1. Які види покарання передбачені в Законах Хамураппі. 2. Висловіть своє ставлення до видів покарань в Стародавньому Вавилоні. Як на Вашу думку, чи справедливими вони були?
Ім'я Костянтина (Василя) Костянтиновича Острозького (1526-16081) глибоко шанується православними в білоруських, українських і польських землях. Нащадок Рюриковичів [7. - С. 958] і князів туровських [2. - С. 46]2, київський воєвода, князь К.К. Острозький – особистість історичного масштабу, значення якої ще належить розкрити майбутнім поколінням. Вплив діяльності Острозького не обмежується 16-початком 17 століття. І сьогодні в 21 столітті, через майже п'ять століть тому, нам належить розкрити сенс здійсненого ним подвигу і з вдячністю взяти кілька корисних уроків з осмислення і формулювання цінностей церковно-культурної ідентифікації в складних історичних обставинах.
Проблема вибору культурно-історичної ідентичності князями Острозькими.
Проблема практичного вибору культурно-історичної ідентичності стояла ще перед Батьком кн. К. К. Острозького-Костянтином Івановичем Острозьким (бл. 1460-1463-1530), великим гетьманом литовським, воєводою трокським, старостою брацлавським і Вінницьким. Після того як К.і. Острозький був поранений в битві при Р. Ведроша (1500) і взятий в полон московськими військами, він навіть недовго пробув московським підданим в Сані боярина (1506-1507 рр.). Таким чином, Костянтин Іванович Острозький був активним учасником геополітичного протистояння Литви і Москви, значною подією якого стала перемога під його керівництвом в битві під Оршею в 1514 р.За великі військові заслуги (більше 60 перемог, у тому числі в битвах з татарами Кримського ханства) король двічі вшанував К. і. Острозького тріумфом, йому було подаровано багато земель4.
Однак слід підкреслити, що в умовах боротьби з німецькими лицарями, татарами, "московитами" за державно-національну самобутність і лідерство в регіоні, у Великому князівстві Литовському і (після Люблінської унії 1569) р.в Речі Посполитій зберігався стабільний релігійний мир і толерантність по відношенню до всіх християнських конфесій. Принципи релігійної свободи були закріплені в статуті ВКЛ 1588 р.і постановах Варшавської Конфедерації 1573 р., що дозволяло зміцнювати і розвивати релігійну ідентичність як православним, так і католикам, а в 16 ст. – протестантам. На наш погляд, саме віротерпима політика влади, що зрівнює в правах всі конфесії, до певного часу (другої половини 16 ст.) сприяла розвитку природної релігійності підданих і визначила наднаціональний стиль цих процесів. Перебуваючи "на краю Європи", Велике Князівство Литовське швидко і безкровно, без воєн і революцій, засвоювало авангардні європейські тенденції, які легко проникали в релігійний світ екуменічно налаштованої шляхти і магнатів: протестантизм в різних, часто радикальних, варіантах, Контрреформація, уніатство. Західноруське православ'я в цих умовах виробляло свої принципи ідентифікації та засоби захисту. Виразниками цих принципів стали князі Острозькі і, перш за все кн.К. К. Острозький.
Родился в 1927 году, в провинции Чавинь Французского Индокитая, в обеспеченной семье. Учился в элитной французской школе в Сайгоне. В юности присоединился к коммунистическому движению, боровшемуся против французских колониалистов, однако через 15 месяцев он покинул ряды сторонников Хо Ши Мина, чему давались разные объяснения: от предательства за французские деньги до его собственного объяснения, что он был не коммунистом, а националистом.
В 1946 г. он окончил французскую Военную академию Saint-Cyr/Coetquidam, получив звание лейтенанта. Он присоединился к войскам лояльного Франции императора Бао Дая. После разделения страны становится начальником штаба ВВС Южного Вьетнама. В 1956—1957 гг, в звании полковника командовал Первой пехотной дивизией, находившейся на 17-й параллели. В 1957 г переподготовку в Командно-штабном колледже СВ США, Форт Ливенворт, штат Канзас и U.S. Joint & Combined School на Окинаве, Япония.
1957 г. — назначен командующим в провинции Хаузянг,
1959 г. — назначен генеральным секретарем министерства обороны,
1960 г. — повышен до генерал-майора и назначен начальником генерального штаба армии Южного Вьетнама.
После попытки государственного переворота в 1960 г. из-за занятой им неоднозначной позиции был понижен до начальника корпуса. В 1963 г. участвовал в военном перевороте во главе с генералом Зыонг Ван Минем. Однако политических дивидендов из этого не извлек. Тем временем в стране нарастали противоречия между военным политическим руководством и гражданским правительством. В 1964 г. осуществил бескровный переворот и встал во главе государства. Под действием массового протестного общественного движения был вынужден передать власть гражданским лицам. Однако своё влияние он сохранил и после избрания на пост главы государства Фан Кхак Шиу, поскольку оставался главнокомандующим вооруженными силами.
В феврале 1965 г. он был отстранен от власти в результате военного переворота во главе с Нгуен Ван Тхиеу и Нгуен Као Ки. Был назначен послом по особым поручениям, после падения Южного Вьетнама с 1977 г. жил в США. В январе 2005 г. был назначен главой государства так называемого правительства Свободного Вьетнама, антикоммунистической организацией в Литтл-Сайгоне, Вестминстер, Калифорния, США.
