринбурга[13]. В декабре 1991 года Госкомстат, например, сообщает о фактическом провале поставок овощей: «Только пятая часть предусмотренных госзаказом объемов картофеля поставлена в г. Санкт-Петербург, Республику Карелия, Волгоградскую область. Ни одной тонны его не отгружено в Красноярский край. Срывают поставки картофеля в эти регионы Новгородская, Псковская, Тульская, Тверская, Смоленская области, Татарская ССР. В г. Москву отгружено чеснока 12 % от предусмотренных объемов, лука — 31 %, в г. Санкт-Петербург свеклы — 23 %, лука 2,4 %»[14]. Именно в таких сложных условиях начались рыночные экономические реформы. Вместе с тем экс-председатель Совета министров СССР Н. И. Рыжков в 2010 году заявил, что дефицит преднамеренно создавался некоторыми представителями власти (в частности, по его словам, Ельцин инициировал одновременный ремонт 24 табачных фабрик, что спровоцировало дефицит табака).[15] По мнению академика РАН В. М. Полтеровича, дефицит товаров, наблюдавшийся в конце 1991 года, был «в значительной мере порожден ожиданием будущих изменений, в частности, резкого повышения цен в результате либерализации, о которой было фактически объявлено ещё в октябре 1991».[16