Ім'я Костянтина (Василя) Костянтиновича Острозького (1526-16081) глибоко шанується православними в білоруських, українських і польських землях. Нащадок Рюриковичів [7. - С. 958] і князів туровських [2. - С. 46]2, київський воєвода, князь К.К. Острозький – особистість історичного масштабу, значення якої ще належить розкрити майбутнім поколінням. Вплив діяльності Острозького не обмежується 16-початком 17 століття. І сьогодні в 21 столітті, через майже п'ять століть тому, нам належить розкрити сенс здійсненого ним подвигу і з вдячністю взяти кілька корисних уроків з осмислення і формулювання цінностей церковно-культурної ідентифікації в складних історичних обставинах.
Проблема вибору культурно-історичної ідентичності князями Острозькими.
Проблема практичного вибору культурно-історичної ідентичності стояла ще перед Батьком кн. К. К. Острозького-Костянтином Івановичем Острозьким (бл. 1460-1463-1530), великим гетьманом литовським, воєводою трокським, старостою брацлавським і Вінницьким. Після того як К.і. Острозький був поранений в битві при Р. Ведроша (1500) і взятий в полон московськими військами, він навіть недовго пробув московським підданим в Сані боярина (1506-1507 рр.). Таким чином, Костянтин Іванович Острозький був активним учасником геополітичного протистояння Литви і Москви, значною подією якого стала перемога під його керівництвом в битві під Оршею в 1514 р.За великі військові заслуги (більше 60 перемог, у тому числі в битвах з татарами Кримського ханства) король двічі вшанував К. і. Острозького тріумфом, йому було подаровано багато земель4.
Однак слід підкреслити, що в умовах боротьби з німецькими лицарями, татарами, "московитами" за державно-національну самобутність і лідерство в регіоні, у Великому князівстві Литовському і (після Люблінської унії 1569) р.в Речі Посполитій зберігався стабільний релігійний мир і толерантність по відношенню до всіх християнських конфесій. Принципи релігійної свободи були закріплені в статуті ВКЛ 1588 р.і постановах Варшавської Конфедерації 1573 р., що дозволяло зміцнювати і розвивати релігійну ідентичність як православним, так і католикам, а в 16 ст. – протестантам. На наш погляд, саме віротерпима політика влади, що зрівнює в правах всі конфесії, до певного часу (другої половини 16 ст.) сприяла розвитку природної релігійності підданих і визначила наднаціональний стиль цих процесів. Перебуваючи "на краю Європи", Велике Князівство Литовське швидко і безкровно, без воєн і революцій, засвоювало авангардні європейські тенденції, які легко проникали в релігійний світ екуменічно налаштованої шляхти і магнатів: протестантизм в різних, часто радикальних, варіантах, Контрреформація, уніатство. Західноруське православ'я в цих умовах виробляло свої принципи ідентифікації та засоби захисту. Виразниками цих принципів стали князі Острозькі і, перш за все кн.К. К. Острозький.
Объяснение:
Родился в 1927 году, в провинции Чавинь Французского Индокитая, в обеспеченной семье. Учился в элитной французской школе в Сайгоне. В юности присоединился к коммунистическому движению, боровшемуся против французских колониалистов, однако через 15 месяцев он покинул ряды сторонников Хо Ши Мина, чему давались разные объяснения: от предательства за французские деньги до его собственного объяснения, что он был не коммунистом, а националистом.
В 1946 г. он окончил французскую Военную академию Saint-Cyr/Coetquidam, получив звание лейтенанта. Он присоединился к войскам лояльного Франции императора Бао Дая. После разделения страны становится начальником штаба ВВС Южного Вьетнама. В 1956—1957 гг, в звании полковника командовал Первой пехотной дивизией, находившейся на 17-й параллели. В 1957 г переподготовку в Командно-штабном колледже СВ США, Форт Ливенворт, штат Канзас и U.S. Joint & Combined School на Окинаве, Япония.
1957 г. — назначен командующим в провинции Хаузянг,
1959 г. — назначен генеральным секретарем министерства обороны,
1960 г. — повышен до генерал-майора и назначен начальником генерального штаба армии Южного Вьетнама.
После попытки государственного переворота в 1960 г. из-за занятой им неоднозначной позиции был понижен до начальника корпуса. В 1963 г. участвовал в военном перевороте во главе с генералом Зыонг Ван Минем. Однако политических дивидендов из этого не извлек. Тем временем в стране нарастали противоречия между военным политическим руководством и гражданским правительством. В 1964 г. осуществил бескровный переворот и встал во главе государства. Под действием массового протестного общественного движения был вынужден передать власть гражданским лицам. Однако своё влияние он сохранил и после избрания на пост главы государства Фан Кхак Шиу, поскольку оставался главнокомандующим вооруженными силами.
В феврале 1965 г. он был отстранен от власти в результате военного переворота во главе с Нгуен Ван Тхиеу и Нгуен Као Ки. Был назначен послом по особым поручениям, после падения Южного Вьетнама с 1977 г. жил в США. В январе 2005 г. был назначен главой государства так называемого правительства Свободного Вьетнама, антикоммунистической организацией в Литтл-Сайгоне, Вестминстер, Калифорния, США.